Повышение соцстандартов. Откуда брать деньги?

Стенограмма пресс-конференции

19 ноября в "Главреде" состоялась пресс-конференция на тему: "Повышение социальных стандартов. Откуда брать деньги?"

В пресс-конференции приняли участие:

-главный научный сотрудник Института законодательства Верховной Рады Украины Владимир Черняк;

-руководитель программы социальной экономики Международного центра перспективных исследований Максим Борода.

"Главред": Де брати гроші на підвищення соціальних стандартів? Як відомо, четвертий транш кредиту МВФ Україна не отримала, а саме на нього були розрахунки. Що тепер робити?

Максим Борода:
По-перше, варто усвідомити, як би проводили це підвищення соцстандартів. Насправді його можна порівняти з рейдерською атакою, бо і там, і там реальні причини приховуються під певними красивим вимислами. Реальна причина така, що насправді це політична змова для того, щоб дискредитувати діючий уряд та ускладнити і без того дуже важке виконання бюджету. Але уряд в принципі сам потрапив у таку пастку через свій популізм, через марнотратну соціальну політику. І насправді зараз він знаходиться в ситуації, коли будь-яка дія гратиме на користь його опонента.
Скільки взагалі потрібно грошей для забезпечення цих нових соцстандартів? Існує декілька розрахунків, які дуже відрізняються. Міністерство фінансів каже про майже 300 мільярдів гривень наступного року, Президент та опозиція озвучують цифру, що десь у п’ять разів нижче. Але питання насправді не в тому. Цифри у будь-якому випадку дуже значні, бо тут йде мова не тільки про підвищення мінімальної заробітної плати вчителів або лікарів, а також, ми знаємо, і заробітних плат всіх посадовців, в тому числі і найвищих рангів, розраховуються саме виходячи з рівня мінімальної заробітної плати. Бо це ж єдина тарифна сітка. Відповідно, є люди, які отримають дві-три-п’ять мінімальних заробітних плат, а є ті, що отримують 30, 50 і т.д. Тобто, ми бачимо, яка різниця.
Проблема в тому, що у будь-якому разі грошей недостатньо, бо бюджет уже в існуючих цифрах реально не виконується. Тут мова не йде про його соціально захищену частину, ту частину, що є політично чутливою. Тобто, звичайно, зарплати виплачуються, пенсії виплачуються, соціальні допомоги також, але фактично це здійснюється за рахунок інших видатків бюджету, які не помітні для широкого загалу. Тобто, недофінансовується наука, житлово-комунальне господарство, армія, тощо. Тобто, грошей немає вже зараз. Відповідно, їх за будь-якого виду розрахунків більше не стане.
Звідки їх брати? Тут може бути два сценарії. Один - оптимістичний, але він поки що перебуває лише на рівні рекомендацій, і навряд чи його вдасться реалізувати найближчим часом. Він полягає у тому, щоб реформувати діючу систему пільг. Адже зараз Державний бюджет несе дуже значний соціальний тягар. Існує величезна кількість пільг, інших видів соціальних допомог, які дуже часто спрямовуються зовсім не на тих отримувачів, не на ті верстви населення, що реально є соціально незахищеними, що реально потребують державної підтримки. І саме перегляд такої марнотратної системи соціального забезпечення у напрямку більш адресних, більш сучасних методів соціальної підтримки допоможе, в принципі, зекономити значний обсяг коштів, який може бути спрямований, в тому числі, і на забезпечення цих нових соціальних стандартів. Поки що від жодного з наших основних політиків ми не чули будь-яких декларацій з приводу реформи соціальної сфери у найближчому майбутньому. І тому, напевно, варто розглядати все-таки більш реалістичний, але більш песимістичний сценарій щодо того, звідки взяти гроші.
Говорити про те, що новий закон про підвищення соціальних стандартів уряду довго вдасться не виконувати, мабуть, не варто. Бо все-таки це дуже політично чутлива річ, і в умовах передвиборчої кампанії вона просто недоцільна. Тобто, гроші доведеться шукати. Їх можна знайти, наприклад, спробувавши щось продати, спробувавши забезпечити ці надходження за рахунок приватизації. Але нещодавня невдала спроба приватизації Одеського припортового заводу зараз дуже обмежує це джерело надходжень.
Єдиним сценарієм, який ймовірно матиме місце, - це є фактична подальша девальвація гривні. Вона в будь-якому разі буде спровокована таким необґрунтованим підвищення соціальних стандартів. Адже економіка більше заробляти не почала. Не зросло ані ВВП, ані продуктивність, але раптом чомусь стали отримувати більше. Такого не може бути, економіка такого не пробачить. Вона врівноважить себе інфляцією або девальвацією, або і тим, і іншим.
В принципі, такий сценарій насправді може всіх влаштувати, адже це полегшує і завдання уряду. До речі, будь-якого уряду, який прийде до влади після президентських виборів, бо на підвищення стандартів, наприклад, за розрахунками Мінфіну вже в цьому році потрібно вісім мільярдів гривень, зараз це приблизно один мільярд доларів. Якщо буде подальша девальвація, то це, можливо, будуть вже зовсім інші кошти.

"Главред": Тобто, Нацбанк буде друкувати гроші?

Максим Борода: До речі, саме позиція Нацбанку в цьому випадку може якось врівноважити ситуацію, власне зменшити негативні наслідки того, що відбувається, цього підвищення соціальних стандартів. Бо він є незалежним і фактично відносини між Нацбанком та урядом наразі досить таки важкі, можна сказати, напружені. Нацбанк весь цей час не йшов на емісію, хоча, звичайно, відчував значний тиск уряду. Можливо, що не піде і надалі. Але питання навіть не в емісії. Тобто, навіть якщо Нацбанк не буде друкувати додаткових грошей, то все-таки девальваційні тиски на гривню саме через таку необґрунтовану соціальну політику досить помітні, тобто їх не можна ігнорувати.

Володимир Черняк: Перш за все, хочу сказати, що я не поділяю думку стосовно того, що підвищення соціальних стандартів є невиправданим, тому що не відбулося зростання продуктивності праці і ВВП. Формально це правильно. Повинна зростати зарплата, якщо зростає продуктивність праці, з’являються кошти для зростання доходів, коли зростає виробництво, зростає ВВП - це правильно. Тому з формальної точки зору, на даний момент проти цього заперечити не можна. Але треба враховувати всю історію питання.
Ось в чому проблема. На даний момент чому ВВП не зростає, а, навпаки - на 20% впав, продуктивність праці не зростає і, раптом - підвищення. Суть проблеми полягає в тому, що всі роки незалежності здійснювалась неправильна політика заробітної плати, неправильна політика доходів взагалі. В Україні була неправильно визначена природа інфляції. Існує інфляція попиту і існує інфляція витрат.
Інфляція попиту у нас була в 1990-му році, останні роки Радянського Союзу, 1991-1992 роках. І все, далі у нас пішла інфляція витрат в зв’язку із зростанням витрат, зростанням цін на енергоносії - у нас їх немає, багато в чому неефективність виробництва, відсталі технології, висока матеріаломісткість, енергомісткість продукції і т.д. До речі, західні радники теж про це говорять: в умовах розвинутої ринкової економіки буває тільки інфляція попиту.
Що здійснювалося всі роки? Стримувальна політика проводилася стосовно зростання доходів. Стримування зростання заробітної плати - тільки цим піклувався уряд, - стримування зростання пенсій, стримування соціальних видатків - тільки цим. Обмежувально-стримувальна політика – я її так називаю. Жодної стимулюючої ролі заробітна плата не грала, і не грає до цього часу. Протягом всіх цих років проводилася обмежувально-стримувальна політика, тому що була неправильно визначена природа інфляції. У нас хвороба одна, а ліки інші. Це зовсім різні інфляції. Назва одна – інфляція, а насправді інфляція попиту – одні ліки, дійсно, треба стримувати зростання попиту, і інфляція витрат, тут, навпаки - потрібно посилювати стимулюючу роль заробітної плати.
Так от, в зв’язку з такою обмежувально-стримувальною політикою Україна зараз опинилася на другому місці в Європі, після Молдови, по рівню платоспроможного попиту населення, і на третьому місці в Європі за масштабами бідності: Молдова, Албанія і Україна. Ось де ми реально знаходимося. Це перше дискусійне питання.
Друге дискусійне питання: під час кризи треба обмежувати споживання. Я, знову ж таки, не поділяю цей підхід. Під час кризи треба тратити гроші, збільшувати споживання, підвищувати платоспроможний попит. Тому що без цього не буде зростання виробництва. Тому питання МФВ, і наше, і уряду, багато економістів вважають, що треба стримувати соціальні видатки. Міжнародна організація праці вважає, що, навпаки - треба підвищувати платоспроможний попит. Тобто, не треба зменшувати соціальні видатки. Це тільки на перший погляд так здається, що все це погано, і що це буде дуже шкідливо. Це два основних концептуальних моменти.
Де взяти гроші на зростання соціальних стандартів?
1.За рахунок скорочення видатків, які не є абсолютно необхідними або є навіть незаконними і недоцільними. На основі проведення інвентаризації видатків слід зменшити обсяги або анулювати ряд видатків. Зокрема, слід урізати видатки на утримання армії чиновників, особливо про неадекватно високих зарплатах. Тобто повинен відбутись певний перерозподіл видатків.
2.Скоротити обсяги, я ще краще, ліквідувати видатки на фіктивний ПДВ у зовнішньоекономічних операціях. Там приблизно половина фіктивного ПДВ – є свої люди, яким вони сприяють, потім діляться.
3.Слід зменшити обсяги видатків по кредитах під гарантії уряду. Мене дивує, чому про це всі мовчать. Ще на початку кризи біля 10 мільярдів гривень було видано кредитів під гарантії уряду. Як правило, такі кредити даються своїм людям, вони не виплачують кредити, і уряд цим людям платить. Це тенденція багатьох років.
4.Зменшити, а ще краще – ліквідувати багатомільйонні обсяги виплат Кабінету Міністрів Національному банку по процентах за позики, надані НБУ Кабміну. І взагалі потрібно ліквідувати комерційні стосунки між НБУ і КМУ.
5.Скоротити, а ще краще – ліквідувати нецільове використання бюджетних коштів. Рахункова палата в своєму останньому звіті назвала багато вражаючих фактів нецільового використання бюджетних коштів. По суті, йдеться про розкрадання бюджетних коштів. Мене дивує і обурює, чому уряд і правоохоронні органи не оголошують війну розкраданню бюджетних коштів. Хіба це не було б доцільніше і благородніше, ніж запекло і затято боротися з введенням нових соціальних стандартів?
6.Детінізувати економіку. За останні роки відбулося зростання тіньової економіки. Зрозуміло, важко детінізувати економіку – там задіяні такі сили – фінансові, політичні. Одні платять нестерпні податки, а інші уникають сплати податків взагалі. Суть проблеми полягає не стільки в зменшенні податкового тиску, скільки в рівномірному розподілі податків.
7.Цільова грошова емісія. Тут я наражаюсь на нищівну критику. Підкреслюю – цільової, а не загальної емісії. Загальна емісія – це дійсно інфляція, а цільова емісія – це інша річ. Цільова емісія є інструментом грошової, економічної і соціальної політики. Мистецтво економічної політики якраз полягає в умінні використовувати її інструменти, зокрема, і цей. Я не є співцем емісії чи її апологетом. Я просто наголошую, що емісія існує як один з інструментів. Туреччина – на 50% зростання емісії, дали поштовх виробництву і емісію пригасили. У нас існують суто монетарні методи боротьби з інфляцією – це зашморг на шиї економіки.
До речі, не треба з інфляцією боротися. У нас більшовицькі методи боротьби з інфляцією. Повинне бути державне регулювання, яке в нас практично не існує. Під державним регулюванням у нас розуміють ручне управління, метод тику, метод гасіння пожеж. А йдеться про регулювання на основі об’єктивних економічних законів, стандартів, нормативів.
Криза – це провал державними регуляторами своєї роботи.
Отже, йдеться про цільову грошову емісію на покриття видатків, пов’язаних із зростанням мінімальної заробітної плати і пенсії. Підкреслюю – мінімальної. Є можливість чітко визначити це питання законодавчо, мова повинна йти тільки про мінімальну пенсію і зарплату.
Це в кінцевому рахунку сприятиме зростанню платоспроможного попиту, без якого неможливе зростання виробництва.
Існує єдиний ефективний спосіб регулювання інфляції – зростання пропозиції. М весь час йдемо хибним шляхом, боремося монетарними методами. Є єдиний надійний, ефективний спосіб боротьби з інфляцією – зростання пропозиції. А зростання пропозиції залежить від зростання виробництва. А зростання виробництва залежить від зростання платоспроможного попиту. Ми проводимо обмежувально-стримувальну політику придушення зростання доходів і придушення платоспроможного попиту. І зараз маємо наслідки.
І тому наголошую: зараз це питання виривають із історичного контексту, а його не можна виривати із контексту останніх 20 років.
Покупець спроможний вирвати економіку із кризової ями.
8.За рахунок зростання виробництва на основі створення сприятливого інвестиційного клімату. Я вважаю, що основною ланкою економічної політики зараз є створення сприятливого інвестиційного клімату на основі, перш за все, стимулюючої ролі податків, на основі оподаткування фінансових потоків – тобто змінити всю систему оподаткування. Посилення стимулюючої ролі заробітної плати, зв’язати її динаміку з динамікою продуктивності праці і використання цільової кредитної емісії під конкретні програми.
9.Переглянути соціальні пільги. Є дуже багато пільг. Якщо навести в цьому лад, можна теж знайти кошти для покриття видатків на зростання соціальних стандартів.

Максим Борода: Дійсно, можна погодитися з тим, що природу наших соціальних стандартів, в тому вигляді, якому вона є зараз, можна вважати хибною, з точки зору кращого світового досвіду, з точки зору європейських практик, до яких ми всі прагнемо. Тобто, у нас це якийсь такий політичний показник, який зростає або зменшується. Він зростає або не зростає, виходячи виключно з політичних міркувань.
Дуже простий приклад, 2008 рік – це рік, коли ще з 2001 року тривало зростання ВВП. В кінці 2007 року приймався бюджет на 2008 рік, тоді в економіці країни ще все було добре, ніяких макроекономічних ознак кризи не відчувалося, уряд обіцяв, що нас все обійде стороною. А соціальні стандарти були закладені на рівні попереднього року. Хоча тоді дійсно були всі умови для того, щоб їх збільшити. Хоча б з огляду, по-перше, на інфляцію, а по-друге, на реальне зростання ВВП.
Я не кажу, що соціальні стандарти збільшувати не потрібно. Якщо ми прагнемо увійти у Європу, то робити це необхідно, бо в Європі цей показник складається з двох речей. У нас за мінімальну заробітну плату за цей прожитковий мінімум фізично прожити неможливо. В Європі ці показники розраховуються, звичайно, в різних країнах різні моделі, але ідея така, що ці показники розраховуються, по-перше, виходячи з обсягу видатків, необхідних для підтримання достатнього рівня саме фізичного існування (харчування, одягу і т. і.). Там, до речі, стандарти зовсім не такі, як у нас. Подивитись наш споживчий кошик, там дві пари трусів на п’ять років, чи щось таке у нас розраховується. У них це одна складова.
Друга складова - це підтримання мінімального соціального рівня життя. Тобто, щоб людина могла не просто животіти, а була інтегрована у соціум і могла там нормально себе відчувати. Тобто, у нас про це мова не йде. На той обсяг соціальних стандартів, який є зараз, про це говорити неможливо.
Тобто, дійсно, соціальні стандарти підвищувати потрібно. Але це потрібно робити, по-перше, не зараз, коли це економічно недоцільно, і, по-друге, не у такий спосіб, як це було зроблено.

Володимир Черняк: Я можу погодитися з тим, що це питання заполітизовано, як у нас усе заполітизовано. Хоча це життєво важливе питання, але багато в чому це пов’язано з президентськими виборами. Це робиться під вибори, це, звичайно, погано. Але, якщо умовно зняти цей момент політизації і копнути, що знаходиться під ним, то, все-таки існує реальна проблема - проблема якості життя. Фактично відбувається вимирання населення України у зв’язку з бідністю і хворобами, темпами приблизно 300 тисяч на рік.

Читатель сайта "Главред" Alexandr (Ukraine, Kiev): Интересно знать, как изменятся оклады и пенсии с изменением минимальной зарплаты?

Максим Борода: Насправді пенсії визначаються величиною мінімальної пенсії, а вона зараз не змінилася, тому пенсії не зміняться. А оклади зміняться. Якщо говорити про бюджетний сектор та про ті підприємства та установи, можливо, не бюджетні, де все-таки існує прив’язка до мінімальної заробітної плати, то вони збільшаться пропорційно. Тобто, всі ці зарплати, і взагалі більшість платежів, якісь премії тощо, розраховуються як певна кількість мінімальних заробітних плат. Тобто, вона зросте відповідно.

Володимир Черняк: Я хочу заперечити. Знову ж таки, це правильно формально. Але є можливість законодавчо обмежити зростання мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія теж існує.

Максим Борода: Вона існує, але її цього разу не збільшили. Вона залишилася на рівні 2008 року.

Володимир Черняк: А збільшення мінімальної заробітної плати? Хоча питання стояло і прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум - це якраз той стандарт, від якого все танцює. Тому якраз прожитковий мінімум має вирішальне значення. Від нього йде мінімальна заробітна плата. А мінімальна заробітна плата на рівні прожиткового мінімуму. Зараз їх розвели.

Максим Борода: Воно весь час було розведено, дійсно, ці речі мають відповідати одна одній. На прожитковому мінімумі розраховуються різні соціальні виплати: допомоги, субсидії і т. і. А зарплати розраховуються від мінімальної заробітної плати.

Володимир Черняк: Я вважаю, що треба вирішити питання таким чином, щоб, принаймні зараз, це стосувалося тільки мінімальної заробітної плати, і не впливало по ланцюжку на все решту.

Максим Борода: В цьому дійсно є зміст. Важливо підвищити рівень життя працівників бюджетної сфери, яких можна вважати низькооплачуваними, це – лікарі, вчителі. Але тут всі посадовці, в тому числі і найвищих рангів, отримають теж саме. Якщо ви отримуєте дві мінімальні заробітні плати, у вас зарплата зросла на 200 гривень. А вона може зрости і на 3 тисячі гривень, якщо отримувати 30 мінімальних заробітних плат. Відповідно, більша частина видатків, знову ж таки, сконцентрована не там, на що ми намагаємось вплинути.

Володимир Черняк: Треба вирішувати ці питання законодавчим чином.

Читатель сайта "Главред" Наблюдатель (Ukraine, Kiev): Хотелось бы не стенания слышать, а точные цифры - сумма социалки, ее распределение по слоям населения, сумма налогов, прогноз розничных цен, коэффициент инфляционных ожиданий, влияние на выплату внешнего кредита... Собственно государство и образуется для обеспечения потребного уровня социальных гарантий. Или мы отрицаем главную сущность государства?


Максим Борода: Если говорить о конкретных цифрах, то, например, был вопрос по инфляционным ожиданиям. Мы проводим регулярный мониторинг, в том числе и этого показателя на основании соцопросов. И в принципе можно говорить о том, что он пока сильно не возрос после принятии решения по повышению соцстандартов. Почему так произошло? Потому что все-таки население не столько чувствительно к процессам глобальным, в макроэкономике или в бюджетной политике, сколько видит какие-то конкретные изменения в своей жизни, когда доллар начинает расти, когда цены начинают расти. Это сразу отражается на инфляционных ожиданиях в худшую сторону. Поэтому тут будет определенный лаг. Когда же это повлияет на экономику, то население это почувствует.
А по поводу других прогнозов, есть цифра Минфина - 274 миллиарда гривен на 2010 год необходимых для покрытия соцстандартов. Понять, как они ее высчитывали, невозможно, точно так же, как невозможно понять, как высчитывали свою цифру Президент и оппозиция, которая в пять раз меньше.

Володимир Черняк: Я думаю, що питання все-таки заполітизоване. Цим цифрам не можна вірити. Це взагалі абсурдна цифра - 274 мільярди, - вона виходить з того, що це буде зроблено по всьому цьому ланцюжку.

Максим Борода: Поки що воно так і буде зроблено. Законодавство ж не змінили.

Володимир Черняк: Я до чого і веду, що потрібно зафіксувати. Тобто, це можна зробити. Уряд подає законопроект, а Верховна Рада фіксує. Принаймні, на якийсь термін, на рік, на 2, на 5 років фіксується, що це стосується низькооплачуваних, і все. Якщо ми почнемо додавати тим, хто отримує по 15, 20, 30 тисяч, і ще їм додавати. Для чого так соціальна політика?
Тому не треба зараз казати – 274. Для чого це робиться? Для того, щоб дискредитувати саму ідею підвищення прожиткового мінімуму і мінімальної заробітної плати. Навмисно називаються ці страшні суми - нічого подібного. Це приблизно, за розрахунками, мільярд гривен на місяць. Значить, 12 мільярдів гривень на рік.
Я хочу сказати, що запитання поставлене дуже правильно. Тому що без системного погляду на проблему неможливо проводити реформу. Я назвав сім джерел - це дії, заходи, які треба здійснювати одночасно, системно. І моніторити, відслідковувати, які зміни відбуваються всіх цих параметрів, як ми будемо на них впливати, яка їх динаміка, і залежно від цього вносити корективи в саму політику. Інакше це буде сумбур.

Читательница сайта "Главред" Татьяна (Ukraine, Mariupol): Почему бы не снизить пенсию в 22 тысячи в месяц Морозу-борцу за справедливость-а нам,получающим 600 гривень добавить хотя бы до 1000.

Максим Борода:
Конечно, абсолютно понятная позиция. С пенсиями действительно вопрос спорный. Но точно такой же вопрос можно поднять и с зарплатами. Тут на самом деле ситуация все-таки чуть другая. Да, можно говорить, что можно урезать зарплаты чиновникам, у которых они могут казаться высокими относительно низкооплачиваемых рабочих мест. Но мы должны понимать, что есть еще и другая сторона медали – коррупция. Если мы хотим бороться с коррупцией и с той же тенезацией экономики, о которой вспоминали сегодня, то одно условие – это, конечно, ответственность, а другое условие - это все-таки какой-то уровень, при котором люди не будут размениваться на какие-то мелкие взятки. Мы понимаем, что если человек, министр, который отвечает за какое-то направление в крупнейшей стране в Европе и распоряжается миллиардными сумами, а зарплата у него 15 или 20 тысяч гривен, мы понимаем, что это несовместимые вещи. Говорить о том, что еще ее и снизить, тем более, как бы некуда. Поэтому все-таки не надо забывать о том, что мы не рассматриваем какую-то проблему себе, а то, что она влияет на другие проблемы.

Володимир Черняк: Звичайно, надмірно високі пенсії є проявом соціальної несправедливості, майнової поляризації суспільства. Звичайно, не може бути такого розриву між пенсіями у 20 разів. Зрозуміло, потрібна реформа пенсійної системи. Але все-таки суть проблеми не в пенсіях. Суть проблеми в заробітних платах. Пенсія залежить від заробітної плати. Коли в 2005 році була надмірно підвищена заробітна плата міністрам, чиновникам високого рангу, а потім автоматично це відбилося на депутатах. Депутати декілька місяців колупали пічку, як наречена, соромилися, не хотіли отримувати, навіть заяву написали. Потім пройшло місяців три, автоматично ввели зарплату і депутатам.
Пенсія залежить від заробітної плати, тому ми можемо реформувати пенсійну систему, але на основі реформування політики заробітної плати. До речі, у нас були реформи невдалі, більш вдалі, у різних сферах, крім однієї: у нас не було за всі роки незалежності реформи політики заробітної плати. Якщо щось міняли, то це так, як кажуть, Бог, чи, можливо, не Бог, а хтось інший, поклав на душу. Не було концепції, не було програми, не було послідовних системних дій.
Тому проблема заробітної плати. Особливо проблема заробітної плати працюючих. Тому що у нас існує бідність працюючого населення. У всьому світі, якщо є бідні, то це - безробітні, непрацюючі. А у нас працюючі бідні - це є абсолютно не нормально. Разом з тим, є надмірний невиправданий розрив в оплаті. Тому потрібна реформа політики заробітної плати, а на цій основі реформа пенсійної системи.

Реклама
Поддержите Главред

Последние новости

Реклама
Реклама
Реклама
Мы используем cookies
Принять