Олесь Доній: Коновальця і Бандеру вбивали українці

"Кремль для боротьби з українським рухом використовував агентів з числа українців. Як бачимо, така традиція продовжується і досі", – вважає політик.

Олесь Доній

На сайті "Главред" відбувся чат із головою підкомітету з питань державної політики в сфері розвитку та використання мов Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, народним депутатом Олесем Донієм.

Спілкуючись із читачами, він розповів, чому опозиційним силам слід прагнути до єдності, навіщо Партії регіонів антифашистська риторика, чи будуть покарані винні у побитті журналістів під час акцій 18 травня, як боротися з тим, що Кремль для боротьби з українським рухом використовує агентів з числа українців, чому гіпертрофовану увагу населення викликав скандальний кліп "Привіт, Америка!", а високоякісний український культурний продукт натомість залишається поза увагою.

Про це та інше читайте у стенограмі чату з Олесем Донієм.

RayaOdessa: Пане Доній, доброго дня. Я не вважаю, що опозиція помилилася, коли не назвала єдиного кандидата. На мою скромну думку, владі тяжко боротися відразу проти трьох. А якщо опозиція виставить одного, то його швиденько підставлять і з'їдять. Слідом піде наступний... А коли висунути ближче до виборів, буде вже запізно викладати компромат. І хто йому повірить?!

У порядку зворотнього зв'язку з виборцями: дякую за фест вишиванок. Мій тато з-під Одеси, після війни носив вишиванку, і я дуже ціную це національне вбрання. Дякую за Вашу вишукану поведінку і толерантність на ток-шоу. Це так підкреслює невихованість Ваших опонентів. Тепер питання: скажіть, будь ласка, чи усе таке молоде покоління, якому стільки ж років скільки Україні, такі як Тітушко? І що Ви можете конкретно для цього покоління зробити, щоб орієнтувати його бачити і робити для таких же перспектив розвитку держави, як і Ви? Дякую за відповіді.

Олесь Доній: Особисто я думаю, що трьом опозиційним партіям варто подати сигнал єднання для суспільства. Можна було сказати, що вони, наприклад, готові до такої конфігурації: Кличко – президент, Яценюк – прем'єр, а Тягнибок – голова Верховної Ради. Це б означало, що три основні опозиційні політичні сили можуть домовлятися, а, значить, на них можуть орієнтуватися і з ними можуть домовлятися й інші політики та опозиційні рухи. Якщо ж вони цього не демонструють, то це спонукає до розпорошення сил і поза цією опозиційною трійкою.

Тобто, якщо всі ці три опозиційні політики хочуть балотуватися на посаду президента, мають таке право і не можуть між собою домовитися щодо одного кандидата, то логічно, що вони не мають права закидати й іншим опозиційним кандидатам, які вирішать балотуватися на президента. А таких ще може бути 5, 10, 20... А, отже, може виникнути надмірна розпорошеність голосів опозиційного середовища. Тому я висловлююся за певні конфігурації більшої співпраці, до якої б мала можливість долучитися і ця трійка, і політики й громадські діячі з меншими рейтингами.

Щодо мегамаршу вишиванок, то його ініціаторами є якраз молоді хлопці та дівчата, і це – альтернатива тим бойовикам, які випромінюють агресію і використовуються владою для "побоїщ". Ці молоді хлопці та дівчата самодостатні і дуже позитивні. Тож тут треба дякувати не мені, а саме їм. Зокрема, в Києві – Оленці Базилевській, Владу Гарковенку та іншим, в Одесі – Наталії Михайленко. Моя участь насправді мінімальна. Ми від "літературного автобусу" (а це проект Всеукраїнського комітету захисту української мови і мистецького об'єднання "Остання барикада" та наших друзів) організували для мегамаршу виступ наших друзів – рок-гурту "Kozak System".

Тобто позитивні люди повинні заради української справи вчитися і вміти співпрацювати один із одним. А це вже відповідь на Ваше третє запитання щодо співпраці із молодим поколінням. Я разом зі своєю командою мистецького об'єднання "Остання барикада" організовую різноманітні літературні й музичні акції, а вони зорієнтовані на підняття рівня культури, в першу чергу – молодого покоління. Піднімемо рівень культури – буде нормальна країна.

Олесь Доній

Odessit: Що робити з цим регіональним фашизмом в Партії регіонів?

Олесь Доній: Псевдоантифашистські мітинги і псевдоантифашистська риторика Партії регіонів спрямована на поглиблення розколу суспільства, дискредитацію українського патріотичного руху і приховування справжньої антидемократичної сутності самої Партії регіонів. Для цього використовуються старі совітські штампи і, якщо Ви поїздите по Європі, то помітите, що вся вона вчиться миру і співпраці, а в Росії і під її впливом в Україні кількість фільмів про Другу світову війну щоденно просто захмарна. Пропаганда навіть більша, ніж під час існування СРСР. І вона має на меті антизахідне спрямування і повернення України в єдиний гуманітарний простір із Росією.

Німеччина пройшла болісний період денацифікації. Ми ж не пройшли період декомунізації і десовєтизації. Більше того, про злочини комуністичного режиму, зокрема, Голодомор, згідно з нинішньою позицією Міносвіти, орієнтованою на Кремль, знову "небажано" говорити. Українців хочуть позбавити права на власну історію. В умовах, коли нинішня влада де-факто використовує ідеологію російського націоналізму. Боротися можна наразі лише одним методом – посиленням просвітницької діяльності. Громадяни України мають право знати правду.

Odessit: Як боротися з такими манкуртами як Вадим Колесніченко? Це ж сором української нації!

Олесь Доній: Нагадаю, що і Євгена Коновальця, і Степана Бандеру вбивали етнічні українці. Коновальця – східняк Судоплатов, а Бандеру – західняк Сташинсьий. Тобто Кремль для боротьби з українським рухом використовував агентів із числа українців. Як ми бачимо, така традиція продовжується і досі. В цій ситуації рецепт, аналогічний тому, який я описав: займатися вихованням своїх дітей і просвітницькою діяльністю серед суспільства, показуючи українцям справжню історію.

Odessit: На Вашу думку, яку роль грає мовний закон Ківалова-Колесніченка? Чому росіяни не хочуть знати українську мову? Ми, українці, знаємо і українську, і російську, і у нас немає мовних проблем. Тільки іноді здається, що знаходишся серед російських окупантів! Вам не здається?

Олесь Доній: Закон Колесніченка-Ківалова, як і решта мовних нововведень, які або готуються, або вже прийняті Верховною Радою чи Міністерством освіти, спрямовані на звуження сфери вживання української мови. Російські націоналісти поставили собі за мету перетворення російської на другу державну в Україні. Однією з перешкод для здійснення свого плану вони вважають поширення української мови та українського патріотичного світогляду.

З українським патріотичним світоглядом вони борються, вихолощуючи історію у підручниках або створюючи єдиний інформаційний простір із Росією та засипавши український телепростір мілітарною російською продукцією. А з українською мовою – законодавчими актами типу закону Колесніченка-Ківалова. Для мене цілком очевидно, що цей закон повинен буде скасований, коли у Верховній Раді будуть нормальні патріотичні сили у більшості. В даний момент можна і потрібно підтримувати українську мову спілкуванням українською в усіх ситуаціях та підтримкою української культури (що я, зокрема, роблю і робитиму).

Vladimir Knigge: Доброго дня! 1) Скажіть, будь ласка, чи має Ви якесь відношення до книжкового магазину "Сяйво" на Хрещатику? 2) Ваша думка щодо термінів початку і закінчення адміністративно-територіальної реформи та пропозицій Гриневецького щодо її змісту? З повагою, Володимир Книга, місто Ромни.

Олесь Доній: 1) Моє відношення до книгарні "Сяйво"обмежується лише тим, що я брав участь в акціях літераторів і громадських діячів з вимогами залишити цей книжковий магазин і не переорієнтовувати його. У нас і так постійно зникають книгарні, і націю намагаються відучити читати. А сусідню книгарню – Хрещатик, 44 (книгарня товариства "Знання") – я захищав, організувавши разом із мистецьким об'єднанням "Остання барикада" акцію протесту проти ліквідації книгарні. Зокрема, в ній брав участь покійний тепер Юрко Покальчук. Тоді нам вдалося відстояти ту книгарню і фактично продовжити їй життя на кілька років.

Але якщо ви зараз пройдетеся по Хрещатику, то побачите, що і там зараз є риштування і відбувається ремонт із незрозумілими наслідками. Отже, підступно по всьому центру Києва були перепродані книгарні під якісь торговельні точки, і місцева влада не виконала своєї функції – дбати про підвищення культурного рівня громади. А, значить, таку владу треба змінювати.

2) Щодо адміністративно-територіальної реформи, то поки що з пропозиціями Гриневецького я не ознайомлений. Але скажу, що адміністративно-територіальна реформа – це завжди дуже болісна процедура, де слід врахувати дуже багато чинників: економічних, соціальних, історичних. Тому я не довірив би проведення цієї реформи нинішній владі, яка є зараз в Україні.

Олесь Доній

Vladimir Knigge: Шановний Олесь, чому позафракційні у ВР, як правило, голосують так, як ПР? У більшості випадків позиція "моя хата з краю" має певні переваги, але в ці часи вона не дасть можливості вічно перебувати біля кормушки Верховної Ради. Ви голосуєте так само, як і "тушки"?

Олесь Доній: Раджу Вам бути уважним, бо особисто я голосую не просто опозиційно, а часто більш опозиційно, аніж навіть три великі опозиційні фракції. Як і в попередній Верховній Раді, коли я, наприклад, на відміну від більшості опозиціонерів, не голосував за нинішній закон про вибори, який ми зараз маємо, який полегшив Партії регіонів контроль над Радою, так і нині я не йду, на відміну від багатьох інших опозиціонерів, на дивні й непрозорі компроміси. Зокрема, коли більшість опозиціонерів проголосувала на третій день існування Ради за керівництво комітетів Верховної Ради і за членство в цих комітетах, то в цьому голосуванні були легітимізовані депутати Табалови, яких за два дні перед тим так "яскраво" виганяли з залу. Тобто спочатку виганяли, а через два дні за них же проголосували як за членів комітетів. Я вважав, що це дивні компроміси, тому був одним із семи депутатів, які голосували проти цього.

Тож мої голосування часто більш опозиційні, ніж у переважної більшості опозиціонерів. Щодо решти позафракційних, то частина з них голосує найчастіше опозиційно, а частина – з провладною більшістю. Тож раджу розбиратися в політиках і в їхній поведінці. Тому що не статус комусь дає індульгенції (опозиційний, позафракційний, провладний, демократичний чи якийсь інший), а діяльність того чи іншого політика засвідчує, наскільки його дії не розходяться зі словами.

Indigo: Прокоментуйте, будь ласка, рішення Конституційного суду по виборах. Дякую.

Олесь Доній: 1. Як на мене, у киян було вкрадено право мати легітимну владу в місті Києві.

2. Конституційний Суд вкотре засвідчив, що крючкотворство може вивертати Конституцію навиворіт, як це колись було продемонстровано Конституційним Судом із так званим третім терміном президентства Кучми.

3. Але найгірше в цій історії – те, що кияни в масі своїй дозволили владі вкрасти у них право на вибір, на демократію. В цій історії це для мене найгірше, бо якщо право на власний вибір не відстоюється, то це спонукає владу до посилення узурпації.

polit_ua: От ви наразі у ВР опікуєтеся мовними проблемами. Скажіть, які законопроекти чи ініціативи за час роботи цієї Ради у цьому напрямку ви розробили? І, взагалі, чи є насправді мовна проблема, адже немає виборів – немає й особливих згадок про неї?

Олесь Доній: Так, в Комітеті з питань культури і духовності я очолюю підкомітет з мовної політики та ініціював створення міжфракційного об'єднання "За українську мову", куди увійшли представники всіх трьох опозиційних фракцій та опозиційні позафракційні депутати. Я ініціював, і ми подали разом із колегами по об'єднанню проект постанови про проведення парламентських слухань з питань української мови, але нинішня антипатріотична більшість у ВР не лише приймає українофобські закони типу Колесніченка-Ківалова, але боїться навіть обговорення ситуації в державі, що склалася з українською мовою. Тому цю постанову вони не підтримали.

Але якщо не можна щось робити у Верховній Раді, не означає, що потрібно сидіти, склавши руки. Тож більшість моєї діяльності зосереджена за межами ВР. Ми з однодумцями створили Всеукраїнський комітет захисту української мови, куди увійшли колишні українські політв'язні, багато українських відомих музикантів, літераторів, журналістів, акторів, політиків. Заходи, які ми проводимо відбуваються по всій Україні і орієнтовані на поширення української мови та обмін досвідом у цій діяльності.

Зокрема, ми провели конференцію "Українізація – це конкретні справи", де зібрали не просто тих, хто, як правило, закликає один одного на конференціях боротися за українську мову, а тих, хто може поділитися конкретним досвідом. Представник із Донецька розповідав, як вони створили Український розмовний клуб, Наталія Михайленко з Одеси – як вони роблять вуличні літературні акції, Іван Канівець – як він сам зняв документальний фільм "Українська революція", Лірник Сашко – як він сам робив українські мультфільми, хлопці з сайту "Гуртом" (а в ньому об'єдналася патріотична молодь від Харкова до Львова) розповіли, як вони самі роблять український синхронний переклад художніх фільмів і серіалів та викладають на свій сайт. До речі, раджу всім заходити туди і користуватися, в такий спосіб вони українізували близько 10 тисяч фільмів – це просто велетенська справа. Мінкульт не робить і десятої частини того, що роблять українські патріоти.

Нещодавно ми зробили безкоштовну річну підписку для 140 шкіл від Ужгорода до Луганська і від Севастополя до Чернігова україномовного видання National Geographic. Багато світових брендів приходять в Україну російською мовою, а цей якісний журнал прийшов українською. Тож ми з радістю допомогли і дітям, і журналові, щоб показати приклад іншим, що той, хто з повагою ставиться до українського народу, буде мати підтримку. А "5 канал" та Фонд Порошенка на підтримку цього проекту створили телевізійний ролик "Хочемо читати українською!" з дітьми, який був протягом двох місяців в ефірі "5 каналу".

На 22 травня ми відновили Шевченківські читання і провели їх у понад 20 містах України в одну й ту саму годину біля пам'ятника Шевченка. Читали вірші Шевченка та громадсько-політичну лірику. Зараз за ініціативою видавництва "Грані-Т" ми запустили в Києві "літературний автобус", в якому українські поети, письменники й музиканти їздять по підприємствах, школах, дитячих будинках з українською поезією. Зокрема, вчора і позавчора були в дитячих будинках, а сьогодні о 19.00 читатимуть вірші біля пам'ятника Сковороді в Києві.

Тож якщо щось не вдається через антиукраїнську більшість у Верховній Раді, то можна робити самостійно. До чого вас і закликаю.

Олесь Доній

Moral: Що ви думаєте з приводу цього скандального кліпу "Привіт, Америка"? Як мають вчинити по відношенню до вишу Поплавського, який замішаний у цій історії? Чи не гадаєте ви, що для університету культури подібні речі просто неприпустимі, а саме цей виш має таку кількість філій по всій країні, як жоден інший!!!

Олесь Доній: Проблема не в кліпі "Привіт, Америка!" (бо, зрештою, кожен має право знімати те і так, як він це бачить). А проблема, як на мене, в гіпертрофованій увазі до таких речей і в неналежній увазі до висококультурних і високоякісних. Тиражі українських книжок обраховуються всього кількома тисячами, хоча вони якісні. Кліпи українських гуртів мають по кілька тисяч заходів, а тут за два дні було, здається, 160 тисяч. У нас люди переповнюють палац "Україна" на фанерні виступи російських зірок, але не готові платити за вхідний квиток на якісні українські гурти і виконавців.

Мені пощастило бути знайомим із багатьма українськими музикантами, яких ми по мірі можливості залучаємо до своїх літературно-музичних акцій. Але так само коли у мене є хоч якась вільна хвилинка, я приходжу на їхні концерти, демонструючи увагу і повагу до них. Хоча я вчора тільки о дев'ятій вечора прилетів в Україну, але заїхав на концерт до своїх друзів "Kozak System", демонструючи увагу і повагу. Коли ТНМК зробив концерт із симфонічним оркестром, а я знаю, що для них це була подія, виступ був в Оперному театрі в Харкові, маючи вільний вечір, я спеціально до них поїхав. Бо я знаю, наскільки Фагот і Фоззі професійні, порядні і патріотичні.

Скажу, що коли мені було важко під час передвиборчої кампанії, я страшенно вдячний, що на мою підтримку приїхали і висловилися ті ж Фоззі і Фагот із ТНМК, "Kozak System", Олександр Положинський ("Тартак"), Тарас Чубай, Марія Бурмака, Анжеліка Рудницька, Софія Федина, Анатолій Матвійчук, Антін Мухарський, гурт "Теллері", "Колекція", Валерій Маренич та інші. Я знаю, наскільки патріотична позиція гуртів "Рутенія" і "Вій", Едуарда Драча, Віктора Морозова. І мені приємно, що нам вдалося поспівпрацювати, з кимось товаришувати, з кимось дружити. Тому я закликаю більше уваги приділяти тим мистецьким творам, які є якісними.

journ_: Доброго дня, пане Олесе. Чи вірите ви в те, що в історії із побиттям журналістів 18 травня буде знайдений винний і покараний? Дякую.

Олесь Доній: Влада злякалася опозиційних акцій і вдалася до різних засобів протидії як то псевдоантифашистські мітинги, зігнані з бюджетників, спроби недопущення доїзду до Києва опозиціонерів з інших міст та залучення груп людей зі спортивною підготовкою і відсутністю належних моральних критеріїв, а, отже, готових до виконання різних силових провокативних дій. Так відбувається не вперше.

Мені по інтернету прийшло повідомлення, що та сама група бойовиків була використана для нападу на наш фестиваль "Гайдамака.UA", який наше об'єднання "Остання барикада" проводило в Ірпені в 2010 році. Тоді спочатку депутат Колесніченко написав на нас донос в СБУ з обвинуваченням у буцімто розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. З огляду на очевидну абсурдність такого звинувачення фестиваль ніхто не наважився заборонити. Тому на другий день на фестиваль спробували напасти бойовики з битами. На щастя, у нас була потрійна система охорони, і бойовикам була дана належна відсіч, хоча з нашого боку двоє охоронців отримали фізичні травми.

Так от ті бойовики так і не були покарані, як і не були покарані ті бойовики з депутатськими посвідченнями з Партії регіонів, які в 2009 році завдали мені ударів, які призвели до струсу мозку. Нагадаю, що під час прийняття так званих Харківських угод на депутатів, які мали патріотичну позицію, напали представники ПР. Вони навіть не билися один на один – мене тримали п'ятеро депутатів, а шостий наносив удари ззаду згори. Ці люди не лише не були покарані, а прокуратура навіть не визнала мене потерпілим, хоча кадри з цієї бійні пройшли по різних телеканалах.

Тому великих ілюзій щодо діяльності нинішніх судів, міліції, прокуратури у мене немає. Навіть якщо вони під тиском мас-медіа і громадськості й покарають конкретно "спортсмена" Тітушка, то цілком очевидно, що ніякого покарання для організаторів цієї провокації і бійні не буде, а, значить, такі провокації можуть бувати і далі. А, отже, громадськості треба бути підготовленою і обачною.

Олесь Доній

Prosto: Назвіть топ-5 улюблених українських художніх книжок, і топ-5 зарубіжних.

Олесь Доній: Протягом всього життя ми читаємо книжки, і в різні періоди різні книжки на нас справляють різне враження. Тому я не думаю, що у мене є протягом життя якісь улюблені книжки, але багато з них допомагали формуванню мого світогляду – це безперечний факт.

Перша книжка, яку я захотів прочитати і прочитав, і по якій я вчився читати, були "Пригоди Смока і Малюка" Джека Лондона. Я подивився телевізійний фільм, а рідні мені сказали, що в книжці більше. Тому я примусив навчити мене читати, бо хотів дізнатися, чого ж там більше. І це була моя перша книжка.

Після того у 1-2 класі дід давав мені книжки по військовій стратегії і тактиці, і досвід цих книжок мені допомагав у створенні організацій або проведенні вуличних акцій. З тих книжок можу пригадати книгу німецького генерала Тіпельскірха "Історія Другої світової війни", яка засвідчила, що одна і та сама подія може мати різне висвітлення. Це одна із тих книжок, які видавалися для Академії Генштабу мінімальним тиражем і без жодних приміток. А дід у мене був полковником артилерії і закінчив Академію Генштабу.

Почуття справедливості підсилювалося після прочитання Луї Буссенара "Капітан Зірвиголова" або Рафаелло Джованьоллі "Спартак".

Якщо ми зараз бачимо ці дитячі книжки, то іноді сприйняття інше. Після струсу мозку, коли я не міг читати, я слухав гашеківського "Швейка" як аудіокнигу, і книжка, яка колись мені здавалася такою іронічною, яку я перечитував кілька разів, тепер на мене вже не справляє враження.

Отже, наші смаки змінюються з часом, але по книжках залишаються спогади. Вони можуть бути просто цитатами або добрими враженнями. Скажімо, прочитаний Рубайят Омара Хайяма може залишитися кількома рядками, які можуть іноді спливати в пам'яті.

У більш дорослому віці більше уваги почав приділяти українській літературі. Сильне враження колись справила "Санаторійна зона" Хвильового. Що б Хвильовий не писав, це все – згусток енергії: чи це повісті, чи це новели типу "Я (Романтика)", чи це публіцистика, яка захоплювала мене своєю опозиційною енергетикою та риторикою. Але біда в тому, що після тієї публіцистики, на жаль, краще я б не читав того, що він писав останнім (проти Семенка, проти "українського націоналізму"), тобто в період, коли він був якщо не зламаний, то принаймні надламаний.

З літературознавчої публіцистики найсильніше враження було від Миколи Зерова, не лише енциклопедиста, а й людини, яка, на відміну від багатох українських літераторів, не боялася правди, не боялася "принизити" українську історію та культуру. Так, від нього я вперше дізнався, що "Енеїда" Котляревського – це не переробка Вергілія, а фактично плагіат з росіянина Осипова. Але від того моя повага до Котляревського ані на йоту не зменшилася, як і, звісно, повага Зерова до нього. Бо "Енеїда" Котляревскього на голову сильніша першооснови Осипова.

З діаспорян найбільше свого часу вразив Юрій Шерех-Шевельов. З сучасників (хоча я намагаюся стежити за всім літературним процесом) не так багато книжок, про які б я міг сказати, що вони мої і проходять роками поруч зі мною. Порадив би "Непрості" Тараса Прохаська. Тарас як постать надзвичайно позитивний, пише дуже легко і світло. Взагалі дивно, що перверзійна складова цієї повісті сприймається абсолютно позитивно і світло. Подобається рання поезія Жадана, саме поезія, і саме рання. Коли він у середині 90-х писав "Пластунку N", "Варшава" – як на мене, речі найщиріші і найнеперевершеніші.

З того, що останнього припало до смаку – Забужко "Музей покинутих секретів" (роман, який перші сто сторінок я хотів закрити – настільки важко було в нього вдряпатися, але виявився дуже потужним, це її безперечний успіх). З західних – "Поверненя в Кілібекс" про Ірландську республіканську армію, дуже непроста річ про зрадництво, автор француз Сорж Шеландон.

Зараз дочитую Зиновія Антонюка "Проблеми ідентифікації". Це колишній політв'язень родом із Холмщини. Може, там все надмірно правильно, але все дуже необхідне – про повернення моралі в політику, про проблеми суспільної кризи. Радив би такі речі знати і осмислювати те, що там написано.

Тож немає усталених 5-10 книжок. Я просто раджу всім читати, щось перечитувати, щось читати нове. Нам всім потрібно підвищувати свій культурний рівень.

Олесь Доній

Фото: Владислав Мусієнко

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять