"Шмайсери" УПА та пропаганда російського ТБ

Заявляти про регулярні відкриття пам'ятника Бандері в наших містах – усе одно, що лякати ведмедями на вулицях Москви.

В середині жовтня українські медіа-експерти оприлюднили несподіваний висновок. Виявляється, канал "Інтер", котрий багатьма нашими співгромадянами вважався проросійським, насправді таким не був. Бо тільки зараз намітився значний спад саме антиросійської риторики в його ефірі. Іншими словами, один із центральних українських каналів насправді тривалий час сіяв серед мільйонів українців відверто антиросійські настрої. І ось тепер ніби з сусідньою державою помирився.

Проте ми з вами, звичайні громадяни, подібної розстановки сил, погодьтеся, не помічали. Більше того: навіть якщо українські телевізійники недолюблювали державу Росія, її суспільно-політичний лад і особисто президента РФ Володимира Путіна, пересічні російські громадяни цього не знали. Адже вони не дивляться в Росії українське телебачення. В цьому нема потреби – в них є свої телеканали, на будь-який смак.

Інша річ – жителі України. Російські канали в кабельних мережах, котрі активно розвиваються, широко доступні українцям. Навіть активно затребувані, передусім – глядачами передпенсійного та пенсійного віку. Крім жартів: особисто знаю старших людей, для яких випуски російських новин – щось своє, близьке, рідне. А події в Російській Федерації ними сприймаються, без перебільшення, такими, що прямо стосуються нашої держави. Причина цілком зрозуміла: звичка дивитися радянську програму "Время" та міряти повсякдення, за виразом мого покійного діда, "по Москві", нікуди не поділася за двадцять з гаком років. Лише трансформувалася.

Через те не дивно, що стрімке зростання антиукраїнських настроїв у російському телевізійному ефірі помітять у нас швидше, аніж прояви подібної ворожості з боку українського ТБ – в Росії. Парадокс ситуації полягає в дивному, я сказав би, знаковому збігу обставин. Майже в унісон експерти фіксують згадане вище зниження градусу напруги в оцінках Росії в українському ефірі та прямо пропорційне підвищення такого градусу в ефірі російському. Зокрема – черговий пасаж Дмитра Кисельова в свіжому випуску "Вестей недели" на державному каналі "Росія 24".

Росіяни, а разом із ними мільйони українців, минулої неділі дізналися від Кисельова, що Віктора Януковича "нагнула" Європа, а по всій території України ставлять пам'ятники Степанові Бандері, котрий мало не особисто схвалив сумнозвісну "волинську різанину". Правда, цього разу Кисельов вирішив пошукати в Україні щось хороше. І знайшов: чималого позитиву з вуст одіозного, як на український погляд, ведучого отримав наш прем'єр-міністр Микола Азаров. Правда, єдиними заслугами Миколи Яновича тут названі місце народження – російське місто Калуга - та грамотна російська мова.

Є підозра, котра навіть із часом переростає в упевненість: Дмитро Кисельов не співає з чужого голосу, фігура в російській журналістиці доволі самостійна, отже – має свою думку та, головне, щиро вірить у те, що говорить в ефірі мільйонам росіян. Також варто не тішити себе ілюзіями й прийняти для себе той факт, що значна частина громадян Росії щиро вірить рупору провідного телевізійного каналу своєї держави. Проте в його українських колег, котрі раптом захотіли б говорити подібні речі про сусідню державу, є суттєва перевага перед Кисельовим: наші можуть безкарно ляпати язиками. Їх не почують у Росії та, відповідно, на брехні не спіймають. Натомість балаканина Кисельова доходить до українців регулярно. Тим самим виставляючи його, а в його особі – все російське телебачення в невигідному світлі.

Гаразд, облишимо президента. Проте коли Кисельов говорить про консерватора Миколу Азарова, відомого своїми численними непопулярними ініціативами та абсолютним знеціненням хорошого слова "покращення", як про "лідера, приязну, добру та чуйну людину, за якою завжди йшли інші" - тут навіть тихий і терплячий український пенсіонер замислиться, про кого це мова.

Згадуючи про УПА, Кисельов ставить їм у провину те, що українська лісова армія була озброєна німецькими автоматами "шмайсер". Мовляв, це – особлива прикмета німецького посіпаки. Проте Кисельов забуває: цими трофеями були озброєні також радянські партизани. Більше того: дослідники УПА мають документальні підтвердження, що лісова армія мала на озброєнні переважно зброю радянського виробництва – автомати ППШ та ручні кулемети Дегтярьова. Це – для тих, хто звик визначати союзника за зброєю.

Нарешті, щойно Кисельов починає про пам'ятники Бандері, які – увага! – ставлять помпою мало не в кожному українському селі та селищі, відразу відчуваєш себе американцем, котрому в часи "холодної війни" та "залізної завіси" їхнє телебачення розповідало про Росію. Зокрема, про те, що радянські люди майже цілий рік ходять у валянцях, кожухах та шапках-вушанках, а вулицями великих міст, включаючи Москву, спокійно гуляють ведмеді. Був такий пропагандистський трюк, який не варто вважати зовсім вже анекдотом: для його появи мусив створитися відповідний грунт.

Думаю, ви зрозуміли аналогію. Розуміючи, що це почують в Україні, заявляти про регулярні відкриття пам'ятника Бандері в наших містах та селищах – усе одно, що лякати ведмедями на вулицях. Адже впевнено закидати країні-опоненту факти, котрих у дійсності не існує – щонайменше ознака непрофесійності. І, думаю, скоро це зрозуміють не лише українські прихильники російських теленовин.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять