Але окреслив перспективу: проблемами культури він особисто переймається. Це означає, що культурний розвиток країни, в якій Микола Янович живе без малого тридцять років, хвилює і владу.

Про це та інше Азаров поговорив із відомим українським письменником Андрієм Курковим. Зокрема прем'єр-міністр пообіцяв уже з наступного року "влити" в розбудову державного телеканалу "Культура" близько 20 мільйонів гривень. Це, правда, рівно в десять разів менше, ніж сусідня держава Росія вкладає в шанований Миколою Яновичем державний російський телеканал "Культура". Азаров це визнає, але треба ж з чогось починати.

Ось тут починаються запитання. З чого Микола Янович планує почати активний розвиток актуальної української культури? Зі своєї індивідуальної зустрічі з письменником Курковим? Книжки цього митця він бодай мав при собі, готуючись до зустрічі. Але в Україні ще досить багато актуальних авторів. Власне, Азаров ніби переймається всіма та готовий надати не лише підтримку українському "культурному" телебаченню – його хвилює й книговидання. Мовляв, мало читають українці, треба дати видавцям пільги. Але якщо своє захоплення рівнем російського каналу "Культура" Микола Янович висловив, то список прочитаних книг, у форматі "Азаров рекомендує", він так і не оприлюднив.

У своєму декларативному бажанні підтримати культуру прем'єр, лише озвучивши такий намір, уже заплутався у трьох соснах. Адже справа тут не в благородному бажанні голови уряду багатомільйонної країни, яка має свої культурні традиції, розвивати їх. Справа, очевидно, в іншому: цілковитому нерозумінні Миколи Яновича, яку саме культуру, тобто – культуру якої країни він особисто та його уряд планують підтримати.

"Главред" уже торкався подібної теми. Правда, йшлося про інші речі – доцільність встановлення тих чи інших пам'ятників на українській території. Проте, відштовхнувшись від монументальної пропаганди, "Главред" озвучив проблему, яка висить в українському повітрі не перший рік: позиція держави мусить бути чіткою в усьому, що стосується увіковічення пам'яті. Бо не можна одночасно ставити в межах однієї країни пам'ятники Сталіну та Бандері, російським царям та українським гетьманам. Адже наявність того чи іншого пам'ятника, як і його демонтаж, означає наявність у влади чіткого уявлення, яким курсом буде рухатися держава.

З культурним розвитком – та ж проблема. Складається враження, що влада не розуміє проблем культурної та загалом гуманітарної сфер.

Ви готові сказати, яким собі уявляє зміст українського телеканалу "Культура" Микола Азаров? Я – зовсім ні. Я не знаю його культурних вподобань. Хіба що пригадую візит Азарова на прем'єру фільму Нікіти Михалкова "Стомлені сонцем-2" - не найкращий творчий доробок відомого російського режисера і актора. Та й сам похід Азарова в кінотеатр виглядав швидше політичним, точніше – політкоректним кроком, аніж щирим бажанням Миколи Яновича сходити в кіно. Власне, тоді в залі були винятково політики від Партії регіонів, що чітко окреслило загальні культурні пріоритети "партії влади".

Якщо вже для Азарова російський канал "Культура" - справді приклад, то давайте попросимо Андрія Куркова розширити уявлення Миколи Яновича про те, як держава повинна опікуватися культурою. Гаразд, візьмемо для прикладу зрозумілішу панові прем'єру державу Росія. Отже, фінансування каналу "Культура" з бюджету – 200 мільйонів рублів. Ще – державна підтримка кіновиробництва, книговидання та книгорозповсюдження. Опікування на державному рівні музеями, бібліотеками, виставковими залами, загалом – пам'ятками та старожитностями. Нарешті, в Росії ніколи не очолить уряд людина, яка не вміє говорити російською, а міністерство освіти – той, хто виключає зі шкільних програм твори російських класиків.

Причому Курков, якого, до речі, певний час взагалі не видавали в Росії через нібито "помаранчеві" погляди та іронічні пасажі на адресу Путіна, здатен значно більше розказати Миколі Азарову про те, як опікуються культурою уряди європейських країн, де письменник буває частіше. Зокрема напевне згадає Францію та Німеччину. Можна долучити сюди також польський досвід: там чітко розуміють культурні пріоритети своєї країни. Власне, їх розуміють всюди, по обидва боки наших кордонів.

У нас, в Україні, влада досі чітко не визначилося з поняттям "сучасна українська культура". В кращому випадку її уявляють у вигляді капели бандуристів, ансамблю Вірського та етнографічного музею в Пирогові. В гіршому – з сучасною українською культурою прямо асоціюють Філіпа Кіркорова та Миколу Баскова, роблячи їх народними артистами України.

До того ж обіцяний бюджет для української "Культури" - це, за діючим курсом, майже 2,5 мільйони доларів. Або так: лише 2.5 мільйони. Це – навіть не реальний бюджет повноцінного повнометражного фільму. І тим більше – не той бюджет, який популярні канали освоюють за рік чи телевізійний сезон. Тож на оперативне висвітлення справді актуальних процесів сучасної української культури тут не вистачить. Ну, а з пільгами для видавців, обіцяними головою уряду, те ж саме: для чого пільги, коли нема книгарень і книжкова продукція друкується мізерними тиражами…

Словом, благі наміри прем'єра розбудувати галузь, про яку він має досить приблизне уявлення та орієнтується зовсім не на український контекст, матимуть приблизно такий ефект, як і коли б ваш покірний слуга озвучив намір розвивати українську теоретичну фізику.

фото: Главред, ukrgazeta.com