Чому ми голосуємо "ногами"?

Як би хто не ставився до комуністів та "свободівців", високі результати голосування за ці політичні сили свідчать про реальний вибір громадян.

28 жовтня 2012-го на дільниці прийшло рекордно мало тих, хто має право обирати, – трошки більше половини.

Відсоток явки невпинно знижується від виборів до виборів. До недавнього часу я з такого стану речей щиро радів. Більше того: приватно, в колі друзів та знайомих, закликав бойкотувати "вибори в цій країні", аби тим самим висловити своє ставлення до всього, що в цій країні відбувається.

Як я мислив? Українці масово не прийдуть на вибори. Це не приховати від світової громадськості. Влада за звичкою сфальсифікує результати, показавши явку, якої не було. Отже, вона сяде в калюжу, забрешеться, вибори визнають недійними, а ми своїм бойкотом навчимо, може так статися, поважати народ та його справжні прагнення.

Завдяки нинішній владі я свою думку кардинально змінив. Насамперед, цьогорічні вибори проходять не в "цій країні": країна за два десятки років перетворилася з "цієї" на мою, без лапок. По-друге, від 2010 року вперше від 1991 маємо, за деякими ознаками, не "якусь владу", а владу чужу, небезпечну для моєї країни, а отже – так звану. Бо вона, діюча влада, не здатна заохотити людей голосувати за себе в інший спосіб, окрім погроз, залякувань, підкупу та шантажу.

Таким чином, мій перший за сорок із гаком років життя похід на виборчу дільницю був свідомим. Участь у нинішніх виборах – лише бажання висловити своє ставлення до діючої влади в ненасильницький, легітимний спосіб, без бойкотів, мітингів, демонстрацій, гасел на кшталт "банду геть" чи Майданів. Єдиний спосіб поміняти владу, яка не влаштовує не лише тебе, а й твою країну, – переобрати її.

Іншими словами, якщо жінка з чоловіком не можуть більше жити разом, вони розлучаються. Як би не страждали від цього діти. Для одних розлучення за обопільною домовленістю – процес цивілізований. Для інших – скандал та взаємні звинувачення. Є й значно гірші варіанти.

Досконала демократія та взаємна повага передбачають перший варіант. Недосконала демократія схиляється до другого. Відсутність навіть зеленого поняття про демократію – варіант номер три: насильство. Якщо в парі чоловік залежить від жінки, бо хоче підтримувати певний імідж та тішити самолюбство, тому прагне лишити її біля себе, а жінка натомість цього зовсім не хоче, чоловік вдається до насильства. Він змушує любити себе силою, кулаками вибиваючи з тієї, хто колись повірив йому, слова любові.

Партії регіонів дуже потрібна любов українського народу. Від цього залежить її імідж. Тож порівняння доречне. Бо в повній мірі пояснює, чому без малого половина українців вирішила: краще не піти на вибори, аніж піти, виконуючи волю влади, та потім довго уникати власного зображення в дзеркалі.

Справа в тому, що, попри моє не надто позитивне ставлення до комуністів та "свободівців", високі результати для цих політичних сил свідчать про реальний вибір громадян. Адже ані КПУ, ані ВО "Свобода" не мали змоги тиснути на бюджетників – передусім учителів та лікарів, пенсіонерів, мешканців шахтарських містечок та малий і середній бізнес. Комуністи та націоналісти не використовували адміністративний ресурс. На їхніх округах не стріляли. Ніхто з конкурентів та опонентів не знімав свої кандидатури на їхню користь.

Натомість все це та багато іншого практикувала партія влади. Цю інформацію можна дізнатися з відкритих джерел, та "регіонали" навіть не особливо й приховували свої наміри. Проте українці показали себе нехай не з кращого – все ж таки дали себе залякати! – та все одно з іншого боку, ніж передбачала влада.

Своє ставлення до партії влади людям, які не є свідками "покращення", можна було висловити двома способами. Перший: прийти на виборчу дільницю і проголосувати… хай не за опозиційні партії чи безпартійних самовисуванців на округах, а бодай за комуністів. Коли дорослі люди голосують за партію, причетну до масового знищення людей на одній шостій частині планети, – це погано, це не свідчить про добре здоров'я суспільства. Натомість підтверджує одвічну хитрість українців.

Адже комуністи навіть із ненормально високим для себе відсотком усе одно жодним чином на розвиток країни й суспільства не впливають. Це – політичний апендикс. Який не видаляють доти, доки не заважає жити. Зате, голосуючи за комуністів, можна анонімно висловити "фе" діючий владі.

Ну, а спосіб номер два – взагалі не прийти на вибори. Він значно легший, бо так можна не гратися з совістю й не голосувати навіть за комуністів!

Звісно, якби активність виборців була іншою, Партія регіонів отримала б значно менше голосів. Адже примушування віддати голос зовсім не дорівнює реальному відсотку підтримки. Та вільно ходити на дільниці й голосувати, не озираючись, дозволяють собі громадяни держав із досконалішою демократією.

Проте "партія влади" мусить зрозуміти: ті, хто не прийшов на вибори – такі ж самі її противники, як ті, хто віддавав голоси не на її користь.

Елементарна математика з програми четвертого класу середньої школи доведе: реально "біло-блакитні" мають в своєму активі щонайменше чверть голосів усіх українців. Якщо з зробити поправку на те, що значну частину банально змушували голосувати "правильно", дійсна підтримка Партії регіонів скорочується чи не до восьмої частини населення моєї країни.

фото: Главред, EPA / UPG 

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять