Як лишитися живим в Україні: інструкція не лише для іноземців

Наша питна вода і наші роздовбані дороги лякатимуть іноземців доти, доки нами керуватимуть радянські, по суті своїй, люди, не здатні нічого змінити на краще.

Складається враження, що десь на Заході існує спеціальний підземний бункер, у якому сидить кілька людей та клепають страшилки про Україну. Чому підземний? Бо в іншому випадку автори страшилок з нами у головних ролях давно б зрозуміли марність своїх вправ та зайнялися більш вдячними справами. Адже всі страшні легенди про Україну розвіяні досить недавно.

Але почнемо зі свіжих оповідок. Нашої країною лякають міжнародних спостерігачів, які збираються сюди на грядущі парламентські вибори. Зашкодити здоров'ю та навіть життю іноземця, який ризикнув перетнути український кордон, можуть, зокрема, вода з-під крану, банкомати, погано освітлені вулиці, роздовбані дороги – словом, усе, з чим ми маємо справу щодня практично від народження. А частина наших співгромадян навіть доживає до солідного віку та помирає власною смертю, так і не дочекавшись, поки з кранів потече нормальна вода, з вулиць приберуть гори сміття, і взагалі – життя покращиться вже сьогодні.

"Главред" принагідно згадав моторошні оповідки про Україну, що поширювалися через провідні інформаційні агентства світу та через Інтернет напередодні "Євро-2012" - футбольної події світового значення, до якої наша країна готувалася чотири роки. І про яку наш народ благополучно забув за тиждень після згортання фан-зон у містах, які приймали гостей чемпіонату. Пам'ятаєте, як тоді лякали іноземних футбольних фанів расизмом, гомофобією та розгулом бандитизму на вулицях українських міст? Якщо ви це згадали, то пригадаєте й інше: як гості футбольного чемпіонату практично одноголосно заперечували все, що світові про нас наговорили. Сотні тисяч гостей із задоволенням відкрили для себе все хороше про Україну, що ми про себе й без них знали. Переконавшись на власній шкурі: не такий страшний українець, яким його малюють.

Однак нагнітання жаху триває. Ніби не було величезної кількості задоволених українською гостинністю та українськими умовами проживання людей, котрі повернулися по своїх домівках живими, здоровими та щасливими. Попри дрібні неприємності, як то викрадення гаманця чи шахрайство в Інтернеті зі здачею в оренду неіснуючих апартаментів, більшість із них не проти приїхати до нас у гості ще. Раз так – звідки нова хвиля залякувань?

Дехто вже припустив, що це Партія регіонів втілює таку собі багатоходову оперативну комбінацію. Мовляв, запускає страшилки, аби міжнародні спостерігачі багато разів подумали, перш ніж їхати до нас на вибори. Але при всьому скептичному ставленні до менеджерських здібностей штабістів партії влади я переконаний: вони не спромоглися б вигадати такого. Навпаки: відсутність в Україні тих поганих явищ, якими лякали в Європі футбольних фанатів, діюча влада дуже швидко записала в свій актив. І досі пишається тим фактом, що ми, українці, народ широкий та гостинний.  

У такому разі що ж відбувається? Чому Україною знову лякають як місцем, непридатним для цивілізованого життя? Таким собі острівцем посеред цивілізації, зарослим непролазними джунглями та заселеним дикунами… Я не здивуюся, коли у нас передрукують черговий пасаж із західної газети, в якому йтиметься про ведмедів та вовків, що вільно бігають вулицями українських населених пунктів.

До речі, ось ця згадка про ведмедів дає своєрідний ключ до розуміння проблеми. Хто старший, той згадає: ведмедями в містах на повному серйозі лякали своїх співгромадян деякі західні ЗМІ, коли говорили про радянський союз. А знімаючи фільми, дія який відбувалася в СРСР, їхні автори вдягали героїв у хутряні шапки–вуханки та кожушки. Вважалося, що це – особливий шик радянської моди. Насправді ж подібні ілюстрації свідчили про тотальне невігластво пересічних мешканців країн Європи та США. Хоча була в цьому приниженні інша змістова складова: гіперболізувати, тобто – перебільшити загальну відсталість СРСР від цивілізації та прогресу.

Аналогія доречна. Інформації про сучасну Україну в світі й далі дуже мало. Іноземців не так лякає, як дивує, чому держава, яка намагається подати себе, як європейську, зовсім не відповідає уявленням мешканців цивілізованішого світу про те, якими мусять бути умови проживання людей у нормальній країні. Нашу воду з кранів справді неможливо пити. Наші дороги не пристосовані до нормальної їзди. Вулиці, особливо – невеликих міст, ночами таки дійсно темні. А шахраїв та вуличних гопників досить, і з ними ніхто чомусь не бореться, затримуючи натомість за політичну агітацію проти влади. Можна знайти ще багато відмінностей, які віддаляють Україну від звичних уявлень іноземців про європейську цивілізацію. Але при цьому варто не забувати: те, що світ вважає жахливим та неприйнятним, таки є, на жаль, нашим повсякденням.

Раз так, і раз ми ще живі, здорові та повні сил, це означає: ми навчилися не просто виживати в таких умовах, а навіть жити, вчитися та боротися. Даючи тим самим приклад усім, хто знає про нас на початку третього тисячоліття рівно стільки, скільки в середині минулого століття світ знав про радянський союз та радянських людей. Таким чином, Україна через свою закритість, у тому числі – політичну, та показовий консерватизм влади перебуває зараз у тому статусі, в якому був СРСР від часів Сталіна до короткої епохи розвиненого соціалізму. І доки нами керуватимуть радянські, по суті своїй, люди, доти наша питна вода і наші роздовбані дороги лякатимуть іноземців. Адже радянські люди, які виросли в цьому, нічого змінити на краще не здатні.

фото: Главред, kita.com.ua

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять