Кличко - Повєткін: українська гордість проти російської ворожнечі

Задорнов - не перший, хто розвиває уявлення про те, що всі довкола тільки й живуть думкою, як би продати Росію.

Нинішній рік не лише підтвердив факт тотальної політизації спорту. До двох його видів, найбільш уражених вірусом політизації, додався третій. Говорячи про перші два, маю на увазі футбол та шахи. Тепер високого рівня політизації сягнув бокс.

Зрозуміло, мова про бій Володимира Кличка з Олександром Повєткіним, що, як відомо, завершився перемогою українського боксера. В Україні цей двобій різко підвищив національну самооцінку й самоідентифікацію навіть у загалом байдужих до спорту громадян. Інтернет наповнився фотожабами, найпопулярніша з яких: "Побив москаля в Москві!" А загалом протягом кількох наступних днів національна гордість українців помітно зросла.

Тут я закликав би зрозуміти й російську сторону. Адже це був не просто поєдинок двох богатирів за право визначити, хто ж із них сильніший. Бокс відразу пристебнули до політики, зокрема – до саміту Східного партнерства у Вільнюсі, де Україна має намір підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Мовляв, Росія нам – торгові та газові війни, а ми їм – переможця Володю Кличка. Чий старший брат має намір зійтися на політичному рингу з Віктором Януковичем у боротьбі за президентське крісло. Словом, як не крути, переможеним виглядає не Повєткін: "лягла" Росія. Ось із яких міркувань виходять не лише росіяни, а й частина українців, оцінюючи давно запланований бій двох боксерів.

Проте саме відомий російський сатирик Михайло Задорнов у своїх публічних оцінках боксу вийшов, як на мене, за рамки суб'єктивності. Його міркування в деяких частинах підпадають під дію пункту 1 статті 161 Кримінального кодексу України. Котра передбачає покарання за умисні дії, спрямовані за розпалювання національної ворожнечі, приниження національної честі та гідності, або образу почуттів громадян у зв'язку з їхнім етнічним та соціальним походженням, місцем проживання, мовними ознаками. "Кличко родился в Казахстане в русской семье. Ну, ладно, у него украинская фамилия, но в то время-то мы все были одной национальностью – советскими, - без натяку на гумор пише сатирик, тут же розвиваючи думку. - Конечно, я понимаю западных украинцев, их я не виню. Они всегда были предателями. Они всегда лежали под Польшей. А поляки всегда предавали Россию в угоду любым западным интересам".

Через подібні речі влітку цього року в Україні вже мав проблеми інший діяч російської культури – актор Олексій Панін. Нагадаю: будучи в Криму, він напав на молодого татарина, заявивши при цьому: всі татари – зрадники, і, мовляв, правильно вас стріляв товариш Сталін. До кримінального покарання не дійшло. Так само ніхто в Україні й Польщі не спробує притягнути до відповідальності за розпалювання національної ворожнечі Задорнова. Проте так званий прецедент Паніна вже показав: теоретично санкції за подібні закиди цілком можливі.

Загальні ж висновки Михайла Задорнова – в тому, що ми, звісно ж, один народ (причому – радянський, як вилазить із тексту), і негоже стравлювати нас лобами. "Как же не стыдно вот так вот делить, подогревая этим делением вражду между двумя самыми родными народами?" - дивується популярний письменник. Забуваючи при цьому кілька базових речей, котрі стосуються передусім боксу.

Найперша – так зване підігрівання ворожнечі між рідними народами. Не секрет, що темношкірих боксерів є більше, ніж білих. Коли вони сходяться між собою на рингу, і один перемагає іншого, ні в кого, на, без перебільшення, планеті Земля не виникає думки про те, що ринг демонструє прояв, названий паном Задорновим "ворожнечею між двома рідним народами". Якщо Майк Тайсон відкусив у запалі бою шматочок вуха Евандеру Голіфілду, це що – ознака ворожнечі між представниками однієї раси? Навряд – лише хуліганський вибрик боксера, славного подібними скандалами. А якщо Володимир Кличко переміг темношкірого Девіда Хея, це теж лише бокс, расову нетерпимість нашому чемпіону не закидали.

Далі: пан Задорнов - не перший, хто розвиває уявлення про те, що всі довкола тільки й живуть думкою, як би продати та зрадити Росію. А сама його батьківщина – в кільці ворогів, зайняла кругову оборону. Найцікавіше тут – оті самі звинувачення в зраді на догоду західним інтересам. Адже політичним та ідеологічним фундатором нинішньої Росії є не хто інший, як цар Петро Перший. Котрий, цитуючи поета Олександра Пушкіна, прорубав для росіян вікно в Європу. Тобто, був першим у російській історії царем-"західником". Орієнтуючись на Європу, на той самий ненависний Задорнову з Нікітою Михалковим проклятий Захід, цар Петро зробив із держави під назвою Московія потужну Російську імперію. Почав запроваджувати західні стандарти до сучасної йому Росії, тепер це називається словом "адаптувати".

Невже тепер сучасні освічені росіяни можуть договоритися до того, що визнають засновника Санкт-Петербурга, імператора Петра Першого, зрадником національних інтересів Росії? Котрий продав її Заходу з тельбухами?

Між іншим, до цього йде. Бо зараз, у нинішній Російській Федерації, особа царя Петра втрачає популярність. Розкручується натомість інший державник – Йосип Сталін. Ось хто точно ніколи не наслідував західних практик та, відповідно, не зраджував нікого й нічого, аби догодити Заходу. Навпаки: за "поклоніння Заходу" судили та навіть розстрілювали – як іноземних шпигунів.

Але висновок із усього цього не надто втішний саме для українців. Задорнова з його враженою національною гордістю, як раніше – Паніна, персонами нон-грата за подібні вислови в Україні не оголосять (хоча ФІФА покарала український футбол за значно менший "косяк"). Сатирик і далі гастролюватиме Україною. А під Новий рік під концерти Михайла Задорнова українські телеканали віддадуть багато годин ефіру. Значить, не надовго вистачить українцям набутої зараз національної гордості…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять