Музей непотрібних речей

Як місцеві вірнопідданські ініціативи шкодять іміджу влади.

"А в музее Ленина – два пальто простреленных, да кепка, да книги, да больше ничего", - це рядки з авторської пісні відомого російського радянського актора Михайла Ножкіна, виконавця ролей радянських офіцерів армії та розвідки. Партія регіонів у плані увічнення себе для нащадків залишає для української історії набагато більше експонатів. Кепка теж є, і не одна, – бейсболок з партійною символікою в кожному штабі, напевне, вистачає. Тож декілька з них перекочували до Музею Партії Регіонів, який відкрився нещодавно в Харкові.

Ще експозицію наповнюють дешеві значки, сумки, листівки, попільнички. Звісно ж, біло-блакитних кольорів, відповідного партійного змісту. Також є портрети Віктора Януковича, книги з його прізвищем на обкладинці – цього всього на київський Петрівці я бачив хоч не валом, та на окремих, спеціалізованих ятках – у достатній кількості. Окремо хочеться вирізнити два експонати. Перший – плетена шапочка, в народі ще з 1990-х років такі іменують, вибачте на слові, "підорками". Напис на шапочці свідчить: той, хто її вдягне – за Януковича. Другий, не менш показовий експонат – половинка мозку. Це пластмасовий макет людського мозку в розрізі, його використовують на уроках анатомії. В купі з означеною шапочкою чи возвеличує, скажемо так, цей експонат Партію регіонів? Це питання…

Тут давайте знову повернемося до сакралізації товариша Леніна в радянський час. Історія, яку хочу розказати, відбулася на моїх очах. Наш шкільний художник, між іншим – дуже хороший художник, про таких кажуть "обдарована природою дитина", намалював Леніна в кепці, простим олівцем. Потім стер лик, лишивши тільки кепку, яку в СРСР неможливо було не впізнати та ідентифікувати з кимось іншим. Закрив зображення аркушем. Коли вчителька прибрала аркуш, сподіваючись побачити під кепкою власне Леніна, там зяяла не просто порожнеча – стерте гумкою лице вождя пролетаріату. Художнику звеліли сидіти на місці, вчителька сходила по директора, і пацана до кінця уроку при всьому класі допитували: хто його такому навчив. Хто вбив у його дурну голову, що під ленінською кепкою – порожнеча, а олівцевий портрет вождя можна ось так псувати стирачкою. 

Це я до того, що культ від культу таки справді різниться. Якби за радянських часів хтось дозволив собі помістити в Музеї Леніна половинку пластмасового мозку і сказати – це мозок вождя, наступного дня ця людина вже давала б покази в КДБ. Причому я прекрасно розумію: нічого проти Леніна чи проти влади такий активний вірнопідданий громадянин не замишляв. Більше того, він напевне був би комуністом. Але раз Партію регіонів не хвилює, що в Харкові такі експонати партійного музею, значить, саме так ця політична сила до себе й ставиться: партія без ідеології, без світогляду, зате – з купою агітаційного матеріалу. Футболки, ручки, пакети, листівки, флаєри, прапорці – все це належить до категорії сміття. Відходів, які залишаються після мітингів та партійних зборів, і які двірники з прибиральниками вивантажують у сміттєві контейнери.

І ось тут я справді щиро хочу виправдати вище керівництво Партії регіонів та діючого Президента України Віктора Януковича.

Бо переконаний і готовий свої переконання відстоювати: від партійного керівництва не надходило жодних (тут і далі виділено мною. – А.К.) вказівок відкривати музей ПР ані в Харкові, ані будь-де. Це – місцева вірнопідданська ініціатива. Яка, як всякі безглузді ініціативи звиклих до підлабузництва функціонерів на місцях, виявилася на повірку об'єктом для кепкування.

Я вірю: Віктор Янукович чи пані Ганна Герман не давали жодних інструкцій керівництву музею в Кам'янець-Подільському щодо увічнення візиту Віктора Федоровича до міста в минулому році. Нагадаю: тамтешня експозиція поповнилася ручкою та стаканом, які тримав у руках пан Янукович, перебуваючи в Кам'янці. Ручка - звичайна, таких у канцтоварах повно, до того ж одноразова. Склянка – теж нічого особливого. Подібними предметами користувалися інші високопосадовці, що бували в древньому місті. Ющенко з Кучмою – так точно приїздили. Де ж тоді чашки, з яких вони пили?

Так само не замовляв Президент чи хтось із його близького оточення вірші та гімни во славу його Борисові Білашу, поетові з Донбасу. Ще один донеччанин, Віталій Спажук, теж навряд чи дістав нехай навіть неофіційне замовлення на створення пафосної дилогії про Януковича "Життя під знаком факторіалу". Мене переконує в цьому тираж книги – 50 примірників, "заказуху" в такій кількості не друкують. Зрештою, Ганна Герман свою книгу про Віктора Федоровича видала власним коштом, братися за перо її ніхто, крім власного внутрішнього переконання, не спонукав.

Той факт, що подібна гімнотворчість, від славословних віршів до музею агітаційного непотрібу, виглядає щонайменше кумедно й навіть дискредитує тих, кому це все присвячене, гімнотворців чомусь мало хвилює.

Та Бог би з ними! Адже це їхні, як то кажуть, прогини. Погано інше: такі прикрі речі справді не турбують ані Президента, ані керівництво ПР. Коли вже дозволяти робити з себе культ, то вже точно – не такий недолугий та карикатурний…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять