Коліївщини не буде: чому безглуздо розганяти мітинги в Україні

Масових повстань, ініційованих знизу, в нинішній Україні нема й найближчим часом не передбачається. Причин тому кілька...

Як відомо, за останній час в Україні кількість протестів зросла на 60%, що було прогнозовано численними аналітиками. Це, відповідно, додає роботи силовикам – адже всяка, навіть не надто значна, протестна акція досить швидко зачищається "Беркутом" із неодмінним арештом тих, кого вважають заколотниками. Втім, під міліцейський кийок чи гарячу руку почали потрапляти й випадкові перехожі, котрі просто були поруч із мітингом – як це трапилося в Києві під час розгону чергової антиміліцейської акції. Якщо не брати за основу конкретну вуличну зачистку в ніч із 18 на 19 липня, а глянути на проблему ширше, приходить розуміння: міліцейські силові акції за безглуздістю стратегічного результату практично дорівнюють акціям протесту, проти яких спрямовані.

"Помаранчева" політична п'ятирічка запам'яталася не лише паралічем влади на всіх рівнях через публічний конфлікт голови держави Віктора Ющенка та голови уряду Юлії Тимошенко. Попри очевидну наявність у "попередників" тих самих проблем із якістю силовиків, що й тепер, і таку міліцію діюча влада охоче успадкувала, від лютого 2005 до лютого 2010 років мітингів у країні не розганяли. Варто було "помаранчевим" зібрати з якогось приводу платний міні-Майдан, як навпроти тут же виростав, хоч такий самий платний, але за спрямуванням – кардинально протилежний міні-Майдан під біло-блакитними прапорами. Все охоронялося міліцейськими кордонами, але не було масових арештів, синців, поламаних ребер тощо.

Нині ж в ходу жорстка тактика. Згадаємо один із яскравих та показових прикладів – минулорічні "мовні майдани". Так, міліцейські кордони розділяли прихильників української мови як єдиної державної та тих, хто хоче бачити російську мову другою державною в Україні. Звісно, обидва мітинги організовані. Але якби учасники через щити міліцейського спецназу просто обзивали один одного відповідно "бандерами" та "москалями", тицяючи дулі та навіть показуючи один одному голі зади, предмету для цієї розмови не було б.

Проте, раніше чи пізніше, але борців за українську мову, щирі вони чи проплачені, неодмінно зачищали міліціонери у формі працівників комунальних служб. Відбувалося це завжди глупої ночі або під ранок, під прикриттям піклування про благоустрій міста. Опір ламали стрімко та успішно, протестувальники здебільшого отримували забої, у деяких випадках – легкі ножові поранення, і часто-густо опинялися за гратами. Причому їхніх опонентів ніхто ніколи не чіпав, і така боротьба за благоустрій виглядає вибірковою навіть сліпому.

Давайте відкинемо емоції та будемо об'єктивними: масових повстань, ініційованих знизу, обіцяної другої Коліївщини в нинішній Україні нема й найближчим часом не передбачається. Причин тому кілька.

По-перше, ви будете сміятися, але навіть про Податковий майдан 2010 року, бійку людей із бритоголовими "антифашистами" 18 травня в Києві, справу Оксани Макар та навіть Врадіївську трагедію вся Україна не знає. Більшість же тих, хто знає, тихо радіє, що це відбувається не з ними. Ми з вами роз'єднані, зайняті будуванням персональних фортець. Тож усяка акція протесту, незалежно від іскри, яка її запалила, лишиться локальною. Хвиля з Миколаєва, Івано-Франківська чи Врадіївки не накриє всю країну.

По-друге, протести, учасники яких часто не знають, за що й проти кого стоять, отримуючи поденну або погодинну оплату, довіри не викликають. Коли "регіоналка" Олена Бондаренко заявляє з телевізійної студії мільйонам, що у Врадіївці міліцію штурмував п'яний натовп за кошти опозиції, чимала частина українців готова їй повірити, навіть щиро обурюючись міліцейським або іншим владним свавіллям. Це означає: така форма протесту, як вулична акція, збиратиме чим далі, тим більше пасивних, іронічно й скептично налаштованих спостерігачів, і все менше активних учасників.

Нарешті, по-третє – вираження протесту в Україні приречене шукати інших форм, котрі можуть стати несподіваними й від того – дієвішими. Ще жоден мітинг насправді нічого не змінив. Сотні людей можуть стояти під стінами міліцейського відділку в будь-якій точці на карті Україні й кричати: "Ганьба!" Це не заважає міліціонерам у самому відділку продовжувати катувати затриманих. Тисячі людей можуть зібратися під Верховною Радою – але це не заважатиме владі приймати шкідливі для країни й корисні для власних кишень закони.

Словом, протести зростають – але ні на що не впливають. У повстання, подібне турецькому чи єгипетському, не виливаються. З огляду на це, силові зачистки таких акцій абсолютно не потрібні. Тим більше – такі жорсткі й жорстокі, які ми спостерігаємо останнім часом. Між іншим, хто це – ми? Активні користувачі Інтернету? Якщо це й покажуть по телевізору, то супроводять коментарями про наведення порядку та боротьбу з провокаціями.

Але весь фокус у тому, що можна назвати протест провокацією екстремістів і без застосування грубої сили до його учасників! Так влада, котра віддає відповідні розпорядження, покаже свою реальну силу: бачте, ця купка "фашистів" не варта нашої уваги, в Багдаді все спокійно, покричать та й розійдуться.

Відтак команда "фас", яка перетворює мирну й позбавлену практичної користі акцію на криваве побоїще, робить придушення протесту безглуздішим за сам протест. Адже це, як не крути, означає: той, хто віддає таку команду, налаштовує людей проти тієї ж міліції більше, ніж пікет під будівлею міліцейського Главку. І саме вони, криваві зачистки та репресії, призведуть до того, що локальні протести кінець кінцем спроможуться злитися в єдину силу із керівництвом у центрі та штабами на місцях.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять