Хто заплатить за повернення радянського минулого?

Чи можливо в сучасній Україні відродити студентську романтику радянських часів.

Коли прем'єр-міністр Микола Азаров вголос подумав, чому б не відродити в Україні третього тисячоліття студентські будівельні загони, в мене ця заява спершу викликала шалену ностальгію. Адже я ще застав так званий трудовий семестр, коли на літніх канікулах радянський студент мусив відпрацювати на будівництві соціалізму.

Тобто, окрім обов'язкової професійної практики, вимагалося скуштувати пролетарського чи селянського хліба. Якщо ти не хворий та це не підтверджено відповідною довідкою, пропонувався невеликий, але вибір: їхати в колгосп, де заробиш хіба початкову стадію цирозу печінки та в паяльник від аборигенів у клубі на танцях – чи будівельна бригада, де треба було не відпрацьовувати, а якраз працювати. Без вихідних та навіть у нічну зміну, якщо була спільна домовленість. За місяць непрофесійної, зате чесної роботи муляром, укладачем асфальту або просто підсобним робітником можна було заробити чистими від 500 рублів.

Увага – це звучало, як "півтищі", і півтисячі карбованців, стосик "кать" (сотенних купюр), "полтинників" або "четвертаків" чи "червінців" із Леніним на купюрах важив набагато більше, ніж нинішні 500 доларів, не кажучи вже про 500 гривень та 500 російських рублів. Якщо міряти дуже умовною категорією, то купівельна спроможність 500 радянських рублів – майже чотири платні інженера та дві з половиною ставки кореспондента обласної газети – приблизно дорівнювала теперішній 1 тисячі євро.

Від цієї суми я пропоную танцювати, коли оцінюєш ініціативу Миколи Яновича. Чи зможе студентській загін, півтора десятки непрофесійних будівельників, значна частина яких ніколи цеглини в руках не тримала, заробити у відновленому будзагоні хоча б по 500 євро (5 з гаком тисяч гривень) на місяць, причому – на одну особу? Я не кажу вже про 10 тисяч гривень: у нас в Україні так не заробляють за місяць навіть будівельники високого класу.

Ви скажете, що 5 тисяч, навіть 3 тисячі гривень – для бідного студента великі гроші. Гаразд, погоджуюсь – це і для мене не зайвий заробіток. Але тут виникає наступне питання: хто і як стане ці зароблені гроші виплачувати? Проблема, між іншим, актуальна: бригади фахових будівельників, яких раніше іменували шабашниками, з настанням економічної кризи все частіше не в змозі отримати зароблене за сезон навіть через суд. Будівельні компанії або виявляються фіктивними та банально кидають найманців, або їхнє керівництво розводить руками: криза, грошей нема, навіть за вироком суду платити нема чим. То що, професіоналам грошей нема, а студентам-заробітчанам платитимуть без затримки?

Свого часу я, обравши будзагін насамперед через те, що народжений у місті та генетично не запрограмований на сільське господарство, зміг помандрувати країною Рад за рахунок ВЛКСМУ. Адже будівельними загонами опікувався комсомол. Він же покривав транспорті витрати, тож за рахунок комсомольської скарбниці, куди я, до речі, сплачував внески, ми літали літаками "Аерофлоту" до Сибіру, на російську Північ, до Москви та Ленінграду, а потім ще мали змогу спокійно їхати цілий день у поїзді, дивлячись на стіну тайги за вікном. До того ж, окрім зарплати, ми отримували добові: за місяць капала додаткова сотня рублів, це забезпечувала будівельна організація відповідно до закону. Якщо нема комсомолу, за чий рахунок студенти діставатимуться до місця роботи? Якщо не працюють відповідні закони, хто забезпечить студентів житлом та харчуванням? "Молоді регіони", приватні забудовники? Не певен.

Теоретично за наказом влади можна спробувати відродити відповідну інфраструктуру, щось типу державного будівництва. Але тут знову маємо пастку: якщо ця інфраструктура відродиться та почне працювати в яких – не яких, але ринкових чи наближених до ринкових умовах, ця система не потребуватиме криворуких студентів, хоч технарів, хоч гуманітаріїв. Вона залучить насамперед професіоналів, які нині нудяться без роботи, шукаючи її за межами України хоч у східний, хоч у західний бік. Отже, будівельні закони і тут не знадобляться.

Нарешті, нинішній час, попри масу запитань до нього, має навіть в нашій країні одну суттєву перевагу над часами радянськими: всякий, хто хоче заробити – заробить. Ті ж самі студенти цілком можуть на літо знайти собі той спосіб підробітку чи заробітку, до якого в них лежатиме душа. Навіть влаштуватися підсобним робітником до будівельної бригади чи вантажником або прибиральником у великий супермаркет. Влада, як би вона цього не прагнула, все менше й менше має вплив на народ. До того ж студенти – не найдурніша група українців. Тож всякий бажаючий лише попросить показати напрям, далі сам лупатиме сю скалу. Все, що заробить – усе його.

Озвучуючи думку про повернення будзагонів, прем'єр-міністр України вкотре підтверджує: і він, і ті, хто нині при владі, ментально живуть ще в СРСР. Там мислять радянськими категоріями. Не розуміючи однієї простої істини: всяка радянська ініціатива оплачувалася з державного бюджету. Причому оплата задовольняла всіх, нехай частину коштів традиційно списували, пиляли, розкрадали – навіть за допомогою тих самих будзагонівців. Та якщо українська скарбниця готова централізовано забезпечувати державні будівельні організації коштами для оплати праці робітників без відповідної кваліфікації, економлячи на десятках тисяч безробітних фахових будівельників – тоді потрібне відповідне розпорядження.

Ви вірите, що за окреслених вище умов будівельні загони можна відродити в такому вигляді, аби вони так само були мрією студентів, як чверть століття тому?

фото: Главред,  oren-rso.ru

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять