Чим Україна схожа на комуністичний Китай

Комуністи відмовилися вшанувати пам'ять жертв Голодомору. Для них це не трагедія. Так, "інцидент" або "казус 33-го року"…

Цими днями світ відзначає річницю однієї з найбільших трагедій кінця минулого століття. Йдеться про події в столиці Китаю, Пекіні, на площі Тяньаньмень. Нагадаю: на той період загалом припала тотальна криза комуністичної ідеології. Процес руйнації радянської імперії та комуністичних режимів уже став незворотним, і Китай, потерпілий від комунізму досить серйозно, теж вирішив не стояти осторонь. Звісно ж, не влада країни – офіційний Пекін жодного курсу на жодну "перебудову" не брав. Зате демократичних змін вимагали молодь і студенти.

На площі Тяньаньмень навесні 1989 року виросло наметове містечко. Протестувальники протрималися майже місяць, а потім набридли владі. І намети знесли за наказом уряду, застосувавши танки. Під гусеницями 4 червня 1989 року загинули, за різними підрахунками, від кількох сотень до кількох тисяч людей, переважно – молодих.

Заворушення в Нагорному Карабаху, танки проти демонстрантів у Вільнюсі, саперні лопатки в Тбілісі та інші трагедії кінця епохи будуть пізніше. Бійня в Пекіні стала на той час шоком для всіх, хто щиро вірив у можливість нехай часткової, але демократизації комуністичних режимів. Оглядаючись тепер назад, можна сміливо говорити: події на Тяньаньмень могли послужити як прологом до тбіліських саперних лопаток, так і попередженням – тоталітарні режими не здаються без бою. Вони, як показує час теперішній, взагалі не здаються.

Але мова не про це. Нині, через двадцять чотири роки, тобто, майже через чверть століття після китайської трагедії, офіційний Пекін… далі не визнає її такою! В кращому випадку, для влади Китаю танки, котрі розмазують студентів по асфальту, мають офіційну назву "інцидент 4 червня". Про що говориться, зокрема, в збірнику нарисів "Дев'ять коментарів про комуністичну партію", котра розповідає про злочини компартії Китаю від заснування до наших днів і побачила світ у 30 країнах, в тому числі – в Україні.

І предмет розмови – в тому, що офіційний Вашингтон закликав нині офіційний Пекін визнати так званий "інцидент 4 червня" злочином, засудити його та вшанувати пам'ять жертв трагедії. Опозиційно налаштовані громадяни Китаю вирішили в цей день одягтися в чорне – теж на знак скорботи. Проте офіційний Пекін відповів офіційному Вашингтону – не втручайтеся не в свої справи. Це не буквальна цитата, це суть відповіді. Мовляв, не ваше діло, кого ми тут давили танками в 1989 році! До речі, своїм співгромадянам влада теж зробила "китайське" попередження: всякого, кого побачать у чорному одязі 4 червня, буде заарештовано, як порушника.

І подібна поведінка характерна не лише для влади Китаю. Ще в грудні 2011 року влада Єгипту не тільки заборонила на території країни діяльність іноземних - переважно американських - правозахисних організацій, а й наказала притягнути до відповідальності власних громадян-борців за права людини. Чим мотивувала влада засудження своїх – опустимо. Важливіші претензії, висунуті до іноземців: не лізьте, мовляв, не в свої справи. Яке вам діло до того, як у Єгипті з правами людини?

До речі, те ж саме по суті, хоча інакше за формою, пред'явила офіційному Вашингтону зовсім нещодавно офіційна Москва. Кремлю та особисто Володимирові Путіну не сподобалася поява "списку Магнітського". Нагадаю, він обмежував в'їзд у США російським посадовцям, котрі, так чи інакше, були причетні до смерті правозахисника Сергія Магнітського в тюремній камері 2009-го року. Між іншим, офіційний Кремль теж радить "різним там" не втручатися не в свої справи. Та іменує цю історію не інакше, як "казусом Магнітського". Ну чим не аналог "інциденту 4 червня" в Китаї…

Ось і переходимо до наших, українських реалій. Набридло вкотре повторювати, як Партія регіонів постійно радить то канцлеру Німеччини Ангелі Меркель, то іншим іноземним інституціям не втручатися у внутрішні справи України. Бо тут ми вкотре змушені будемо згадати справу Тимошенко. Проте, як на мене, давно пора відійти від цієї теми на глянути ширше – на реальне існування в Україні вибіркового правосуддя, регулярного порушення прав людини, застосування насильства при повному невтручанні правоохоронців у дії найнятих гопників.

Ось чим незадоволена світова спільнота. Якби Тимошенко зараз вийшла на волю, загальну ситуацію з порушенням прав людини в Україні це б не змінило. Наприклад, до чого тут Тимошенко, коли міліція в Донецьку офіційно (!) вимагає зібрати дані про учасників опозиційного мітингу з метою подальшого порушення кримінальних (!) справ. Але варто урядам США та європейських країн спробувати втрутитися в подібний хід речей та вказати на неприпустимість, партія влади разом із комуністами негайно заявить: не лізьте, панове, не в своє діло!

До речі, те ж саме українська влада говорить у відповідь на традиційні та звичні вже попередження (чи погрози, називайте, як хочете) з боку Європи не підписати угоду про асоціацію з ЄС без виконання ряду цілком законних вимог, котрі стосуються верховенства права й дотримання прав людини. Звісно, танками на наших майданах нікого не прасують, хоча наметові містечка зносять силами озброєного до зубів "Беркута". Але все це насправді може стати прологом до подій, схожих на китайський "інцидент 4 червня".

І ось тут не лише ми – весь цивілізований світ побачить, чим офіційний Київ у оцінці подібних порушень та трагедій буде схожий на нинішній офіційний Пекін. До речі, ви не забули? Українські комуністи в парламенті відмовилися вшанувати пам'ять жертв Голодомору. Для них це не трагедія. Так, "інцидент" або "казус 33-го року"…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять