Слідство не ведуть ґвалтівники

Чому, попри мало не щоденну інформацію про злочинців у погонах, вони лишаються безкарними?

Тіло людини, яку підозрювали в скоєнні зухвалих убивств у ТЦ "Караван", знайшли 7 листопада. Інформацію не приховали від широкої громадськості. Пізніше дружина впізнала в убитому Ярослава Мазурка, якого розшукували в зв'язку з убивствами. А охоронець "Каравану", який вижив, категорично впізнав у мертвому Мазуркові того, хто стріляв у нього та його колег. Формально цей реаліті-детектив, що тривав 40 днів, добіг до свого фіналу.

Проте портрети Ярослава Мазурка й далі висіли у магазинах, маршрутках, на зупинках, у інших людних місцях – навіть у відділках міліції. Його далі шукали навіть після смерті, що не була таємницею. І це зовсім не пояснюється фразою: "Подумаєш, забули зняти". Те, що можна вважати недоглядом, слід трактувати інакше – портрети вже мертвого Мазурка висіли усюди, бо на них від самого початку ніхто особливо не покладався.

Вони не мали жодного значення ані для громадян, ані тим більше – для правоохоронців. І не мали весь той час, що Ярослав Мазурок (чи людина, схожа на нього) перебував у розшуку.

Можна багато говорити про те, що Мазурка не особливо то й шукали. Його ім'я не виплило б скоро на поверхню, аби не дзвінок пильних громадян із Кам'янки-Бузької (Львівщина) – рідного міста підозрюваного. Аналогічно: якби Оксана Макар не лишилася живою після того, що з нею зробили садисти, та не назвала їхні прізвища, міліція б ніколи не знайшла ґвалтівників. Уточнення: правоохоронці навіть не завдали б собі клопоту затримати цих злочинців через наявність у одного з них впливових батьків, аби покази Оксани не стали надбанням журналістів, а отже – гласності.

Так само, під тиском обставин із одного боку та громадськості – з іншого, донецька прокуратура змушена була порушити резонансну кримінальну справу проти  групи міліціонерів, які зґвалтували мужчину гумовим кийком. Причому - в дні проведення Євро-2012, а жертвою міліцейського насильства Михайло Бєліков став через те, що пив пиво на вулиці. Мабуть, пити пиво на вулиці не можна. Але чи можна ґвалтувати людину кийком? Не лише за таку умовну провинність, взагалі – будь за що? Якби Мазурка затримали живим і так само ґвалтували кийком чи завдавали йому інших тортур, я так само виступив би проти. І не лише я.

Повертаючись до "донецької справи": одного із ґвалтівників у погонах звинуватили ще як мінімум по п'яти епізодах. Серед злочинів, що йому інкримінують – ні більше ні менше домагання дружини свого знайомого. Жінка сподобалася міліціонерові, увага – всього лиш дільничному! – і він почав пресувати її чоловіка, вимагаючи розлучення. Тобто навіть молодший офіцер, працівник однієї з найнижчих міліцейський ланок, має в нашій країні всю повноту влади над людиною. Згадайте справу Ігоря Індила: його до відділення привів на вірну смерть так само дільничний.

Коли в Україні коїться черговий резонансний злочин, передусім убивство, міліція чим далі тим більш виглядає розгубленою. Аби розкрити злочин навіть не по гарячих слідах, треба починати професійну роботу по всьому фронту, в усіх напрямках. Між іншим, дільничні – не останні люди в цьому процесі. Так само, як і рядові опери, які повинні застосовувати бодай елементарні навички оперативно-розшукової роботи. Натомість дільничні замість працювати "на території" ґвалтують та калічать громадян, котрих нібито мусять захищати. Сищики зайняті не менш важливою роботою: на прохання підприємця Ікс відпрацьовують його конкурента, підприємця Ігрек, на предмет звинувачення останнього в скоєнні економічного злочину. І якщо підприємець Ігрек заплатить більше, ніж його недруг, справу проти нього згорнуть так само швидко, як почали.

Це не вигадки, це сувора реальність, нинішні міліцейські будні. Про подібні речі пишуть давно й багато, вже не добираючи виразів. Журналісти не раз виводили "бізнесменів у погонах" на чисту воду. Проти нічим не виправданої, якоїсь останнім часом тваринної, жорстокості виступають громадські організації. Однак, попри мало не щоденну інформацію про злочинців у погонах, вони лишаються безкарними. У кращому випадку звільнять чи переведуть на іншу посаду невдаху-"стрілочника".

Можна закинути журналістам: мовляв, ми вишукуємо в діях міліції лише негатив, тоді як про справді героїчні будні правоохоронців говорити й писати не поспішаємо. Таким чином самі системно налаштовуємо громадян проти міліціонерів. Ці твердження розбиваються не лише об нелюдський випадок у Донецьку (історія з кийком), а насамперед об повну бездіяльність міліції в згаданій вже "справі стрільця з "Каравану". Зняти зображення вбивці з камери, розклеїти всюди аркуші А4 з портретом підозрюваного й чекати, поки люди впізнають та подзвонять, – це зовсім не клопітка й професійна оперативно-пошукова робота. За 40 днів міліцією не було, схоже, зроблено – дослівно! - більше нічого, жодного кроку в напрямку пошуку озброєного і небезпечного бандита. На чий труп тепер вішають мало не кілька десятків нерозкритих убивств, маючи перспективу успішного закриття купи "глухих" справ. Принаймні, громадськості про ці кроки не відомо.

Знаєте, скільки випадків насильства, в тому числі – сексуального, відбулося впродовж цих сорока днів за участю міліціонерів? Я вам скажу: щонайменше двадцять. Для цього досить пробігти заголовки новин в Інтернеті за вказаний період. У справі знущань з нас правоохоронці є доволі успішними. Повне відчаю пояснення цьому мені дав у телефонній розмові відповідальний працівник міліцейського Главку, чиє прізвище зі зрозумілих причин не назву: "У нас 80% особового складу профнепридатні, чого ж ти хочеш!"

Справді, коли це вже констатують і профільному міністерстві, а міліція далі ґвалтує, замість того, аби вести слідство – чого ж ми хочемо…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять