Як повернути українцям книгу: порада уряду Азарова

Повернути книжку в систему повсякденних цінностей українця можна не постановами Кабміну. Потрібне вольове розпорядження.

Про те, що уряд України схвалив, а Кабмін – затвердив проект популяризації вітчизняної видавничої продукції та читання, я почув минулого тижня по радіо в таксі. Цією важливою новиною відкривався черговий випуск новин. Якщо коротко і без важких бюрократичних цитат, протягом наступних п'яти років книга в Україні повинна повернути своє суспільне значення, яке друковане слово мало в СРСР. Тоді, як відомо, радянська країна, частиною якої була Україна, гордо носила звання найбільш читаючої.

Звісно, вже той факт, що нинішня влада згадала про потребу проводити хоча б декларативну гуманітарну політику, можна й треба вважати позитивним. Правда, у цієї влади були, як влучно сказав Микола Янович Азаров, попередники. Тобто, Віктор Андрійович Ющенко – знаний в Україні та світі гуманітарій. Котрий, на відміну від Азарова (уже мовчу про президента Януковича) постійно купував книги на різних спеціалізованих виставках-ярмарках, навіть плакав над сторінками романів нинішньої депутатки від "УДАРу" Марії Матіос. Це я до того, що згадані "папєрєднікі" якщо на чомусь і зналися ґрунтовно, так це на гуманітарних дисциплінах. Відповідно, так само мусували тему підтримки національного книговидання й розповсюдження. На ділі нічого не помінялося.

Тепер уряд Азарова має чудову, як на мене, можливість втерти носа "помаранчевим". Зігравши на питомо їхній, тобто – нашій території: території всього, пов'язаного з культурою, мистецтвом, творчістю, просвітництвом тощо. Причому не просто зіграти, але й виграти. Адже підняти з колін національне книжкове видавництво та книгорозповсюдження "регіоналам" уже не тільки сам Бог – сам Янукович велів.

Проте прийняття подібних концепцій та схвалення відповідних законів читача книжкам не поверне. Все це може лишитися красивими словами й підписаними паперами. Адже для бодай часткового втілення корисних ініціатив діючої влади потрібне розуміння, в чому корінь зла під назвою "зниження рівня читацької активності громадян".

Отже, існують сумні цифри: за останніми даними соціологів, книжки в будь-якому вигляді та форматі читає вже менше половини українців. Згідно інших даних, попит на книжку як таку в нашій країні значно впав. Тобто, коротко кажучи, люди перестали читати так активно, як у СРСР. А книжка втратила для людей значення, вагу й цінність. Звідси – падіння обсягів продажу української друкованої продукції, стагнація видавничої галузі та інші нехороші речі.

Проте я категорично закликаю вас не вірити цій соціології. Висновки дослідників – не те, щоб зовсім неправда. Вони проводилися в умовах, котрі зовсім не придатні та неприйнятні для чистоти подібних експериментів.

Уявіть собі на секундочку: дослідники в Україні вивчають попит людей на модну страву японської кухні – суші. Моніторинг проводиться, наприклад, у містах Київ, Антрацит, Хмільник, Сосниця, Кіцмань, Жашків та Червоноград. Висновок буде катастрофічний: попит на суші в українців майже відсутній. Звідки такі дані? Бо в усіх названих містах, крім Києва, суші-барів нема по факту. А маркетів, де продаються готові суші-набори, нема в природі.

Думаю, аналогія з книжками зрозуміла. Висновки про падіння інтересу до книги робляться в країні, де книжкових магазинів не вистачає навіть у Києві та містах-мільйонниках. Скажімо, мій рідний Ніжин, місто університетське, де знаходиться один із найстаріших в історії українського освітянства вищий навчальний заклад – районний центр Чернігівської області. Розташований недалеко від столиці. Студентів у місті завжди було багато. А книжкових магазинів тепер – аж півтора. На університетське місто, де живе майже 100 тисяч народу. І ті книгарні не можуть похвалитися великим асортиментом та значними виторгами: актуальна література туди просто не надходить, бо відсутня будь-яка система інформування тих, хто хоче читати, про нові надходження.

Люди десь почули про книгу. Хочуть її придбати. Але – нема де! Для цього треба пертися в Київ. Витрачаючи добу на те, що всюди, крім України, займає в кращому випадку годину: пішов до найближчої книгарні, знайшов та купив.

У переважній більшості райцентрів ситуація з книгарнями ще гірша. Українці б читали активніше, аби мали змогу дістати книгу за місцем свого проживання, заплативши прийнятну ціну.

У зв'язку з прийняттям згаданої державної концепції популяризації читання мене тим більше дивує поступове повзуче закриття бібліотек. Гаразд, нема в райцентрі книгарні, невигідно. Але ж книгозбірня мусить бути! Людина прийшла туди, побачила книжкові новинки, взяла собі потрібну, прочитала й взяла іншу. В чому проблема? Так робиться всюди. Бібліотека з актуальним асортиментом, котрий постійно оновлюється та поповнюється залежно від реального читацького попиту в тій чи іншій місцевості – цілком адекватна заміна книгарні. Й так само сприяє популяризації читання.

Правда, бібліотеки – структури не комерційні, гроші на поповнення фондів виділяє бюджет. Ось вам і причина, чому там досі книжки "времён очаковских и покоренья Крыма".

Тож повернути книжку в систему повсякденних цінностей українця можна не постановами Кабміну. Потрібне вольове розпорядження. Якщо хочете – наказ, якщо хочете – президента: до 2018 року в кожному місті України повинна працювати мінімум одна книгарня. Асортимент – 70% продукція українських видавництв. На роботу туди брати грамотних менеджерів, котрі відрізняють книгу від пива. Все, я сказав. Це називається "політична воля".

Ось тоді можна проводити соціологічні опитування. Певен – результат буде зовсім інакшим. На користь читання в країні.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять