Закон про наклеп: "Усім мовчать і фігню не писать!.."

Заява народного депутата від Партії регіонів Ярослава Сухого, використана в заголовку, визначає справжню мету створення та ухвалення в першому читанні "закон про наклепи".

Законопроект №11013 став другою після "мовного закону" скандальною ініціативою діючою влади. І хоча інша "регіоналка", Олена Бондаренко, в своїх коментарях поспішила заявити, що цей закон захистить від наклепу всіх без винятку українців, її однопартієць пан Сухийвсе ж таки виявився лаконічнішим. Та коротко і ясно окреслив головне завдання законопроекту: "Закон потрібен, щоб не писали фігню про владу (виділено мною – А.К.)".

У разі остаточного прийняття цього закону будь-хто, поширюючи критичну інформацію про владу та її дії, а точніше - бездіяльність, може опинитися під загрозою кримінального переслідування. Ця загроза нависає не лише над журналістами, блогерами чи громадськими активістами. Під статтю і, відповідно, за грати ризикують потрапити звичайні собі люди, які користуються соціальними мережами або просто коментують новини.

Хочу наголосити: якщо ваш сусіда назвав вас крадієм або, навпаки, ви раптом повідомили своїй сусідці, що вона – шлюха, "закон про наклеп" не діятиме. Хоча й цілком зможе бути застосованим. Але якщо ваша сусідка має прямий зв'язок із представниками влади чи навпаки – ви маєте тісні зв'язки в міліції, прокуратурі та суді, у вас обох з'явиться реальний шанс почати процес та виграти його.

Скажімо, після прийняття такого закону можна буде звинуватити автора певного тексту чи певної заяви в підриві ділової репутації того, на чию адресу така заява зроблена. Наведу приклад зі своєї журналістської практики. Отже, років десять тому я написав у одній газеті дуже маленьку, на три абзаци і п'ятнадцять речень, замітку про нову книжку письменниці Оксани Забужко. В ній відзначив: нова книга відомої авторки складається зі старих оповідань, тоді як шанувальники чекають від неї нових романів. За тиждень після публікації її видавець звернувся до редакції з листом, у якому звинуватив мене в підриві власної ділової репутації: адже, на його думку, після такого тексту люди не захочуть купувати нову книгу Забужко. Лист закінчувався повідомленням: на мене та газету ображена сторона позивається до суду. Бачите, як просто опинитися на лаві підсудних лише за те, що висловив свою думку в одному реченні…

Звісно, тоді ніякого позову не склалося, бо саме на той час така норма, як наклеп, уже не діяла. Отже, справа судових перспектив не мала. Проте – увага! – подібний прецедент неможливий і сьогодні, якщо "закон про наклеп" приймуть. Адже ані пані Оксана, ані її видавець як тоді не мали, так і тепер не мають стосунку до жодної з політичних сил. А якщо конкретно – до "партії влади". Бо, повертаючись до слів Ярослава Сухого, журналісти повинні боятися писати "фігню про владу", тоді як "фігня" про все інше цілком має право на поширення. Таким чином, нагадую очевидне: реально "закон про наклеп" є нічим іншим, як спробою обмежити свободу слова та свободу висловлювань на законодавчому рівні, про що не раз і не два протягом останніх днів заявляли громадські активісти.

Дехто з журналістів пішов далі заяв. З'явилися дослідження, які демонструють: у першу чергу прийняття "закону про наклеп" створить проблему самій владі. Зокрема Борис Колесников цілком може опинитися на лаві підсудних після своїх заяв на адресу Дмитра Табачника: мало того, що "дешевий клоун", так ще й "тирить документи з музеїв". Тут або доводьте документально, Борисе Вікторовичу, або… я не знаю. Навряд чи пан Колесников змінив думку про пана Табачника. Ці характеристики є у вільному доступі. Отже, нічого не заважає діючому міністрові освіти судитися з діючим міністром інфраструктури за наклеп, поширення завідомо брехливих свідчень та підрив ділової репутації. Ну, а скільки судових позовів може почати Леонід Черновецький, екс-мер Києва, – про це давайте краще помовчимо. Особисто я вже боюся за долю того, хто першим поширив неправдиву інформацію про Леоніда Михайловича, назвавши його "Льонею-Космосом".

Так перший віце-прем'єр Сергій Тігіпко вже зауважив: спочатку треба дати лад у судах, а потім – судити за наклепи. Звісно, ініціатори та лобісти "закону про наклеп" уже готові пом'якшити деякі його норми. Проте "партія влади" все одно лишається при своєму: той, хто висловлює особисту думку на її адресу та заперечує, що є свідком "покращення життя вже сьогодні", мусить бути покараним. Нехай не тюремним ув'язненням, але все одно по кишені треба вдарити. На моїй пам'яті в часи, коли ця норма зберігалася, тобто в часи так званого "пізнього Кучми", одна критична публікація на адресу влади чи тих, хто до неї близький, ставала приводом для арешту рахунків газети та її подальшого закриття. Натомість якщо з боку влади та провладних ЗМІ проти когось велася системна інформаційна війна, виграти її було практично неможливо.

Зверніть увагу: протягом останніх тижнів мало не щодня кандидати в депутати від провладних сил позиваються до суду за публікації в газетах та сюжети на телеканалах, які вважаються або опозиційними, або, ще краще, незалежними. Тоді як у країнах із нормальним судочинством та розвиненою демократію громадянин може позиватися на газету за публікацію рецепту, якщо приготована за ним страва викликала розлад шлунку в окремо взятого громадянина. Формулювання "нічого писати фігню про владу" в країнах, на які ми хочемо рівнятися, просто не спрацює. І як би влада не маскувала свої справжні наміри, йдеться насамперед про спробу закрити роти всім незадоволеним. Інакше – тюрма.

Але ж незадоволених та критично мислячих – мільйони. Як тут бути?

фото: Главред, vpautine.com

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять