Чомусь я не здивувався, дізнавшись про російську ініціативу об'єднати братів слов'ян у, як я розумію, єдину країну. Звісно, мені можуть заперечити: на територію України та Білорусі держава Росія зовсім не зазіхає. Йдеться лише про повернення народів-братів до чуття єдиної родини. Але ці та інші розмови про неполітичний і тим більше – не геополітичний, а лише загальнолюдський аспект згаданої вище ініціативи вважаю марними.

Більше того: переконаний, що в цьому геополітичному розкладі нашим братам-білорусам відведена суто номінальна роль. Так само, як чисто гіпотетично ініціатори референдуму з питань воз'єднання можуть запросити і навіть запрошують до приєднання інші близькі етноси. Скажімо, поляків, болгар, балканських слов'ян.

І все ж таки головна стратегічна мета авторів ідеї – повернути до лона Росії передусім Україну. Як не Митним Союзом, то союзом народів-братів домогтися політичного приєднання та об'єднання. Решта – просто так, для плезиру.

У стратегічних планах держави Росія така країна, як Білорусь, насправді жодного значення не відіграє. Там Лукашенко практично повністю відтворив радянську модель у мініатюрі і, схоже, братам-білорусам усе це подобається. Тобто російська влада скільки завгодно може критикувати політику білоруського Бацьки – все одно ця країна давно залежить від стратегічного російського партнерства. А отже, цілком ввійшла до сфери російських інтересів. Здається, що контроль над Білоруссю держава Росія може взяти в будь-який момент. І я часом дивуюся, чому вотчина Олександра Лукашенка ще досі не стала суб'єктом Російської Федерації.

Давайте спробуємо уявити себе письменниками-фантастами і припустити розвиток подій, згідно якого на заклик Росії відгукнулися, наприклад, поляки та болгари. Ви думаєте, в подібному об'єднанні ці країни матимуть рівне право слов'янського голосу? Ні, Росія одразу, по замовчуванню, визначить себе як Старший Брат чи Старша Сестра не лише для українців, а й для тих братів - слов'ян, які вже давно живуть краще за росіян в плані розвитку демократії, ринку та громадянського суспільства. Мають, безперечно, свої внутрішні проблеми, але – живуть же, та ще й нам приклад показують.

Так, Болгарія до певної міри лишається більш проросійськи налаштованою, ніж та сама Польща. Хоча б із огляду на те, що Росія звільнила Болгарію від багатовікового турецького панування. Але – і це доволі показово! – ані повноцінного російського, ані повноцінного радянського панування Болгарія відтоді не відчула. Хоча її поблажливо називали "шістнадцятою радянською республікою", для радянських людей як Болгарія, так і Польща, будучи країнами так званого соцтабору, лишалися все ж таки повноцінним закордоном. Тоді як Україну радянська Росія почала прибирати до рук та ламати через коліно вже за кілька тижнів після жовтневого перевороту в 1917 році. А колоніальна історія України почалася від часів Переяславської Ради. Тоді, нагадаю, так само йшлося на початках лише про об'єднання чи воз'єднання.

Вже давно ні для кого не секрет, що російський лібералізм закінчується там, де постає "українське питання". Вже щонайменше останніх двадцять років звучить фраза: "Без України Росія – не імперія". Причому повторюють її навіть записні демократи на кшталт Леоніда Радзіховського, одного з найвідоміших сучасних російських вільнодумців. Таким чином, держава Білорусь, не зважаючи на політичну та соціальну обстановку всередині країни, ніколи не бралася в подібний проімперський розрахунок.

Візьму на себе сміливість заявити: не береться Білорусь у серйозний розрахунок і тепер. Ініціюючи референдум та почавши збір підписів за фактичне злиття трьох країн в одну на підставі того, що всі ми – слов'яни, насправді автори цього проекту згадують Білорусь всує. Для порядку. Адже російські імператори кілька століть називали себе государями всея Великая, Малая та Белая Руси. Тому, з огляду на докінний стратегічний інтерес до "Малої Русі", політична ввічливість вимагає запросити до спільноти ще й "Русь Белую". Знаєте, що згадується тут одразу? Фраза з відомого дитячого мультика: "Добро пожаловать, дорогой Карлсон! Ну и ты, Малыш, заходи тоже".

Цікаво ще таке: ну ось зберуть по неосяжній Росії енну кількість підписів за те, аби Україна утворила з РФ єдине слов'янське ціле. Як повинні реагувати на це ми, прості українці? Враховуючи ту важливу обставину, що росіяни нам не вороги. І брати-білоруси не вороги. І сусіди-поляки побратими дорогі, і болгари, і решта населення планети, нехай вони навіть не слов'яни. Толерантність та дружність українців відзначають усі без винятку дослідники нашого національного характеру.

Отже: як Україна муситиме реагувати на підписні листи, зібрані в Росії, з проханням воз'єднатися й відновити невідомо яку історичну несправедливість, коли нам і так добре? І ще: чому така ініціатива надходить постійно лише від російської сторони? Чомусь ані українці, ані білоруси, ані поляки про подібні "слов'янофільські" хартії та референдуми ніколи, принаймні, на моїй пам'яті не думали. Тим більше – не заявляли, що наш єдиний могутній слов'янський союз чиясь зла політична воля роз'єднала та розвела по різних державах та розвела навіки, тим самим посваривши.

Відповідь є. Саме на російській території внаслідок того самого збирання земель, що почалося ще за Івана Грозного, братів-слов'ян чим далі, тим невпинно меншає. Це визнають у приватних розмовах самі російські громадяни. І подібне об'єднання має на меті сприяти насамперед збереженню етносу самої Росії. Україна ж як колиска християнства відіграє особливе значення в цих процесах. Хоча… політичного збирання земель у сусідів так само ніхто не скасовував.