Чи треба боятися розділеної України?

Оприлюднені результати останніх досліджень підтвердили підозру: насправді розмови про розділення України на дві частини як політичну технологію, застосовану провладними політичними силами восени 2004-го року – маніпуляція.

Наша країна, навіть захоплена за наказом товариша Сталіна восени 1939 року під виглядом історичного об'єднання споконвічних територій, вже була ментально поділена на дві приблизно рівні частини. Суспільно-політична орієнтація залежала від того, яка частина України була колонізована Російською імперією, а потім – більшовицькою Росією, а яка перебувала під тиском ближчих до Європи країн – Польщі, Австрії, Угорщини, Румунії.

Згідно результатів опитування, проведеного фондом "Демократичні ініціативи" та Центром Разумкова, прихильників євроінтеграції в нашій країні майже стільки ж, скільки бажаючих інтегруватися з Росією та бачити Україну в Митному союзі. Який є, по суті, реінкарнацією союзу радянського, тільки без гегемонії комуністів.

Тобто наша країна світоглядно розділена навпіл. Умовно кажучи, 23 мільйони з 46 орієнтовані прозахідно, на демократичні цінності. Інші ж 23 мільйони вважають, що рухатися слід на Схід, подалі від демократії та панівного верховенства права. Причому, що цікаво, по відношенню до України географічним Сходом так само можна назвати Японію. Проте такий Схід прихильників східного партнерства чомусь не влаштовує – їх більше приваблює китайська модель.

Чи новина це для нас із вами? Абсолютно ні! Ми знали про подібний стан речей ще від самого початку існування України як незалежної постколоніальної держави. Чи здивувала нас політична реклама зразка 2004 року про поділ країни на так звані "сорти"? Так само ні. Мислячі люди обурювалися лише технологією, згідно якої Захід – нібито "перший сорт", тоді як Схід – нібито "третій". Насправді так ніхто із "західників" ніколи не вважав, а за своє соціальне приниження Схід мусить дякувати своїм же землякам, які раптом опинилися при владі. Відтак незаперечним як тоді, так і тепер лишається факт: Україна справді являє собою не державу, яка рухається єдиним курсом, а два світи та дві системи. Які, здається, ніколи не домовляться.

Але в такому поділі навпіл Україна не унікальна. Навпаки, країни Митного союзу, серед яких домінує Російська Федерація, якраз вирізняються своєю суспільною однорідністю. І тут перебувають в меншості. Адже більшість країн справді різнорідні.

Америка, наприклад, так само розділена рівно навпіл! Це проявляється всякий раз, коли в США починаються президентські перегони. Американські соціологи підтверджують: 45% американців споконвіку симпатизують демократам, інші 45% - республіканцям, і виграє той, хто ситуаційно здатен схилити на свій бік решту 10%, що наразі не визначилися.

З певною натяжкою так само можна сказати і про Великобританію. Симпатії британців давно й чітко розділяють країну на тих, кому подобаються лейбористи, виразники інтересів пролетаріату, і на прихильників консерваторів – це переважно аристократія та середній клас.

При зовнішньому благополуччі Німеччина після сорока років поділу на НДР та ФРН зберігає умовний поділ на Схід та Захід. Причому Схід – колишня комуністична частина Німеччини, яка незадоволена Заходом та вимагає собі дотацій і преференцій.

Зрештою, для чого далеко ходити: нещодавні вибори в Грузії, яка стала беззаперечним прикладом для прозахідно налаштованої частини українців, раптово довели – суспільство в Сакартвело теж розколоте навпіл. 

Отже, Україна розвивається так само, як інші держави. То чи варто посипати голови попелом кожного разу, коли чуємо про поділ нашого суспільства за способом мислення, цивілізаційними вподобаннями, ментальними ознаками, навіть гастрономічними та культурними смаками. Зрештою, той, хто слухає шансон, – такий же громадянин України, як і шанувальник актуальної україномовної рок-музики. А фанати Олександра Пушкіна мають у нас рівні права з прихильниками Вільяма Шекспіра чи Тараса Шевченка. Це нормально, коли люди, що населяють одну країну, різні, нехай навіть до протилежностей.

Чому ж тоді в українське суспільство постійно вбиваються клинці, що поглиблюють і без того помітну тріщину в стосунках Сходу та Заходу? Відповідь дуже проста – в такий спосіб нас послаблюють.

Розділення американського суспільства на дві частини загальному цивілізаційному вибору США не зашкодить. У другій половині ХІХ століття Громадянська війна між Північчю та Півднем покінчила з рабовласництвом, а ще через сто років всі громадяни Америки остаточно були зрівняні в правах. Тому незалежно від того, залишиться президентом Барак Обама, чи це місце виборці віддадуть Мітту Ромні, до згортання демократичних свобод та рабовласництва Америка хоч як не повернеться. Східна Німеччина за жодних обставин не захоче знову перетворитися на НДР. Бідзіна Іванішвілі, чия політична сила перемогла на виборах у Грузії, вважається "російським проектом". Проте в країні, яка за вісім років зробила неймовірний крок уперед, визначившись із прозахідним політичним курсом та закріпила його в Конституції, навряд чи можливий розворот на сто вісімдесят градусів.

Отже, боятися в Україні слід не ментального розділення країни. На відміну від держав із аналогічною ситуацією, там нема загрози, що влада потягне народ назад. Та занурить у таку систему, де обмеження громадянських свобод – нормальне явище, на незгодних із системою чекають тюрми й табори, а втрата національної ідентичності та державної незалежності – сумна реальність. І найстрашніше: одна частина країни з таким станом речей погодиться, вважаючи його нормальним. Адже український розподіл на дві частини – це не політичні вподобання, а цивілізаційна невизначеність.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять