Чому на Євромайдані не повинно бути партійної символіки

Українська та європейська символіка впевнено замінила суто політичну...

Прикро визнавати, але виглядає так: професійні політики відходять у небуття разом із радянським союзом. Лише вчорашні та нинішні комуністи, не ті, які за переконаннями, а ті, яких вишколила партійна робота, спроможні брати на себе політичну відповідальність хоча б за що-небудь. Принаймні, складається саме таке враження.

Підстав для такого висновку новітня історія дає більш, ніж досить. Згадаємо 1993 рік, коли почалася перша й не остання серйозна політична криза в Україні. Державу очолює вчорашній член ЦК КПУ Леонід Кравчук. Уряд – теж недавній член ЦК КПУ Леонід Кучма. Перший – професійний ідеолог, другий – дійсний, зі справжнім дипломом кандидат технічних наук. Помиритися вони не могли. Кучма відбув у відставку, але, разом із тим, для подолання кризи, котра вже перекинулася з владних кабінетів на країну, були призначені дострокові парламентські та президентські вибори. Переміг Кучма, не зовсім чесно, як охоче підтверджує зараз керівник його виборчого штабу Дмитро Табачник. Проте професійним політикам вдалося переконати один одного не йти на ескалацію конфлікту.

Пізніше з різних джерел надійшли пояснення: обидва серйозно сприйняли небезпеку, яку несла в собі вулиця у вигляді страйкуючих шахтарів. Тобто, останнім аргументом стала все ж таки воля народу, хай би там хто і що про той народ нині не думав.

Десять років потому професійному політикові Леоніду Кучмі через "не хочу" теж довелося йти на переговори з опозицією. Втім, попри полярність думок щодо постаті самого Кучми, незаперечним і очевидним лишається факт: він не вперся рогом. Отямившись після Майдану, він почав діяти професійно. І професійність полягала насамперед у визнанні очевидного: Помаранчевий Майдан зібрався через фальсифікацію виборів на користь Януковича. Значить – не передбачений у законодавстві третій тур…

Акції часів "України без Кучми" носили правильний характер. Проте успішними не були, бо, за великим рахунком, всієї України не стосувалися. Та не визначали у фіналі подальшу долю країни. Коли ж у людей вкрали право вибору, вони прийшли відстоювати це право – і залишки професійних політиків, до яких належав Кучма, цей факт з рипом, проте – визнали.

Саме з огляду на це нинішні політичні діячі, розділені "Беркутом" і тітушками невідомого походження, повинні зрозуміти й прийняти для себе вибір, який зробили учасники Євромайдану. А саме: відмовитися виступати з палкими промовами та закликами під будь-якими прапорами, крім українського державного та Євросоюзу.

Довкола цього на Майдані точаться суперечки й дотепер. Після нічної зачистки чулися голоси, причому – з нотками знущання: "Ну, що, отримали Майдан без політиків?" Будучи далекою від політики людиною, я, все ж таки, хотів би уточнити для особливо завзятих: не варто плутати поняття. Бо існує професія "політик" - чи, принаймні, мала б існувати. І є членство в певній партії, приналежність до відповідної політичної сили. Що підтверджує партійна символіка.

Але якщо над Євромайданом майорять партійні прапори, це автоматично означає: всякий, хто вийшов уже не проти призупинення курсу на європейську інтеграцію, а проти міліцейського свавілля, стоїть за ту чи іншу партію. Або за всі разом. Між тим, не лише в Києві, а й по всій Україні проходить зараз не кастинг на кращу партію.

Для прикладу, мені запропонували взяти участь у колективному відеозверненні письменників на підтримку Євромайдану. Я відмовився, бо підтримую його не як письменник чи журналіст, а насамперед як громадянин України. Котрому дуже хочеться, аби у віддаленій тепер вже перспективі Україна стала членом Європейського Союзу. А в наближеній – щоб на вулицях більше не били невинних беззбройних людей, не фотографувалися на фоні своїх жертв, карали тих, хто виконував наказ пустити кров і тих, хто його віддавав. Якщо інші громадяни вимагають того ж самого, вони не повинні ділитися на письменників, шахтарів, лікарів, менеджерів, спортсменів тощо.

З політиками трошки інакше. Вони повинні без всяких прапорів, лише під державним стягом та знаменом ЄС, стати легітимними представниками учасників Євромайдану на своїх робочих місцях. Уявіть собі банальну ситуацію: в будинку прорвало труби, порушені всі комунікації, і виправити ситуацію може лише бригада професійних майстрів. ЖЕК, тобто, державна структура, таких не надає. Вона просто неспроможна щось вирішити, бо не хоче. Адже руйнується не їхній будинок. Тоді мешканці приймають колективне рішення знайти професіоналів поза ЖЕКом. Або – в тому ж ЖЕКу, тільки надати їм належні повноваження. Правда, значно ускладнить процес ситуація, в якій люди, наділені повноваженнями й можливостями вирішити критичну ситуацію, не хочуть цього робити… Але саме у вмінні переступити через "не хочу" полягає чи не головна ознака будь-якого професіонала.

З політиками те ж саме. Нехай би на час Євромайдану склалася ідеальна ситуація. В якій всі, хто вимагає справедливості, покарання винних та вирішення кризи без насильства, діяли винятково під прапорами України та ЄС. Це буде першим кроком до розуміння того, чого від політиків хоче народ.

Натомість "Беркут", міліція та наймані тітушки все одно стоятимуть під прапорами Партії регіонів. Що чітко пояснить українцям, хто вийшов за Україну, бо хоче для неї кращого майбутнього, а хто – за наказом певної партії під відповідними прапорами. Керуючись не поривом серця, а лише банальною партійною дисципліною.

Принаймні, такий поділ людям на Євромайдані зрозуміліший. Інакше в новинах крім сумної інформації не показували б трошки позитиву: українська та європейська символіка впевнено замінила "помаранчеву" - суто політичну, як не крути. Й точно не стане тимчасовою.

Називати людей на Майдані "помаранчевими" може хіба повний невіглас або провокатор. Вони – європейські. Без лапок.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять