Двойной День Победы: может ли украинский календарь победить СССР?

В России до сих пор считают, что именно она сломала хребет Гитлеру и нацизм.

Цього тижня Президент підписав Указ, яким міняє другу з трьох сакральних для радянських українців святкових дат. Відтепер ми будемо відзначати 8 травня День примирення та пам'яті. Цей день буде вихідним і не перекреслює й не заперечує 9 травня — звичний для нас День Перемоги. Як пояснив сам Петро Порошенко, мета указу — гідне вшанування подвигу українського народу в Другій світовій війні, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції. Також — висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам'яті про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у воєнні роки.

Поки що це рішення схвилювало лише росіян, і то — користувачів маргінальних інтернет- ресурсів. Спроба розігнати інформацію про те, що "бандерівська хунта забороняє День Перемоги" захлинулася. Бо насправді 9 травня нікуди не поділося з інформаційного простору України. Навпаки, цей день лишився вихідним, а до нього додалося червоною датою 8 травня. З точки зору "календарної оптимізації" це навіть логічно. Все одно цей день не лише в нинішній Україні, а й у колишньому СРСР вважався умовно робочим.

Загалом же травневі свята або "майські", як кажуть у народі — два неофіційні тижні весняних "канікул" для дорослих. Уже 30 квітня з року в рік усі ділові зустрічі та серйозні угоди переносять на 11 травня, це якщо на цей день ще не припадає неділя. І скасувати цю традицію не здатна ані економічна криза в країні, ані нові умови, в яких ми всі живемо, ані напружена обстановка на фронті. Тобто, навіть якщо агресор прогнозовано піде в наступ, громадяни не підуть з городів на війну, а городник у ці дні переможе волонтера.

З огляду на згадану особливість українського менталітету передчасно казати про перемогу реальної історії над радянською та домінування здорового глузду над ватною свідомості в зв'язку з розширенням Дня Перемоги. Хоча Міністерство інформаційної політики (більше відоме, як Мінстець, від прізвища його очільника Юрія Стеця) мало б хоча б тут показати власну доцільність та ефективність у всій красі. Та пояснити мільйонам українців: насправді 9 травня — зовсім не день перемоги над нацизмом. І тим більше — не дата завершення Другої світової війни, як вперто вважали щонайменше два покоління радянських людей.

Термін "Велика Вітчизняна війна" — штучний, вигаданий радянською пропагандою і підхоплений російською, аби зробити агресію Гітлера проти Сталіна й, відповідно, перемогу Сталіним Гітлера центральною військовою кампанією Другої світової війни. Тим самим нівелювавши участь у ній інших, передусім — західних держав, без чиєї, як тепер кажуть, гуманітарної допомоги та нелетальної зброї (ленд-ліз) радянський солдат на початках би не впорався. Більше того, саме серпнева змова тоді ще союзників Йосипа Сталіна та Адольфа Гітлера 1939 року в Мюнхені поклала початок не "великій вітчизняній", але — таки справді Другій світовій. Обмеження війни звичними для радянської історіографії рамками від 22 червня 1941 року до 9 травня 1945-го — передусім замовчування "радянського фактору" в розв'язанні найстрашнішої війни ХХ століття.

Правда ж полягає в тому, що День Перемоги не СРСР, а також і Європи з Америкою над нацистською Німеччиною дійсно мав би відзначатися 8 травня. Навіть радянська історична наука не заперечує, що підписання Акту про безумовну капітуляцію фашистської Німеччини був підписаний СРСР, Францією, Британією та Америкою ще 7 травня 1945 року, а 8 — вступив у силу. Цікаво й показово, що Захід так і робив, ушановуючи пам'ять загиблих у цей день. Тоді як лідер країни-переможця товариш Сталін вже від 1946-го про перемогу й фронтовиків з їхніми проблемами волів не згадувати. Естафету перейняв наступник Сталіна й ініціатор його розвінчання Микита Хрущов. Лише Леонід Брежнєв 1965 року вирішив святкувати радянську перемогу у війні на офіційному рівні. І то, не 8 травня, як у Європі, а 9 травня — радянський народ мав право на власну, єдину переможну дату.

Підписавши відповідний указ, Порошенко ще й в такий спосіб спробував не просто офіційно ввести українців у європейський контекст, а й потроху вивести з радянського та російського. Котрий, як відомо з вуст Володимира Путіна, базується на двох складових. Перша — без України війна Сталіна з Гітлером цілком могла бути виграною. Друга — робиться все, аби вкрасти у Росії ту велику перемогу. В цьому плані путінська Росія — дійсно спадкоємиця Радянського Союзу, за часів якого лише СРСР мав монопольне право називатися державою, яка зламала хребет Гітлеру й нацизму. А всі інші просто опинилися в потрібний час на потрібному місці. Нині на подібну монополію претендує Російська Федерація.

Тому Україні зробила абсолютно правильний крок, не замінивши 9-те травня 8-м, а лише доповнивши. На відміну від категоричного скасування 23 лютого як "чоловічого свята", читай — для захисника Вітчизни, він же в радянській пам'яті — день Радянської Армії, прийняти історичну справедливість пропонується в м'якій, найбільш компромісній формі. Тим більше, що в зв'язку із недавнім зібранням неонацистів із 11 західних країн у Петербурзі під егідою РФ свідчить: у травні 1945 року капітулювала Німеччина, але не був остаточно переможений нацизм у Європі та Росії. Отже, легітимність російського святкування Дня Перемоги 9 травня тепер під сумнівом. Натомість Україна, котра оплакує мільйони загиблих у Другій світовій, згадає своїх героїв разом із цивілізованим світом раніше — 8 травня. А до кінця року напевне переглянеться й третя сакральна дата — 8 березня…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять