Що нам насправді винна українська держава

Наслідком підходу, коли громадяни свято вірять, що держава їм щось винна, стає стрімкий занепад...

Результати одного з недавніх опитувань свідчать – українці в більшості своїй схильні покладатися на державу, переклавши на неї процес вирішення своїх нагальних проблем. І це виглядає доволі сумно: за двадцять два роки, що живемо в новій, самостійній та незалежній країні, самі люди до самостійності так і не привчилися.

Тут слід чітко зазначити: якщо велика частина наших співгромадян, переважно – людей старшого віку, далі бачать у державі свого головного благодійника, це зовсім не означає повну довіру вказаних людей до держави та її інституцій.

Зокрема, вже не раз говорилося та писалося про повну недовіру народу до міліції, освіти та медицини. Причому, якщо педагога або лікаря ще можна вибрати, звернувшись до приватних клінік чи недержавних навчальних закладів, то з міліцією, конкретно – із захистом та дотриманням закону, взагалі безвихідь. Бо служба приватних детективів, куди йдуть професіонали з міліції, може гарантувати розкриття певного злочину, якщо ви платите за це щодня. Та аж ніяк не гарантує, що викритий "пінкертоном" зловмисник понесе заслужену кару. Словом, навчитися й вилікуватися без держави ми ще якось здатні, захистити себе – ніяк.

Але й тут не все слава Богу. Адже ті, хто вперто покладається на державу, в останню чергу вимагає від неї припинити, наприклад, тотальний міліцейський безлад. Те ж саме з медициною та освітою: якість послуг, котрі мусить надавати держава, не береться до уваги зовсім. Це питання десяте.

Тоді як питання номер один - безкоштовність цих послуг. Говорячи зовсім конкретно, ті, хто перекладає свої повсякденні клопоти на державні плечі, цю державу потай, на кухнях, не дуже люблять. Проте хочуть, аби нелюба держава вирішувала всі проблеми, передусім – матеріальні.

Втім, існує в нашому суспільстві група громадян, і вона теж досить потужна, котра в змозі забезпечити не лише себе, а й своїх близьких. Вирішивши якщо не всі їхні проблеми, то хоча б нагальні. Стосується це насамперед одіозної "Юліної тисячі", яка потім трансформувалася у "тисячу Вітіну". Я в обох випадках готовий був витягнути з гаманця та віддати своїй матері 1 тисячу гривень і навіть більше, якщо вона того потребує. Аби лиш немолода жінка не принижувалася в чергах за так званими "безкоштовними грішми". Переконаний: так можуть вчинити 90% тих, чиї батьки та інші родичі з ночі займали черги біля відділень Ощадбанку. Проте аргумент "проти" завжди залізний: "Держава нам винна – хай платить!" Спроба пояснити: коли держава щось справді винна, то вже точно не 1 тисячу гривень, на нове мислення не навертала.

Подібні настрої – коли живе свята віра, що держава винна громадянину готову рибку на сковорідці, а не вудку, аби громадянин сам навчився ловити рибку, вже багато разів призводили до недобрих наслідків.

Постраждав Київ, а разом із ним вкотре – імідж усієї України: адже на декларованому патерналізмі киян в'їхав спершу в крісло депутата, а потім – двічі мера нашої столиці одіозний Леонід Черновецький.

Вважаю, що постраждала Грузія, котра за інерцією є для нас прикладом успішних та швидких позитивних змін: значна частина грузинів, передусім, старших, воліла отримати не нову країну, а кілька додаткових ларі до пенсії. Яка – увага! – суттєво не збільшувалася. Але це була цукерка, котру можна мати сьогодні, на відміну від трьох, гарантованих пізніше.

Наслідком подібного підходу, коли громадяни свято вірять, що держава їм щось винна, став стрімкий занепад такого промислового гіганта, як місто Детройт. Колиски не лише американського, а й світового машинобудування. Як зазначає відомий російський економічний журналіст Юлія Латиніна, станом на 2013 рік там на шість пенсіонерів припадає чотири людини працездатного віку. Причому з цих чотирьох двоє живуть на державному утриманні: простіше отримати прожитковий мінімум соціальних виплат і соціальне ж житло, за яке не треба платити, аніж реально працювати й розвиватися. Таким чином, всі активні та креативні з Детройта поїхали, бо активність і професійність допомагала їм заробляти гроші. Влада ж Детройта обклала багатих непідйомними податками. Бо вважала: вони повинні утримувати не лише себе, а й бідних. Котрі, нагадаю, працездатні, але – не працелюбні. Результат: ті, хто звик покладатися на себе, а не на державу, з міста поступово забиралися. Тепер гігант зруйнований та депресивний.

Проблема нинішньої України – та ж сама, яку переживає окремо взяте, колись величне й жваве американське місто. Система, отримана в спадок від СРСР, була заточена на те, аби більшість із нас жила однаково погано. Приватні ініціативи, передусім пов'язані з розвитком вільного підприємництва, не віталися. А для ініціативних та успішних придумали статтю в Кримінальному кодексі. Зі згаданого опитування, крім усього іншого, випливає: та частина громадян, котра покладається на державу, хоче, аби державні інституції розподіляли прибуток від успішної діяльності одних між усіма потрошку. Тобто, аби було, як у Союзі, і як ілюстрував текст популярної рок-групи "Наутилус Помилиус": "Нищие молятся на то, что их нищета гарантирована".

Слід чітко усвідомити собі: держава винна нам лише невтручання в наші особисті справи, якщо ми не займаємося криміналом і сумлінно платимо податки. Успішність кожного з нас дорівнює успішному розвитку держави. В ряді країн навіть є закон, згідно якого діти самі повинні утримувати батьків-пенсіонерів та забезпечувати лікування своїх хворих. Згадуючи знову Америку, витягаю з пам'яті маленький коментар, почутий у місті Рочестер. Мовляв, якщо людина йде вулицею пішки, поліція має права затримати її та дізнатися, чому вона досі не заробила собі на автомобіль чи хоча б велосипед. Що ж, у цьому є логіка – з огляду на стан країн, громадяни яких задовольняються злиденним прожитковим мінімумом: вони таким чином заточують на бідність та застиглість у розвитку власну державу…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять