Для чого бути ідіотом?

Відома російська телеведуча Тетяна Лазарева у своєму блозі зі здивуванням розповіла, як їй додому зателефонував знайомий із президентської адміністрації та порадив не брати участь у черговій акції незгодних на московській Тріумфальній площі.

Це не була дружня порада. Тетянин співрозмовник відкрито погрожував їй – хоча сама вона й не збиралася відвідувати будь-які акції. Очевидно, у Кремлі ведучу гумористичних програм автоматично зарахували до списку неблагонадійних після того, як вона дозволила собі гостро розмірковувати на соціальні та політичні теми в інтерв’ю радіостанції "Эхо Москвы". Донедавна російська влада не була так сильно занепокоєна тим, що хтось дозволяє собі висловлювати сумніви у правильності того, що відбувається в Росії у сумні роки Владіміра Путіна й Дмітрія Медвєдєва. Однак останнім часом невпевненість у собі зростає. Це просто помітити тому, хто хоч раз у житті спостерігав, що відбувається в Москві під час акцій незгодних. Це – як війна незрозуміло з ким: невеличку купку людей, яку важко навіть назвати мітингом, оточують величезні міліцейські сили, які ніби навмисне демонструють свою печерну агресивність. Чому так? А тому, що ті, хто віддає накази міліції, знають достеменно: за цією невеличкою групою людей – народ. А за тими, хто віддає накази, – гроші та силові структури. Може здаватися, що цього достатньо для утримання влади. Комуністи теж так вважали, однак чомусь неймовірно боялися кожного правдивого слова, боялися купки людей на Красній площі, що вийшли протестувати проти окупації Чехословаччини... Час довів – боялися недаремно. У Росії з кожним днем дедалі більша відстань між тими, хто керує цією державою, і тими, хто в ній живе. І ставлення вождів до мас стає дедалі байдужішим. Ось національний лідер Владімір Путін переконує журналістів, що й справді ніколи не знав, хто такий співак Юрій Шевчук. І ми маємо повірити. Ось Путін каже, що здивований другим процесом над бізнесменом Михайлом Ходорковським. І ми знову маємо повірити. Ось Путін твердить, що не керує країною, бо втомився від набридливих протокольних обов’язків. І ми знову маємо повірити. А ось чиновники вимагають від мешканців підмосковних Хімок, щоб ті підписувалися під проханнями будувати швидкісну магістраль через ліс у цьому місті і засуджували тих, хто цей ліс захищає. І ми знову маємо повірити, що це люди самі підписують. Ну правда, що ми зовсім ідіоти? Ця думка якраз і є головною у ставленні російського суспільства до влади. Влада вважає кожного окремого громадянина ідіотом, який просто зобов’язаний вірити в усі її вигадки, в усю цю телевізійну маячню. Той, хто не хоче вважати себе ідіотом, автоматично оголошується ворогом, йому починають телефонувати додому й погрожувати. Або рекомендувати: швидко ставай ідіотом, дурнику, бо інакше своїх дітей не побачиш! Усе це ми вже спостерігали в Україні – і ще спостерігатимемо. Коли Президент Віктор Янукович говорить, що йому нічого не відомо про проблеми зі свободою слова в країні, він має нас за ідіотів. Коли глава Адміністрації Президента заявляє, що не розуміє, яка проблема в конфлікті інтересів у бізнесмена, який очолює СБУ, і нагадує, що права цього бізнесмена захищає Конституція, – він має нас за ідіотів. Коли Льовочкін запевняє, що падіння рейтингу Партії регіонів – свідчення поганої роботи соціологів, він має нас за ідіотів. Коли депутати від правлячої партії називають журналістів, які розповідають про чвари між ними, наклепниками, вони мають нас за ідіотів. Ну чому ми маємо бути ідіотами? Щоб їм простіше жилося? Щоб вони обростали маєтками, заводами, статками? Щоб вони й далі руйнували країни, в яких ми живемо? Якесь дивне пояснення нашого тотального одуріння. Одуріння, якого так і не змогли дочекатися в Росії. І якого навряд чи дочекаються в Україні.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять