Після Львівського форуму: яких письменників знають українці

В Україні мало знають і про вітчизняних письменників, і про авторів, модних та популярних на Заході...

Ось уже двадцять років головною подією для вітчизняних книголюбів є Форум видавців, котрий традиційно проходить у Львові й за цей час здобув міжнародний статус. У перші вересневі дні в місті спостерігається найбільша концентрація письменників на квадратний метр Палацу мистецтв та довколишньої території. І кожен із авторів книжок вважає себе "зіркою" - як не яскравою, то бодай такою, що скоро засвітить на літературному небосхилі.

До певної міри, підтвердженням цьому можуть бути справді, без жодних перебільшень, багатолюдні автограф-сесії вітчизняних майстрів пера. Принаймні, раз на рік кожен із них відчуває себе потрібним. А свою творчість – важливою й визначальною для українських умів і сердець.

Але буквально на другий день ювілейного Форуму, коли у Львові сильно дощило, літератори отримали інший холодний душ – інформаційний. Були оприлюднені результати дослідження GfK Ukraine. Згідно яких, немає жодного вітчизняного письменника, чиє прізвище знає хоча б половина дорослих українців.

Тобто, якщо за версією журналу "Фокус" найтиражнішою авторкою України – продається щонайменше 200 тисяч копій нової книжки протягом року - є харків'янка Наталя Гавриленко, котра працює під псевдонімом Симона Вілар, то вибірка GfK Ukraine це прізвище навіть не згадує. Гаразд, історико-любовні романи можуть не подобатися інтелектуально налаштованим респондентам. Але їм невідомі також ті, кого прийнято вважати локомотивами серйозної літератури, й хто репрезентує Україну в Європі – наприклад, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Тарас Прохасько.

Не згадали українці й Андрія Куркова – а він вважається в світі найвідомішим автором з країн так званої СНД. За межами його рідного Києва кожен роман перекладається на чотири десятки мов і стає бестселером. Можна скільки завгодно називати роман Василя Шкляра "Чорний ворон" правдивим національним бестселером, але про цього популярного й навіть скандального автора чули, за даними GfK Ukraine, лише 5% з числа опитаних.

Найбільше учасники опитування згадували поетесу Ліну Костенко. Але відразу за цим лідерством зазначається факт, котрий, як на мене, варто вважати ключем для розуміння прикрої та невтішної для вітчизняних майстрів пера ситуації. А саме: вірші Ліни Василівни читає значно менше народу, ніж знає про її існування. Тобто, не всякий, кому прізвище того чи іншого автора знайоме, є постійним читачем його книжок.

Раз так, то має місце й цілком дзеркальна ситуація: не всякий співвітчизник, кого активно читають українці, впізнається за прізвищем. Наведу приклад з власної письменницької практики. Віднедавна пишу книги під жіночими псевдонімами. Для тих, хто ще не зрозумів: письменниць, від імені яких я пишу, не існує в природі. Проте саме ці книги мають, як для благенького вітчизняного книжкового ринку, значно більший попит, ніж майже чотири десятки книг, підписаних мною самим.

Таким чином, читач в Україні є. Але для нього поки що значно важливіший сам текст, його тема й зміст, аніж автор, котрий це створив. Скажімо, два видавничих тренди останнього часу – історичні романи, що описують збройні повстання українців проти радянської влади, та соціальні твори з типовими назвами "Гастарбайтерка" чи "Мама по скайпу". Хто ще не зрозумів, автори пишуть про проблеми українських заробітчан. Такі книги дійсно розходяться активніше за решту творів. Запитайте автора – ніхто з читачів не згадає.

Ще одна проблема: Форум видавців, котрий, попри старання організаторів надати події більше мистецького змісту, все одно, на кілька днів стає чи не найбільшим майданчиком для результативної книжкової торгівлі. Натомість кращою книжкою ювілейного Форуму назвали видання, котре, хоч розпинайте мене та розстрілюйте, не буде користуватися попитом у широкого читача – це "Фізика майбутнього" Мічіо Каку. Тоді як варто було б закидати в інформаційний простір повідомлення не лише про книжку, котра напевне потішить тисячу інтелектуалів, а й про беззаперечних лідерів продажу.

Можливо, саме ця статистика в найближчий перспективі спроможеться поміняти ситуацію з поінформованістю українців. Люди хоча б дізнаються імена тих, кого зараз активно купують та читають в їхній країні.

Нарешті – останнє спостереження, на яке навряд чи зверне колись увагу в своїх дослідженнях GfK Ukraine.

Передбачаю безліч зловтішних коментарів: мовляв, так їм і треба, бездарним українським письменникам, ось не знають про них – і хай собі втираються. Проте практика показує: в Україні так само мало знають або не знають зовсім про авторів, модних та популярних на Заході.

Припустімо, сучасний український письменник справді пише на порядок гірше, ніж популярні польські автори Януш Вишневський чи Марек Краєвський, модні скандинавські письменники Стіг Ларссон або Ю Несбе, француз Жан-Крістоф Гранже, шотландець Ірвін Велш та американці Джон Грішем й Джеймс Паттерсон. Але якби GfK Ukraine запитало, чи відомі українцям ці популярні в світі автори, яких перекладають не лише українською, а й російською, результати вийшли б ще плачевнішими. Бо охоплені таким моніторингом згадають хіба Стівена Кінга, Паоло Коельо та Джоан Роулінг – і то більшість опитаних визнає, що лише чули та знають, але не читали!

Пальму першості в українському інформаційному просторі займають, усе ж таки, російські автори. Запитайте наших співвітчизників про Бориса Акуніна, Дарію Донцову, Олександра Бушкова, Олександру Марініну – і ви дізнаєтесь, що їх не лише знають, а й регулярно прочитують. Можна сперечатися про смаки. Але не викликає сумнівів лише одне: сусіди-росіяни елементарно не шкодують для своїх письменників інформаційного простору. Чого й нам насамперед варто побажати.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять