Политические итоги 2009 года

Стенограмма пресс-конференции

29 декабря в "Главреде" состоялся круглый стол на тему: "Политические итоги 2009 года". В заседании круглого стола приняли участие: - председатель Наблюдательного совета фонда "Содружество" Сергей Телешун; - научный директор Школы политической аналитики Национального университета "Киево-Могилянская академия" Алексей Гарань; - руководитель Центра социальных исследований "София" Андрей Ермолаев; - руководитель социологической службы "Украинский барометр" Виктор Небоженко; - руководитель Центра прикладных политических исследований "Пента" Владимир Фесенко.

Сергій Телешун: 2009 рік можна назвати роком підкладеної свині або повного "глухаря". Враховуючи, що зараз модно порівнювати роки по китайському календарю з тією чи іншою тваринкою, то насправді ця підкладена свиня або повний "глухар" може свідчити про те, що це рік нереалізованих політичних та економічних амбіцій.
Йдучи на цю зустріч, я для себе визначив 20 топових подій, які фактично вплинули на Україну і вплинуть на її майбутнє в наступному 2010 році, незалежно від президентських виборів. Якщо дуже коротко, я назву хоча б десять, можливо, не в хронологічному порядку, але ці події справді варті, щоб на них звернути увагу.
1.Вибори, які будуть визначати вже не стільки майбутнє України, скільки перехідний етап, в якому ми будемо перебувати: громадянського конфлікту, жорсткої влади або жорсткої руки, втручання так чи інакше третього фактору, який може бути чи зовнішньополітичним чи внутрішньополітичним, який створить тимчасові правила гри для переходу до чогось нового. Все це відбудеться на протязі 2010-2011 років, коли буде спроба до того, що ми називаємо політичною реформою, сформувати нові правила гри і домовитися про нові політико-економічні стосунки.
2.Свинячий грип і снігові завали, які фактично визначили колапс української влади, неефективність державного управління, тому що ефективність українського політикуму визначається не стрункими заявами, патріотичними піснями, а якраз реакцією на виклики: виклики біологічного характеру, виклики на цей сніг… ви сьогодні, збираючись на цю прес-конференцію, відчували, як активно працює система влади, незалежно від її кольору і забарвлення.
3.Спекуляція на фінансовому і валютному ринках. Це банківська криза, яка, на мою думку, більше здається спекулятивно-прорахованим кроком при підготовці до виборів. Падіння гривні, гра з доларом, створилися нові фінансово-промислові групи і фактично за рахунок гри з гривнею-доларом підготувалися основні кандидати до виборів.
4.Комунальні платежі, про які ми забули, але про які ми згадаємо найближчим часом, одразу після президентських виборів. Повернуться основні гравці, я маю на увазі, хто буде прем’єром, хто буде президентом, - так чи інакше ми відчуємо ціну нового газу і відчуємо комунальні платежі. Виходячи з цього, згадайте минулорічну "війну" з "Газпромом". Можливо, в цьому році такої не буде, крім інформаційної, але згадайте, з чого почався новий 2009 рік, які емоції, не тільки в Україні, а і в Європі та в Сполучених Штатах Америки викликала ця "війна", і як змінився світ після неї. Зокрема, новий курс Обами, нові реалії Євросоюзу по відношенню до України.
5. Серйозне падіння ВВП, тобто серйозне падіння економіки, відсутність в основних програмах кандидатів в президенти механізмів виходу з кризи, в основному концентрація на слоганах.
6. Крім того, рік тому, 10 грудня, почалася пряма відкрита "війна" між Президентом Віктором Ющенко та прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, хоч і раніше йшла "війна", але після того як один одному оголосили "війну", на протязі року вони дарували чи кошенят, чи хом’яків, обзивалися, тобто це вже була пряма інформаційна "війна", яка фактично ще до президентських виборів вивела їх на статус конкурентів за вищу президентську посаду.
На закінчення - питання Луценка, Лозинського, педофілії. Чому я назвав 2009 рік роком "глухаря"? тому що жодна справа, починаючи від затримання генерала Пукача (справа Гонгадзе), не була звершена. Тобто на сьогоднішній день немає завершення тих кримінальних справ, які ми називаємо політичними.
Наступне - скандал-продаж Одеського припортового заводу, і втручання в цю гру прем’єра, і активна позиція Президента.
Останнє, на що я хочу звернути увагу, - це жарти, які відбулися наприкінці року, це подарунки і "обзивалки" між ключовими гравцями, можливо, передноворічні - "бомж", "терорист", "напад хом’яка на Президента" і котячі подарунки. Президенту подарували кота, який є сімейним улюбленцем, а прем’єру - ТігрЮлю.
Тобто на сьогоднішній день обмін "люб’язностями" може свідчити тільки про одне: фактично жодна з цих подій, - їх можна класифікувати і як позитив, і як негатив, - на сьогодні не має завершення, а значить, вони будуть реалізовуватися у 2010 році.

Олексій Гарань: Якщо говорити про негатив, я думаю, головний негатив - все те, що у нас відбувалося всередині політикуму, всередині влади: всі українські політики продемонстрували безвідповідальність. Це стосується і суперечностей по лінії президент-прем’єр, це стосується і парламенту, це стосується і опозиції. Це, мабуть, найбільш сумний підсумок року - що навіть криза, навіть вибори не змогли об’єднати політиків. Здавалося б, усі зацікавлені в легітимній процедурі, однак, поки що не змогли дати гарантії, що вибори відбудуться прозоро.
До речі, 8 лютого я маю в Лондоні розповідати про українські вибори. Я кажу, що 8-го я не можу, 7-го вибори, треба проголосувати. Мені кажуть: є рейс о третій годині, вилітай. А я боюсь, що просто технічно може бути така організація, що важко буде вчасно проголосувати. Тобто, на жаль, тут виникає багато технічних питань. Все це в негативі.
Позитив я бачу в тому, що країна не загнулася, попри економічну кризу. Говорять, що ця криза є страшнішою, ніж криза 1929-1933 років. Я думаю, всі мають змогу дивитися документальні фільми про ту кризу. Тоді люди в найбільших країнах стояли в чергах з простягнутою рукою, були масові самогубства. Зараз такого немає - і в цивілізованих країнах Заходу, і у нас. При всіх проблемах, при всіх законсервованих небезпечних тенденціях, які можуть виявитися потім, ми тримаємося на плаву.
Я не хочу виглядати непереборним оптимістом, - на жаль, ситуація не надихає, - але найгірші прогнози не справдилися.
Якщо говорити про зовнішню політику. Росія. Безумовно, те, що відбулося в стосунках на найвищому рівні, зокрема, щодо заяви президента Медведєва, виходить за межі припустимого. На жаль, це свідчить про психологічну і емоційну напруженість в стосунках між Кремлем і Києвом. Разом з тим, що б ми не говорили про газовий контракт, але знову ж таки, ситуація поки що тримається на плаву, при всіх проблемах. Ми на прикладі газової „війни" бачимо, що Росія намагається, насамперед, економічно впливати на Україну, використовувати суперечності, які є в українській владі. Можна передбачити, що, очевидно, така тактика буде і в майбутньому, незалежно від того, хто стане переможцем президентських перегонів.
Я думаю, незалежно від того, хто буде переможцем, неминуче бодай якесь поліпшення тональності і атмосфери російсько-українських стосунків. Можливо, має бути їхня певна прагматизація. Частково я пов’язую це з тим, що в Україні зміниться президент. Не тому, що вина за кризу в російсько-українських стосунках лежить на Ющенко - навпаки, з 2004 року по докризовий 2008 рік товарообіг з Росією збільшився вдвічі. При Кучмі була тенденція до падіння на початку 2000-х років, потім знову підйом в 2004 році, з 2004 року товарообіг збільшився вдвічі. Більше того, майже вдвічі збільшився український експорт.
Я думаю, що, звичайно, психологічна частина напруги в українсько-російських стосунках пов’язана з тим, що і у Путіна, і у Медведєва зберігається комплекс поразки від 2004 року, тому треба принизити і Ющенка, і Україну, і демократичну систему в Україні. Тобто показати, що демократія не працює. Це справа принципу. Саме тому, я думаю, що після виборів тональність дещо поліпшиться - буде психологічно легше шукати якісь точки дотику в російсько-українських стосунках. Ще раз наголошую: не тому, що я вважаю, що вина лежить на президенті Ющенко, а тому, що так це сприймається з Кремля.
Якщо говорити про Європейський Союз. На самміті в Києві трагедії не відбулося, коли не була підписана Угода про асоціацію, тому що всі фахівці розуміли, що ніякої Угоди про асоціацію на цей час не буде, тому що не буде готова частина, яка стосується зони вільної торгівлі. Президент говорив, що ми маємо отримати цю угоду, тому коли цього не відбулося, знову ж таки, у нас є відчуття драми. Насправді йде дуже поступовий, повільний, еволюційний процес. І, звичайно, справа не закінчиться кількома місяцями, - як виступив Президент в Інституті міжнародних відносин і сказав, що через кілька місяців у нас буде Угода про асоціацію з ЄС. Не буде через кілька місяців, це більш тривалий процес, це поступовий і еволюційний процес.
Прогноз на майбутнє, на вибори. Я абсолютно переконаний, що попри весь драматизм нинішньої гонки, наростання взаємних звинувачень і підвищення градусу напруги, все-таки треба буде шукати компроміс між тим, хто переможе, і тим, хто буде переможений. Я думаю, що цьому компромісу насправді будуть сприяти і наші основні бізнес-еліти, які не будуть зацікавлені в тому, щоб влада сконцентрувалася в одних руках, незалежно від того, хто стане президентом.
Я думаю, якщо цей компроміс буде досягнуто, дострокових виборів можна буде уникнути – відбудеться переформатування всередині існуючого парламенту, як один з варіантів. Звичайно, якщо компромісу не буде досягнуто, тоді країна неминуче опиниться перед перспективою дострокових парламентських виборів, до речі, з непередбаченим результатом. Ми не знаємо, яка буде конфігурація нової Верховної Ради, якщо відбудуться дострокові вибори. Ми можемо говорити тільки про певні тенденції, але ми не знаємо, які нові сили опиняться в парламенті. Ми можемо прогнозувати, що основні політичні сили втратять свої позиції – я кажу і про Партію регіонів також. Також невідома доля „Нашої України". Тому цей фактор невизначеності буде сприяти тому, що політичні і бізнесові еліти будуть думати, чи йти на дострокові парламентські вибори.

Андрей Ермолаев: Я позволю себе расширить рамки, потому что наш "украинский хутор" замело и уже ничего не видно.
Календарный год – очень условное деление. Будем говорить о прошедшем периоде, который размыт по дате. Прошедший период – это кризис и контуры нового мира. В этом особенность периода, который можно мерить и полутора годами, и даже чуть больше.
Много говорили об экономическом кризисе, но на самом деле это – вчерашняя оценка. Особенности того, что мы наблюдали в последнее время – это институциональный кризис. Большинство институтов, на которых строился старый порядок, оказались не в состоянии функционировать в условиях кризиса в финансовой сфере. Поэтому такие организации, как МВФ, ВТО, координационные структуры – "семерка", "восьмерка", - совещания, связанные с борьбой с глобальным потеплением, показали, что старые механизмы, правила и взаимные обязательства не срабатывают. По большому счету, говоря словами старика-Горбачева, речь идет о глобальной перестройке. Это касается систем координации. Именно в последнее время на смену несостоявшегося кризисного Запада приходит "большая двадцатка", которую Гордон Браун несколько поспешно уже назвал перспективным глобальным правительством.
Вторая особенность прошедшего времени, возможно, как раз и связанная с реорганизацией и перестройкой мира, - резкое расширение "серых зон". К "черной дыре" Азии, к малоконтролируемой для Запада Латинской Америке добавилась Африка. Мы знаем африканскую "черную дыру" только на примере пиратства, но пиратство – это лишь вершина айсберга. Борьба за африканские ресурсы, активное противостояние в этих вопросах Евросоюза, США и Китая – предмет большой конкуренции и фактически выход из-под контроля тех форм организации – политической и государственнической, - которые существовали в Африке. Африка становится еще одной сферой глобальной перестройки.
Впервые, наверное, за последние годы в условиях кризиса возникла новая парадигма. Рядом с севером-югом возник юг-юг – китайская делегация на Копенгагенском совещании в своих комментариях открыто заявила о том, что Китай заинтересован развивать новый уровень сотрудничества и взаимоподдержки, который будет противопоставлен Западу, который должен нести историческую ответственность за прошедший, крайне тяжелый для развивающихся стран, период индустриализации и издержек индустриализации. Возникает термин "историческая ответственность".
Здесь мы можем в какой-то степени вспомнить и наших политиков, которые в своей кампании относительно Голодомора-геноцида подбросили очень хорошую тему для стран, которые борются за статус новых центров роста – тема исторической ответственности может быть топовой уже в ближайшее время. Если для Украины это, скорее, вопрос поиска идентичности, выработки политических идеологий, то в большой игре вопрос об исторической ответственности – это большие деньги, это смена торговых правил, это борьба за квоты, потому что речь идет не много, не мало – о правилах игры в условиях выравнивающегося мира.
Новые США. 2009 год – это год инаугурации Обамы – первого афроамериканского президента, который стал символом нового американского проекта, точнее, перепроектирования США. Проще говоря, США постепенно дрейфуют от европоцентризма к американоцентризму, а точнее, дрейфуют к концепции "котла народов", "котла рас", и, по всей видимости, уже в ближайшее время старый пиетет перед европейским Западом в США будет сменяться на более сложную мультикультурную идеологию со-жительства, сближения с народами Америки, возвращения к идее объединенной Америки и вместе с тем популяризации темы большого Тихого океана.
Америка меняется. Будет ли это связано с успехом Обамы, или Обама станет первым "буревестником", который будет сожжен в этой перестройке – покажет время. Кстати говоря, Обама теряет рейтинг очень динамично, но, может быть, не так, как Ющенко в 2005 году. Порядка 30% потери доверия – это серьезный симптом для США.
Еврофорсаж. 2009 год в условиях кризиса дал мощный толчок европейской интеграции. Завершается Лиссабонский процесс, который в свое время сменил Маастрихтский процесс. Европа выбрала своего первого президента, первого министра иностранных дел, в Европе началась дискуссия о возможном будущем европейской армии и вновь реабилитирована тема новой системы коллективной безопасности. Кстати, в этом вопросе куда более активно играет Россия и очень удивляет Украине, где все заканчивается местечковыми боями за НАТО или не НАТО.
Социокультурный план. Наверное, самым знаковым трагичным событием стал уход Майкла Джексона. Как когда-то шутили, "Генсек Советского Союза Леонид Брежнев жил в эпоху Аллы Пугачевой". Так вот, четыре Президента США жили в эпоху Майкла Джексона: два Буша, Клинтон и Рейган. Наверное, не случайно Майкл Джексон стал символом не только современного модерна и постмодерна, но и символом нового мира – изменяющегося мира. Сам Майкл Джексон, его образ – это постоянная перемена: имиджевая, внутренняя, творческая. Поэтому его уход – это знаковое событие, которое, в отличие от многих политических событий, точно останется в большой истории.
Если кризис мира имеет контуры и рамки, то в Украине можно говорить о кризисе без рамок или контуров. Грипп и снегопады – это два знаковых события, которые показывают критическое, катастрофическое состояние всей инфраструктуры жизнеобеспечения. Дело не только в том, что власть не находит автомобилей для того, чтобы убирать снег. Дело в том, что эти события показали уровень самоорганизации – нижайший, уровень состояния инфраструктуры – разваленный, уровень самодисциплины, уровень критического сознания – массовое сознание реагировало всего лишь на одну таблетку. Все это показывает плачевное состояние в целом общественного сознания и структуры жизнеобеспечения.
Знаковый список: газовая "война", грипп, снегопады, кризис, долговая яма, письмо Медведева, европессимизм, Лозинский и украинский феодализм – тема, которая крутилась в прессе ровно два месяца, но ее очень красиво прервали темой о педофилах, а ее – темой о гриппе. И все это дело резюмируется в одном: выборы. Все эти темы теперь списочно, в разных ипостасях, дискутируются на выборах.
Но если говорить не о событиях, а о знаковых тенденциях, 2009 год – это не только последний офорт помаранчевого мифа, но это еще и последняя веха какого-либо сосуществования бывшей помаранчевой команды. По сути дела, стихийно произошла смена "майки лидера", потому что те, кто все время финансировал и поддерживал Виктора Ющенко, теперь дружно сидят на "скамейке запасных" у Юлии Тимошенко.
Но Бог с ней, со сменой лидера. Сменилась типология лидера – на смену демократа-романтика пришел социал-популист. Это не может не настораживать. Более того, 2009 год – это год постепенных разочарований и отхода от идей пропарламентского идеализма. Политики все чаще говорят о необходимости "сильной руки", авторитаризма и даже диктатуры. Правда, стыдливо говорят, "закона".
В обществе действительно есть большое недовольство, разочарование в функционировании государственных институтов – есть запрос на порядок, есть запрос на сильную власть. Вот только как ее понимать? Политики это трактуют как "сильную руку", а для большинства избирателей на мой взгляд, сильная власть – это власть, которая дееспособна, которая работает, которая реализует свои функции. Потому что запрос на сильную власть ожидается как реакция на коррумпированность, беспомощность и неквалифицированность системы, с которой сталкивались избиратели последние десять лет. Поэтому тут есть элемент политической спекуляции – попытки перетянуть одеяло в пользу правящих политических элит.
Кризис системы жизнеобеспечения, грипп и непогода, кроме всего прочего, проявили и еще один момент: специфику украинского бизнеса. В отличие от мира, где топовая тема в условиях борьбы с эпидемией свиного гриппа – это глобальная коррупция и работа промышленно-фармацевтического комплекса, то в Украине ни налоговики, ни экономисты-эксперты, ни чиновники, ни депутаты не осмелились поднять вопрос, откуда такие сверхдоходы у наших фармацевтов, связана ли эта игра на гриппе с большим бизнесом, который за короткое время принес барыши круче и крупнее, чем у газового олигарха. Я думаю, только в следующем году мы сможем до конца понять, что произошло на нашем фармацевтическом рынке, какие перекосы, структурные сдвиги и какой уровень рентабельности был у этого рынка.
В плане политической тенденции. Несостоявшиеся новые. Как и в случае с ожидаемой сильной властью, которую политики поспешили окрестить "сильной рукой", так и в случае с новыми: политики поспешили отождествить запрос на новых с новыми лицами. На глянце появились кто в полосах, кто без полос – новые лица. При этом за несколько месяцев новые лица оказались несостоятельными и потеряли доверие. В чем проблема? Ответ очень прост: запрос на новых – это запрос на новые практики, на новые идеи, на новые подходы, на новый тип политики. Не случайно поэтому рафинированный, но более прагматичный, рациональный 50-летний Тигипко переиграл 35-летнего молодого ретрограда Яценюка. Это, мне кажется, очень символично с точки зрения интриги, смыслов, поисков, что же является новым лицом.
Конечно же, 2009 год в любом случае останется в истории как год выборов, но не покидает чувство горечи и обиды за то, что в этой стране на 18-м году независимости наши выборы превратились в какой-то тотальный маркетинг. Политики на ток-шоу организованы так, как будто это детский сад на елке. Дебаты превращены в обмен слоганами. А слово "стратегия" превратилось в ругательное.
Я считаю, нужно выразить протест против использования в публичных дискуссиях "фени". Можно много говорить о прошлом и о биографиях, но слова "мочить", "кончать", "взять на фук" и прочее – это позор для украинской политики. Я надеюсь, что вы разделите такую позицию.

Виктор Небоженко: Я постараюсь выстроить рейтинг событий, которые начинались много лет назад, а сейчас вспыхнули благодаря тем или иным обстоятельствам.
Самое главное событие – то, что мы избежали дефолта. Страна избежала роли экономического изгоя – скорее всего, нам повезло. Мне кажется, Украина живет за счет своего устойчивого провинциализма как способа организации государственной власти и экономики – теневой сектор плюс самодостаточность.
Мы избежали дефолта, несмотря на то, что "профессиональные могильщики" говорили нам о 1 февраля 2009 года, потом о 1 марта, потом сказали о 1 апреля. Но мы уже дожили до 29 декабря. Как долго еще? Трудно сказать. Деньги не придут, особенно нового руководства тоже не будет. Я думаю, что все равно это самое главное событие – что Украина выдержала этот удар. А будущим экономистам и политологам еще предстоит понять, за счет чего этот удар был выдержан: либо за счет сверхэксплуатации, о которой говорил Андрей, либо за счет каких-то институциональных внутренних ресурсов, о которых мы сами не догадываемся из-за собственного высокомерия.
Второе важное событие – газовый конфликт января 2009 года. Дело не в Украине, дело в России, Сомали, Таджикистане. Это конфликт XXI века за ресурсы. Далее последует конфликт за воду, конфликт за леса, за руду, за редкие полезные ископаемые.
Это выглядит как давний спор двух неопохмелившихся брата и сестры – Украины и России, но на самом деле все гораздо хуже. Такие конфликты будут основным типом конфликтов в XXI веке, и мы здесь не первые. Тот же конфликт между Таджикистаном и Россией по поводу цены на газ и транспортировки – он ушел чисто византийским образом. Тот же конфликт, который происходит сейчас в районе Сомали, где пересекаются мировые торговые пути. Это такой же конфликт, как и наш. И то, что он у нас все-таки разрешился – это здорово и слава Богу.
Третье – как ни странно, это Чемпионат Европы по футболу Евро-2012. Европа несколько лет назад поняла, что, с одной стороны, нельзя злить Россию, с другой стороны, Украина не готова к ЕС.
На самом деле, это ни что иное, как показатель того, что Украина принадлежит к европейскому культурному, спортивному единому пространству – вот для чего нужно было Евро-2012. Это не потому, что у нас здесь обаятельный Суркис и он кого-то убедил. Это большая политика. Это способ европейского форматирования Украины. Для Запада важно показать, что Украина справилась с играми 2012 года на фоне провальной Сочинской зимней олимпиады.
Но дело в том, что они еще и делают ту работу, которую мы должны были сделать с 2004 года. Я говорю как политолог. Вы обратите внимание: самые лучшие стадионы и самые сильные болельщики находятся в восточной Украине. На этом Чемпионате Европе удастся хотя бы на миг объединить в едином социокультурном пространстве Украину: Харьков, Донецк, Львов, Киев. Это класс, это здорово. На самом деле, этим Чемпионатом заканчивается знаменитая технология и стратегия раскола Украины на несколько частей. То, что стадионы в Харькове и Донецке будут греметь, а вместе с ними будет греметь вся Украина – в этом сомневаться не приходится.
На четвертом месте – Голодомор. Ющенко правильно подымает эту проблему, но она оказалась очень тяжелой, бюрократизированной, формализованной и очень некорректной. Во время советских праздников нас тоже принуждали то печалиться, то радоваться. И это очень похоже на то, что сделали по Голодомору. Но то, что Голодомор вошел в массовое политическое сознание – это уже хорошо. Другое дело, инстинктивно Ющенко как бухгалтер пытался провести тонкую подмену Майдана и Голодомора. С Майданом был связан оптимизм, надежда, это была одновременная демонстрация потенциала страны на долгие годы. Более того, после Майдана наконец-то проснулся восток. Они очень изменились – это очень важно. Я думаю, пятилетие Майдана – пятое важное событие. Но то, что Ющенко пытался смикшировать Майдан и Голодомор, пусть не сознательно, но это было неправильно.
Пятилетие Майдана. Произошла добровольная деприватизация политиков Майдана. Пять лет он принадлежал нашим политикам, пять лет они эксплуатировали этот имидж как хотели. Мы это видели, участвовали в этом и видели некоторую фальшь. Наконец, конфискованный в 2004 году образ Майдана, был выброшен населению. Это хорошо. Значит, интеллектуалы, просто умные люди просто участники, просто следующие поколения будут воспринимать его как большое, хорошее, демократическое событие. Это очень важно.
Шестое – это, конечно, выборы. Тут масса интересных вещей. Избирательная кампания очень слабая – никаких новых идей нет. Но что-то необычное происходит. Появились некие тенденции. Помните, в 2004 году союзом Кучмы и Ющенко удалось победить Януковича. Союз Ющенко и Януковича сейчас противопоставлен Тимошенко. Т.е. впервые у нас зарождаются феодальные, средневековые союзы, которые длятся долго – это очень важный момент.
Совершенно новые технологические вещи – когда один и тот же текст говорит Анна Герман и Президент. Это что-то необычное. Это уже не политтехнология – это что-то другое.
Третья тенденция, связанная с выборами, - затухание сексуального ритма. Первые десять лет у нас был режим Кучмы, пять лет у нас режим Ющенко. Я боюсь, что следующий будет не больше 2,5 года. Что-то говорит о том, что элита 1996 года где-то заканчивается. Понимают они это или нет, но мне кажется, что все, кто сегодня победит или проиграет, останутся в политике. Но то, что уходит то, что издевалось над нами с 1996 года и будет издеваться, условно говоря, до 2012 года, - это хорошо. Может быть, после этого политики будут обращать больше внимания и на общественное мнение, и на СМИ.
Вот шесть основных событий, которые имели свою историю в прошлом и которые, я думаю, будут иметь очень серьезные последствия в будущем. А выборы, я надеюсь, не приведут к сильной конфронтации. Я надеюсь, что все-таки будут преобладать договоры, интриги, консенсусы. Но тот факт, что во время кризиса, о котором говорил Андрей, пострадали не только институты, не только государства, но и олигархи – это уже приятно.

Володимир Фесенко: Я вже майже тиждень підбиваю підсумки, тому дуже важко не повторювати якісь речі. Я спробую відреагувати на те, що казали колеги, щось додам, але почну з репліки, оскільки тут згадували виступи наших політиків на ток-шоу. Останнім часом у мене виникла така ремарка, народився такий підсумок: "краще б вони мовчали". Це певний підсумок, щодо промов наших політиків і їх "зброєносців" в різних обличчях.
Щодо підсумків року - я почну з міжнародної політики. Якщо оцінювати економічну ситуацію, то наші перспективи виходу з кризи насправді залежать від глобальної ситуації. Хто б не був президентом, як би не розвивалася наша внутрішньополітична ситуація, вихід з економічної кризи залежить не від того, хто буде президентом, ні якою буде економічна політика в країні, а якою буде глобальна економічна ситуація. На жаль, це так. Між іншим, від цього залежать і наші геополітичні перспективи. Я б в цьому сенсі на перше місце поставив таку подію, як набуття чинності Лісабонської угоди. По-перше, це подолання інституційної кризи Європейського Союзу, і останні дні року свідчать про те, що відновлюється процес розширення Європейського Союзу. Чи надовго? Наскільки він буде масштабним? Ми не знаємо, але він відновлюється. Я думаю, що це пов’язано якраз з тим, що почалася практична фаза інституційної реформи Європейського Союзу, і, думаю, що тут є певні шанси для нас.
Щодо президентства Обами, я згоден, що це також одна з головних подій року, і зарано підбивати підсумки. Але я б звернув увагу не на його особистість і не на те, з чим пов’язані очікування, чи який його рейтинг. Є три події, пов’язані з першим роком президентства Обами: виведення військ з Ірану, - ми ще не знаємо, чим це закінчиться для ситуації на Близькому сході; розширення воєнної присутності США і військ НАТО в Афганістані, - також не знаємо, чим це закінчиться.
На цьому тлі для мене одна з мінусових, негативних подій року - це присудження Нобелівської премії миру пану Обамі, тому що це девальвація і дискредитація цієї нагороди. На жаль, і раніше були сумнівні присудження, зараз людина ще нічого не зробила, йому авансом дають премію миру. Це свідчення того, що в США „обамоманія" вже закінчується, знижуються рейтинги Обами, в Європі вона ще продовжуються. Європа, хоча вона за віком доволі серйозна „дама", але поведінка, як у дівчиська-підлітка, особливо в таких емоційних проявах. Це свого часу проявилося по відношенню і до України, зараз - по відношенню до Обами.
Ще одна цікава річ, пов’язана з Обамою. Обама достатньо рішуче почав реформу охорони здоров’я. Свого часу Клінтон цього так і не спробував зробити, хоча це було в його планах. Чим це закінчиться, ми також не знаємо. Оскільки тут згадували нашу епідемію грипу, для нас ця тема також актуальна. Чи буде така ж рішучість починати внутрішні реформи у наших наступних президентів? Я в цьому не впевнений, хто б не став президентом.
Про кризу ефективності міжнародних інституцій – згоден з самою тезою, не згоден з конкретикою. В чому криза ефективності міжнародний інституцій? Ми трошки згадали піратів Сомалі, хоча проблема не лише в Сомалі, - Нігерія, південно-східна Азія і т.д. Там ця проблема існує, хоча в Сомалі проблема піратства - це символ. Міжнародне товариство з цим нічого не може зробити, не готове до цього ні в правовій формі, ні в організаційній.
Тут згадували про "велику двадцятку". Що ця "двадцятка" зробила? Де її ефективність? Вона нічим не ефективніша, ніж "велика вісімка", в кращому випадку, якась координація, але ми бачимо різницю антикризової політики за океаном, в Європі і в Китаї, тут "двадцятка", скоріше, клуб для обговорення проблем. Ще одна ознака неефективності - Копенгагенський екологічний самміт. Це насправді мала бути одна з головніших подій року - багато шуму і нічого, результату немає. Чому я казав, що не згоден з конкретикою - одна з міжнародних інституцій, яка, на мій погляд, достатньо ефективно діяла в цьому році, - це МВФ. Навіть білоруси звернулися до МВФ за позикою. Це як „швидка допомога" – працює, гроші дає, скажімо так, дозволяє вирішити термінові проблеми, і поки ніхто не відмовлявся від послуг МВФ. Я щось не чув про якісь глобальні реформи цього інституту, хоча в принципі потрібні. Ідеї є, вони обговорюються, але практично ніхто нічого не починає, тому що зараз це інститут „швидкої допомоги" в умовах світової економічної кризи.
Ще одна міжнародна інституція, яка ефективно працює, - на відміну від всесвітніх інституцій під егідою ООН, - це Європейський Союз. Чому я і почав з Лісабонського процесу - для нас це приклад, що можна долати конституційні і інституційні кризи. І в принципі Європейський Союз, якому також пророкували, що його не стане через кілька років, вирішує свої проблеми. Це для України, скоріше, позитив.
Оскільки я згадав про міжнародну політику, не можу не згадати про зовнішню політику України. Для зовнішньої політики України 2009 рік - рік повного застою. Є дві більш-менш помітні події. Одна майже непомітна, ми майже забули, що був такий міністр Огризко. Зняли і забули. Не всі навіть згадають, де він зараз працює, хоча він час від часу нагадує про себе. З’явився новий міністр закордонних справ, він діє гіпер-активно, але я б зараз порадив Петру Олексійовичу не тільки по закордонах їздити, а просто посидіти в країні і впритул зайнятися проблемою переговорного процесу щодо зони вільної торгівлі з ЄС. Коли Президент каже, що через два місяці буде Угода з Європейським Союзом, я згоден з Олексієм – нічого не буде. Сувора правда життя і нинішнього стану зовнішньої політики України полягає в тому що, можливо, і в 2010 році ніякої угоди не буде, тому що переговорний процес створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом в тому, що на самому початку ми навіть не сформулювали чіткої пропозиції з боку України, чітких інтересів. Ось у чому жах. Це також прояв нашої інституційної неспроможності, тому що, на жаль, виконавча влада не може навіть сформулювати чіткий національний інтерес у галузевому вимірі.
Щодо кризи інфраструктури. Вона є, але давайте будемо справедливими – це криза радянської і пострадянської інфраструктури. В Росії сильна влада – корупція така ж як, у нас, хоча там і деяких високих політиків, мерів великих міст кидають за грати, але за рівнем корупції немає ніякої різниці від України. Інфраструктурні проблеми такі ж самі, як у нас. Про снігові проблеми згадали? Хочу нагадати, в Москві на початку грудня пробки були до 2.00 ночі, хоча Лужков, нібито, не Чернівецький. Це Кремль, це Москва, але такі ж самі проблеми. Це парадокс. У нас безлад, там сильна влада, а в соціальному житті особливої різниці немає. Я думаю, що над цим треба задуматися багатьом нашим виборцям, які дивляться туди, як на взірець. На жаль, сильна влада чи сильний президент сам по собі не вирішує інфраструктурних і соціальних проблем.
Наші внутрішні події. Тема року - одну тему згадали, не буду зупинятися – це президентські вибори, вони визначали події майже всього року. Друга тема, я б навіть сказав, драма року – це футбольні перспективи України. Справжня драма - червона нитка протягом усього року – це Євро-2012. Залишиться воно у нас чи ні? Залишилось, хоча крапку ставити зарано. Я б не казав, що це вже перемога, тому що достатньо багато проблемних питань.
Подія не лише 2009 року, вона не політична, вона соціальна, спортивна, але це подія в спортивному сенсі для України, можливо, одна з головних за останні майже 20 років незалежності – перший Єврокубок для України. "Шахтар" виграв - треба сказати їм спасибі. Футбольні стадіони - також великий „плюс" цього року. Хоча є маленький „мінус", крапля дьогтю в цю бочку меду – щось не дуже щаслива карма у стадіону в Донецьку "Донбас-Арена". Я маю на увазі програш нашої збірної. Побачимо, що там далі буде, чия це карма: Ющенка чи стадіону. Але тут також проявився взаємозв’язок між добрим і поганим. Позитив і негатив у нас, на жаль, в цьому році були дуже сильно пов’язані.
Два шоки року: епідемія грипу і економічна криза. Хоча і те, і інше могло бути набагато гіршим, ніж насправді виявилося. Ще одна цікава тенденція – політичні скандали. Вони могли б також стати шоком року, але жоден з них і всі вони разом не стали шоком. Українське суспільство звикло до скандалів. Зараз ми кажемо: млява виборча кампанія. Чому вона млява? Тому що ми звикли, як до наркотику, до політичних скандалів. Скандалів немає – нецікава кампанія. Можливо, це і добре, що скандалів немає, хоча у мене є передчуття, що щось ще буде, особливо між першим і другим туром.
Події, про які не згадали, але які були дуже важливі в поточному році. Подія, яка не відбулася – це те, що не було створено великої коаліції, і в Україні не відбулася конституційна реформа. Я взагалі достатньо оптимістично оцінюю цей рік, кажу, що могло бути набагато гірше, ніж сталося. Зокрема, це стосується і політики. За нас могли б обирати президента в парламенті, але все ж таки ми обираємо самі, у нас є вибір. Інша річ, що вибір дуже деформований і звужений, але в першому турі він достатньо різноманітний.
Згадували про союзи. Я думаю, що насправді не вони вирішують розвиток української політики. Ми дійсно завершуємо якийсь цикл. Між іншим, і союзів не було як таких. Не було союзу Кучми з Ющенко, скоріше, Кучма домовлявся, щоб вижити в нових політичних умовах, але не було прямих домовленостей, домовилися про дрібниці і про виживання. Я думаю, що і зараз, якщо і є домовленості між Ющенком і Януковичем, це, скоріше, домовленості про виживання в новій політичній епосі.
А що це буде за епоха? Я думаю, що поки у нас не закінчилася стара політична епоха, це не лише помаранчева епоха, я думаю, періодизація у нас пов’язана з розвитком партійної системи і з трансформацією політичних режимів. 1990-ті роки – панували і домінували ідеологічні партії, але партії не впливали на систему владу. 2000-ні роки – панують лідерські партії, практично без ідеології, і партії дуже сильно впливають на політичну систему, на систему влади. Але як виявилося, це не додає їй ефективності.
Якою буде партійна і політична система наступного десятиріччя? Я думаю, що зміни відбудуться в найближчі два-три роки, не на президентських виборах. Тут згадали „демократа-романтика". Я б сказав, романтик з великою домішкою маніловщини. Щодо демократії - я не з усім погоджуюсь щодо Ющенка, тому що людина, яка не поважає закону, не може вважатися справжнім демократом. В принципі, ми зробили суттєві кроки на шляху до політичної свободи, але повноцінної демократії, - оскільки не відбулося верховенства права, - у нас не відбулося. В чому і полягає головне протиріччя нашого демократичного процесу.
Сказали, що прийшов на зміну соціал-популіст - у мене велике побоювання, що на зміну соціал-популісту прийде консерватор-популіст, і „хрін рідьки не солодше" нічим. Це буде продовження політичної кризи.
Новий рік. Хочеться всім побажати нового щастя. Я від одного знайомого почув репліку: „для мене нове щастя - це нова коханка". В Україні, можливо, для когось нове щастя буде новий президент, для когось це буде нове нещастя. Я хотів би всім щиро побажати, щоб новий президент для України не став новим нещастям, як колись у нас сталося. Хотів би побажати всім нових змін, менше всіляких криз, побільше приємних сюрпризів, зокрема, і політичних.

Сергій Телешун: Від відсотків буде залежати, чи будуть домовлятися основні гравці і бізнес-групи. Ціна відсотка: чим більший відсоток між кандидатами, тим менше домовленостей, чим менший – буде бажання переграти. Це традиції бізнесу. Ціна відсотка буде грати велику роль і відповідати перемозі.
Чи будуть судові позови? Обов’язково. Сьогодні команди, технології судових позовів відпрацьовані.
Я, можливо, здивую журналістів: я не критикую корупцію. Українська корупція врятувала Україну від кризи, тіньова економіка дозволила повернути українському банківському капіталу гроші в Європу і зберегти обличчя України перед Європою. Тіньовий капітал, корупція в значній мірі врятували Україну, як воно не дивно звучить. Український варіант корупції – "я собі трохи збережу на всяк випадок" - відіграв позитивну роль.
Інституційна криза є, ми з колегами в цьому зійшлися абсолютно точно. Питання не в тому, чи є сніг, чи нема грипу, чи з’явиться якась нова напасть, а вміння основних гравців розподіляти політичні функції. Про українські вибори Альберт Гор сказав: по телебаченню не можна зробити висновок про розумність українських кандидатів, як тих, хто пояснює їх дії, чому я і сказав про ток-шоу. На сьогоднішній день громадяни, крім картинки, не можуть реально реалізувати свій інтерес, і немає в Україні інтелектуальної конкуренції. Як і казали колеги, конкуренції між основними гравцями поки що немає, а, значить, буде популізм, популізм, популізм.

Олексій Гарань: Я абсолютно погоджуюся з тим, що сказав Володимир, про те що Україну витягне з кризи той підйом, який буде в світі. Від українських політиків зараз дійсно мало що залежить. Але, мені здається, питання полягає в тому, чи зроблять вони висновки з цієї економічної кризи. Попередній досвід показує, що висновки, як це не парадоксально, але робилися. Економічні реформи 1995 року Кучма почав робити після провалів 1993-1994 років. Після економічної кризи 1998 року знову ж таки в 1999 році почалися економічні зміни. Питання в тому, чи будуть зроблені висновки. Тут я не певен, але хотілося б сподіватися, що густота цієї кризи все-таки змусить наших політиків робити бодай еволюційні реформи. Еволюційні реформи можуть робити і олігархічні сили.
Оскільки ви кажете, що Гор згадав про Україну, тоді я згадаю про Обаму, і дам свої пояснення, чому йому дали цю премію. В Європі, у лібералів, у інтелектуалів модно критикувати Америку. Ми любимо критикувати Америку за її дурість, тупість, і там люблять критикувати. Отже, премія Обами абсолютно незаслужена, це ляпас Бушу. Я так це розцінюю, що вони показали: "ти, Буш, проводив неправильну політику, наламав дров в міжнародних відносинах, ми дамо премію Обамі". Це, до речі, говорить про те, що дуже часто ці ліберали і інтелектуали у своїх діях не керуються прагматичними речами.

Читач сайту "Главред" Андро (Ukraine, Kiev): вопрос Андрею Ермолаеву: 22 декабря 2009 года вы заявили, что "Российская Федерация и Украина становятся чужими". Это зависит от персоналий или причина намного глубже?

Андрей Ермолаев: Причина намного глубже. Мы должны учитывать, что и Россия, и Украина решают в эти два десятилетия каждый по-своему проблему национального проекта. А это означает, что через споры, взаимные претензии, эмоциональные метания от неприятия до очередных призывов дружить и объединятся, все-таки будут формироваться и новые политические идентичности, и новые специфические стереотипы исторической памяти. В Украине мы мечемся то к козаччине, то к УНР, то Бог знает к чему. В России те же метания. Павловский когда-то очень метко заметил, что россиянам тоже придется выбирать между русским и российским национализмом.
В любом случае, эти две тенденции будут приводить к тому, что постепенно старое, ностальгическое восприятие истории, стереотипы некоего абстрактного единства в рамках советской цивилизации будут уходить в прошлое. Мы будем прагматичнее, в экономике мы будем конкурентнее, тем более это происходит уже сейчас. Как быстрее Россия выходила из рублевого пространства и занималась постсоветскими реформами, так она быстрые формирует замкнутый цикл в экономике.
Соответственно будет изменяться политическая тональность. Конечно же, вряд ли она будет носить характер обмена ударами Медведев-Ющенко, но в любом случае она больше не будет отягощаться старыми оглядками в прошлое. Нужно будет просто научиться общаться по-другому. Так как украинцы сейчас учатся общаться с европейцами - правда тут тоже есть свои комплексы, – так же нам придется учиться общаться и с русскими.

Владимир Фесенко: Мы для России из своих превратились в чужих - тенденция последних полутора десятков лет. Для России мы превратились в чужих. А вот наше отношение к России до сих пор остается драматично-амбивалентным, драматично-противоречивым. Для одних Россия - своя, для других - чужая. Наши граждане мечутся между любовью и ненавистью к России. Для нас это очень большая проблема. Надо найти какой-то баланс эмоционально отношения к России.

Читач сайту "Главред" Санек, Крым (Ukraine, Simferopol): Те из крымчан кто брал участие в Майдане,полностью разуверились и в Ющенко и в Тимошенко.Бело -голубые принесли в Автономию полный дерибан земли и бардак в финансовой сфере. Профессиональные Русские Крыма- выступают за крымчан за три месяца до выборов и месяц после выборов.Потом напрочь забывают свои обещания.Кому верить?И что нам власть грядущая принесет?

Сергій Телешун: Здесь описана ситуация, которая соответствует традиционному разочарованию после не свершившегося проекта. Я назвал этот год годом "глухаря", потому что проект не реализован, а значит происходит разочарование.
Во-вторых, мне кажется, позитив последнего года - в повышении интеллектуально уровня "майданщиков", когда они от сердечных приступов начинают работать интеллектом, а, значит мы приобретаем первую характеристику демократии. То есть у нас сердце и желудок выходят на второй план, на первый план – интеллект. Прежде всего, пропускать через систему не просто душевных отношений, а пропускать то, что характерно для демократии, через процедуру, и свое место гражданина в этом процессе, это, во-первых.
Я вернулся с форума по безопасности, который проводился в Петербурге. Самое главное: соседи не понимают друг друга. Такое впечатление, что мы - австралийцы, а они находятся где-то на территории Китая. Первый вопрос был российской делегации украинской: объясните на интеллектуальном уровне, не только, что происходит в Украине, а место Украины в современном мире. Этот вопрос задавали не только люди, занимающиеся политикой, "Газпром", а и на уровне генерального директора "Эрмитажа".

Читач сайту "Главред" ігор Дніпропетровськ: Які шанси у 2010 року стати роком політичної стабілізації?

Андрей Ермолаев: Маленькие.

Сергій Телешун: Цена вопроса большая, а если цена вопроса большая, правильно Андрей сказал, -очень маленькие. Но хочется, и шансыесть.

Владимир Фесенко:
Ближе ко второй половине года, может быть, даже к концу.

Сергій Телешун: Когда останется меньшебойцов, часть которых потеряют, часть наградят, часть погибнет в борьбе, часть станет жертвами.

Реклама
Поддержите Главред

Последние новости

Реклама
Реклама
Реклама
Мы используем cookies
Принять