Пресс-конференция: Политреформа-2004: вероятность отмены

Пресс-конференция в "Главреде"

24 вересня у прес-центрі медіа-холдингу "Главред" відбулася прес-конференція на тему: "Політреформа-2004: імовірність скасування та прогнози щодо рішення Конституційного Суду України".

У прес-конференції взяли участь:

- голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко,

- голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут,

- професор права, доктор юридичних наук, заступник голови Верховної Ради ІІ скликання Віктор Мусіяка,

- генеральний директор "Української юридичної компанії" Олег Мусієнко.

Олег Мусієнко:

Я відношуся до категоричних противників, так званої, політреформи ще з 2004 року, ще до її прийняття. Для того, щоб зрозуміти, що дала нам політреформа і що нам дасть її можливе скасування Конституційним Судом, необхідно оцінити суспільно-політичну і правову ситуацію в Україні. На жаль, в Україні вже давно встановилася і поглиблюється найжорстокіша за усіх часів незалежності конституційно-правова криза. Вона полягає в тотальній неузгодженості чинного законодавства Основному закону, вибірковості застосування законів органами державної влади і "силовиками" і нерівній обов’язковості вимог для громадянина держави, можновладця, тощо.

Чому я вважаю, що в Україні не діє принцип верховенства права? Тому що приймаючи у 2004 році закон № 2222, Верховна Рада припустила цілу низку порушень норм Конституції. Більше того, зміни до Конституції були прийняті, виходячи з принципу політичної доцільності у пакеті зі змінами до виборчого закону України. Народні депутати і Конституційний Суд забули про те, що після провалу політреформи в травні 2004 року згідно зі статтею 158 Конституції, Верховна Рада може приймати зміни до Конституції не раніше, ніж через рік після цього. За великим рахунком, якщо було змінене виборче законодавство, вона взагалі не могла приймати ці зміни до Конституції, оскільки стаття 158 Конституції наголошує: "Будь-які зміни до Конституції не можуть бути прийняті, якщо обмежуються або скасовуються конституційні права громадян. А виборчим законом від 4 грудня 2004 року громадяни України були позбавлені свого конституційного активного виборчого права.

На превеликий жаль, закон про Конституційний Суд і сам Конституційний Суд у своїй діяльності обмежується лише вивченням тих положень Конституції, які зазначені в поданні скасування політреформи, і не дає повного правового аналізу й фактів щодо прийняття політреформи.

Що стосується того, чи буде змінена ця політреформа, і які наслідки це матиме? Я вважаю, що конституційна реформа буде, безперечно, визнана неконституційною. Подальший порядок її скасування буде визначатися Верховною Радою. І це буде нести лише позитивні зміни в суспільно-політичне життя України та діяльність органів державної влади.

Наприклад, що відбулося після обрання Президентом України Віктора Ющенка. Проявляючи виключну нерішучість та безволля, відсутність політичної волі, він не звернувся до КС з питанням про конституційність внесених у 2004 році змін до Конституції України. Внаслідок цього ми отримали те, що маємо: розбалансування між гілками влади, розмивання відповідальності між Кабміном, Президентом та Верховною Радою і безлад в країні.

Тому я вважаю, що політична реформа буде і мусить бути скасована. Але звертаючись до Президента України Віктора Януковича, я хотів би наголосити. Якщо він хоче заслужити повагу і довіру власного народу, він повинен бути послідовним і одночасно зі скасуванням політичної реформи внести подання до Конституційного Суду України щодо конституційності змін до виборчого закону, яким, я ще раз наголошую, громадяни України у зв’язку з введенням виключно пропорційної системи були позбавлені свого конституційного активного виборчого права, тобто не тільки обирати, а й бути обраним.

На жаль, наші політичні партії не можуть вважатися ідеологічними або політичними. Це – гуртки за інтересами, представники фінансово-олігархічних кланів. Тому я вважаю, що нас врятує мажоритарна виборча система, коли люди будуть знати за кого голосувати. Одночасно має бути введений інститут по відкликанню депутатів за бездіяльність і так інше. Не треба жахатися того, що мажоритарники куплять виборців. Український народ вже наївся передвиборчих обіцянок. Я думаю, що це тільки підвищить цінність депутатського мандату.

Ігор Коліушко:

Це питання, яке зачіпає всіх громадян, насамперед, із політичної точки зору. Зміни в Конституцію 2004 року. Я думаю, всі це пам’ятають, але по-різному до цього ставляться. Ці зміни вносилися з метою обмежити повноваження президента, який перемагав на тих виборах. Можу доводити цю тезу багатьма фактами. Насамперед можна згадати те, що спочатку Леонід Кучма вніс інших проект закону діаметрально протилежного змісту. А потім вніс нову редакцію через півроку після того, як стала зрозумілою ситуація на майбутніх президентських виборах.

Отже, саме Партія регіонів наполягала на прийнятті тоді цих змін у Конституції. "Наша Україна", я вважаю, тоді зробила величезну помилку, погодившись голосувати за внесення цих змін, оскільки тоді було зв’язано в один пакет з голосуванням. А "Наша Україна" хотіла внести зміни в закон про вибори президента. Не йшлося там ні про мажоритарну чи пропорційну систему. Йшлося виключно про технологію проведення президентської виборчої кампанії під час третього туру голосування, щоб унеможливити ті зловживання і фальсифікації, які стали причинами призначення третього туру голосування. А Партія регіонів, Соціалістична та Комуністична партія висунули умову, що вони підтримають ці зміни тільки в пакеті із змінами в Конституцію (сама "Наша Україна" не мала голосу для внесення змін в закон про вибори). Так власне з’явилося те пакетне голосування. Саме соціалісти і "регіонали" виступали тоді ініціаторами внесення змін в Конституцію країни.

Тепер же саме Партія регіонів організувала подання в Конституційний Суд щодо порушення процедури при прийнятті цих змін. Тобто, по-перше, я вважаю, що треба починати аналіз цієї ситуації з питання політичної відповідальності. Якщо ви свідомо зробили порушення процедури… Причому на всі ці речі вказувалося в процесі дебатів та обговорення законопроекту! Це не те, що ці порушення виявилися тепер, раптово. До голосування вказувалося на те, що так, як вони розглядали питання, не відповідаю тлумаченням, даним Конституційним Судом щодо процедури внесення змін у Конституцію.

Вони тоді це ігнорували, а тепер кажуть, що є страшні порушення, і потрібно скасовувати. А хто за це все буде відповідати? Суспільство будоражили шість років в один бік. Тепер будуть будоражити в другий бік. Купу всього потрібно буде переробляти, змінювати. На це пішли мільйонні кошти. І за це, я так бачу, ніхто не збирається нести політичну відповідальність. Я думаю, це абсолютно неправильно.

Правова сторона цього питання. Другий, до кого мені в цій ситуації хотілося б пред’явити претензії вже тепер, - це Конституційний Суд. Так, політики, в тому числі Президент Ющенко, абсолютно неправильно вчинили, не оскарживши одразу після голосування 8 грудня 2004 року "закону чотири двійки" в Конституційному Суді.

Але їм є часткове виправдання. Тоді тими ж самими ініціаторами внесення змін в Конституцію рік блокувалася робота Конституційного Суду. Якщо ви пам’ятаєте, рік не допускалися до складення присяги судді Конституційного суду, і в Конституційному суді не було кворуму. Тільки після того, як закон набув чинності, Конституційний Суд запрацював. Але я вважаю, все рівно тоді треба було звертатися до суду. Вже було б трошки краще.

Конституційний Суд за законом про Конституційний Суд має право, розглядаючи будь-яке інше питання, встановивши, що той чи інший закон не відповідає положенням Конституції, розширити предмет розгляду того чи іншого питання і за власною ініціативою дати оцінку неконституційним положенням закону. Це положення Конституції і законодавства України говорить про те, що Конституційний Суд має бути насторожі конституційності і стабільності конституції в Україні. А будь-яке порушення, не залежно від того, звернули політики чи не звернулися, повинно виправлятися Конституційним Судом. В цьому полягає його місія та суспільне призначення. А наш Конституційний суд абсолютно не впорався з цією місією, тому ми опинилися в такій ситуації.

Більше того, коли у 2007 році депутати звернулися до Конституційного Суду з оскарженням порушення процедур при прийнятті цього закону № 2222 про внесення змін в Конституцію, то КС своєю ухвалою від 5 лютого 2008 року відмовив у відкритті конституційного впровадження на тій підставі, що суб’єкти конституційного подання послалися не на ті реквізити. Вони вказали реквізити закону, а оскільки норми закону стали вже частиною Конституції, то треба було посилатися на реквізити самої Конституції. Я думаю, довго вони думали, виписуючи цю ухвалу.

Тоді була опублікована окрема думка судді Домбровського, який пояснив, що це все-таки надумані аргументи. Таким чином, тоді Конституційний Суд ухилився від розгляду цього питання.

Тепер змінилася політична ситуація. Ті самі політики, які прийняли закон про внесення змін в Конституцію, тепер звернулися до Конституційного Суду. А він, таке враження, радий старатися негайно швидко достроково розглянути це питання. Я, звичайно, не знаю, яке буде рішення. Але я сподівався, що вчора на відкритому засіданні Конституційного Суду побачити якусь серйозну дискусію, почути, що про це питання, про які, зокрема, сказав я, стануть принаймні предметом обговорення і прозвучать в запитаннях суддів Конституційного Суду. Чесно кажучи, я дуже розчарований вчорашнім слуханням. Я думаю, може, судді, боялися ставити питання представникам депутатів, бо вони практично на жодне питання не могли відповісти. А один з них взагалі мав проблеми з українською мовою.

Для мене з правової точки зору виглядає нескладним питанням доведення того, що порушення процедури було при прийнятті цього закону. Але надзвичайно складним є питання – що тепер робити? Тому що коли відбувається цілий ряд правових порушень, про які я розповів, коли ці порушення накладаються одне на друге, порушується принцип один, другий, третій, тепер дійсно складно дати відповідь – як вчинити відповідно до закону.

З одного боку, здавалося б, логіка пряма. Якщо порушена процедура при прийнятті закону, значить, закон визнається нечинним з моменту його ухвалення. Але ж, вибачте, шість років він існував. А всі ті, хто тепер ставить питання про його нечинність, його визнавали, відстоювали та захищали. На його основі побудований вже цілий ряд відносин. Створений Кабінет міністрів, прийнятий закон про Кабмін, прийнято цілий ряд інших актів. Повернути все це назад є надзвичайно складним.

Якщо Конституційний Суд піде на таке радикальне рішення – повернутися до редакції 1996 року, то це буде суперечити принципу правової визначеності, принципу стабільності Конституції. Візьміть у Верховній Раді запис того моменту, коли голосували закон про податки, і подивіться, як там хтось із депутатів голосував за сусіда. Оскаржте в Конституційному Суді, що була порушена процедура прийняття цього закону. І за цією логікою Конституційний Суд буде зобов’язаний скасувати закон про податки, як і будь-який інший закон. Тобто ми втрачаємо взагалі не тільки Конституцію, але й право і систему законодавства при прийнятті такого рішення, як автоматичне повернення до Конституції 1996 року.

Фактично Президенту потрібно тільки одне – потрібна влада над Кабінетом міністрів. Йому потрібна норма про те, що він може в будь-який момент звільнити прем’єр-міністра. Після того, як йому вдасться цього добитися Парламент може йти відпочивати, Партія регіонів може програвати наступні вибори – це вже нікого не хвилюватиме. Вони вважатимуть, що тоді владу з їхніх рук уже ніхто не забере.

Віктор Мусіяка:

У мене дещо інше бачення, тому що в тих процесах я брав безпосередню участь. Я знаю, чим вони обумовлювалися. Коли прийшов перший проект закону про внесення змін до Конституції у 2003 році, він так і був сприйнятий, як прагнення про всяк випадок обкарнати повноваження майбутнього президента. Тому що найбільш реальним кандидатом тоді був Віктор Ющенко. Тож хотіли підготувати конституційну засаду його функціонування як майбутнього президента.

Маю нагадати вам про інше. Про це ніхто не згадує, але ще в 1999 році до Конституційного Суду був внесений проект закону про внесення змін до Конституції № 0999. Він був підписаний представниками різних політичних сил – і Симоненком, і Матвієнком, і іншими. Там мова йшла саме про перехід до парламентсько-президентської форми правління. Малася на увазі організація демократизації влади і суспільного процесу. Тоді готувався переговорний процес між опозицією та президентом. Як раз цей законопроект мав стати основою для переговорного процесу, щоб можна було вести мову про те, що президент готовий поступитися своїми повноваженнями для того, аби демократизувати організацію влади.

Але коли офіційно з’явився вже президентський законопроект, то спеціальна комісія Верховної Ради, секретарем якої я був, почала з того, що взяла за основу законопроект № 0999. І там не було положень стосовно того, що президент обирається парламентом. Там були положення подібні до тих, що зараз існують в Конституції після внесення в неї змін.

Розмовляти відсторонено про те, що відбувалося в грудні 2004 року під час виборчого процесу, легко, якщо ви не були в тому процесі. Але це не просто ініціатива соціалістів, комуністів, "регіоналів" та інших під час виборчого процесу – це було обумовлено відомими домовленостями відомих осіб, які були з Європи та були у Маріїнському палаці. Тобто обговорення процесу йшло під час виборів. Було прийнято рішення про те, щоб внести зміни і в виборчий закон, і в закон про внесення змін до Конституції. Але це не відбулося, тому що менше ніж через рік Конституційний Суд, ніби знущаючись над конституційною матерією, дав позитивний висновок. Ви знаєте, що вносяться зміни протягом двох сесій підряд. Або не вносяться.

Дійсно процедурні порушення були. Коли було внесення змін, якими фактично було нівельовано цілісний механізм імперативного мандату. Проти якого я виступав, і який я взагалі не сприймаю. Але коли було винесено за межі тексту змін положення про те, що депутат втрачає мандат, коли його виключили з фракції, я нагадав нашим колегам у конституційній комісії, що цього робити не можна. Після винесення рішення Конституційним Судом ми не можемо нічого змінювати. Тоді прийшли до висновку, що не такі вже й значні ті всі зміни, і коли проголосують більше чотирьохсот депутатів, то ніхто взагалі на цю тему більше не буде говорити. Заговорили.

Уявіть собі, якби ми послали. Уже не кажу про те, що на це потрібен час. Можливо, прислали б нам знову через рік. Який би був висновок Конституційного Суду? Я вам гарантую, що він був би позитивним. У Конституційного Суду одне є право і обов’язок: дати висновок щодо порушення чи відсутності порушення у змінах чи нема посягань на права і свободи людини і громадянина та цілісність території. Там навіть було покращення деяких можливостей.

Візьмемо цей останній склад Верховної Ради, або попередній, або ще перед цим. Назвіть мені хоч один закон, хоч один акт, який приймався без порушень процедури. Всі можуть бути поставлені під сумнів. Чому сьогодні раптом, через  шість років дії Конституції після внесення в неї змін, виникло питання про процедуру?

Вчора на 5-му каналі один із депутатів відповідав на запитання ведучого про те, якими будуть наслідки, якщо Конституційний Суд винесе рішення про неконституційність. А він каже, що вони не ставили питання про відміну закону № 2222 – вони просили Конституційний суд оцінити порушення, чи вони були, чи їх не було. А потім, коли вони отримають рішення, вони його почитають та вирішуватимуть, що далі робити.

Вони визнають, що порушували Конституцію. Але десь була така цікава формула: помилки робляться для того, щоб їх виправляти. Тобто закладаються такі міни. Як кажуть, у самокритиці не можна опускатися до цинізму. В цьому випадку цікава така ситуація.

Якщо Конституційний Суд буде діяти відповідно до власних висновків, зроблений раніше. А рішення КС є обов’язковими на території України, в тому числі для самого суду.

У 2001 році він виніс одне із рішень, в якому сказав, що КС розглядає нормативні акти на предмет їх конституційності, але тільки діючі, а не скасовані. Тільки чинні. Тому що у 2007 році, коли був указ президента про дострокове припинення повноважень від 2 квітня, а потім він його скасував і знову видав наприкінці квітня. Щодо указу від 2 квітня вже готовий висновок Конституційного Суду, він відмовився його давати, бо вже скасований акт.

Було цікаве подання щодо тлумачення пункту 3 абзацу 8 Прикінцевих положень Конституції, 15 розділу, щодо районних рад в містах. Конституційний Суд сказав, що він відмовив, тому що цей абзац вичерпав свою дію.

Стосовно того, що цитував пан Ігор. Рішення суду від 5 лютого 2008 року. Ті посилання на номери – не прості. Конституційний Суд сказав тим, хто до нього звернувся, що № 2222 – це вже неприйнятно, тому що текст закону № 2222 став складовою частиною Конституції, яка має відповідний номер. Він сказав посилатися на номер, під яким йде Конституція, а посилатися на цей закон у вас немає ніяких правових підстав.

Пан Ігор абсолютно правий, якби у 2005 році Конституційний Суд розглядав це питання, він міг би відмінити закон № 2222 до 1 січня 2006 року, коли він був введений в дію.

Якщо говорити про можливі наслідки. Як говорять: не треба нам говорити про прогноз погоди – робіть погоду. Ми поки що можемо тільки очікувати рішення Конституційного Суду. Він у важкому стані. Тому що якщо виходити з того, як поважний наш колега Сергій Головатий говорить, що буде прірва після рішення суду, якщо він визнає неконституційним закон № 2222. То це все вивалюється з тексту Конституції. Але це 15 живих статей та до 10 змін до конкретних статей, де це стосується повноважень Верховної Ради, Президента, повноважень і статусу Кабінету Міністрів. Дуже цікава ситуація. Всі ці поважні державні органи сидітимуть невідомо скільки без повноважень, і будь-які їх дії невідомо чим визначаються.

Дійсно немає ніяких законів, які б визначали, як весь цей механізм повинен діяти. Зверніть увагу, що все, що відбувалося відповідно до цього закону до моменту визнання його неконституційним законом, залишається. Тому що це держава. Але це діє і залишається. А тут нам говорять, що "воно вивалюється". А тим більше, як говорить Сергій Головатий, це – нікчемний закон. Вибачте, а що тоді було 5 років?

Не знаю, в яку позицію стане Конституційний Суд, але ми в праві очікувати від нього, що він буде зважувати наслідки своїх рішень, щоб він не призвів до хаосу, я навіть не хочу сказати в правовому полі, тому що це поле вже буде не правове. Тому що вводити державу в таке після 19 років самостійності, це просто безвідповідально.

Ігор Когут:

Тонка мережа законодавства та правової досконалості переплетена тотальною неповагою та порушенням Конституції, що щодня робить Верховна Рада, перетворюється або вже перетворилася на зашморг. За рік до виборів ми дискутували про нові витки конституційної реформи. Ющенко вносив проекти. Ми говорили дуже багато про конституційну асамблею. А зараз всі замовкли. І питання перезапуску, суттєвого перезапуску, постає на порядок денний. Але не можна це робити виключно рішенням КС. Я думаю, що цим повинні займатися інші органи судочинства.

У даному випадку, яку буде прийняте позитивне рішення і визнають політереформу неконституційною, то потрібно говорити про політичну відповідальність. Тут я погоджуюся із Ігорем Борисовичем. Напевно, треба говорити про конкретний список людей, які, розуміючи, що це може мати дуже непередбачувані наслідки, пішли на порушення регламенту і процедури.

Я в понеділок сказав про люстрацію. Мені здається, що журналісти не зайшли навіть в Інтернет і не подивилися, що це таке. Це не означає посадити. Це означає у будь-який спосіб обмежити присутність людей, які вдалися до навмисного порушення закону, Конституції, далі займати обрані посади. Їх потрібно поступово усувати від влади.

В нашому правовому полі питання люстрації, звичайно, не врегульоване. Багато хто заперечуватиме, і називатиме це обмеженням прав людини.

Мені дуже цікаво порівняти список тих, хто голосував, і тих, хто робив подання до Конституційного Суду.

Хочу два слова сказати про перспективу. Рішення Конституційного Суду для влади є доволі технічним. У будь-який спосіб повернути повноваження президента, якомога ширші повноваження. Цього ніхто не приховує, про це говорять. Майже всі, крім президента. Партія регіонів доволі довго йшла до отримання такої влади, до отримання посади президента, до більшості в парламенті, до формування свого уряду на гаслах децентралізації, зменшення повноважень президента. Тут є дуже серйозна проблема для Партії регіонів: як можна зробити так, щоб посилити президента у відповідності до їх програмних засад, обіцянок і гасел. Напевно, що це – один із найпростіших технічних способів – перевести все в іншу площину, не порушуючи своїх гасел та принципів.

Але я думаю, що більш правильним буде шлях повернення до процедури внесення змін до Конституції. Це – єдиний легітимний спосіб зміни формату повноважень органів влади, відносин між ними.

Я мушу визнати, що ні політична влада, ні наше експертне товариство сьогодні не готове запропонувати якийсь рецепт чи об’єктивне бачення того, якою повинна бути система влади. Я виступаю за підвищення ролі парламенту.

Мені до рук потрапило опитування Соціальної групи "Рейтинг", яка провела дослідження з приводу Конституції. За останні півроку в півтора рази зменшилася підтримка президентської форми правління і збільшилося бажання мати парламентсько-президентську чи парламентську форму правління. Я розумію, що в нашому суспільстві політична і правова культура є лише на певному етапі розвитку, і це є моментом маніпуляції. Суспільство якимось чином реагує на те, що відбувається в країні. Настала своєрідна стабільність – люди захотіли бачити якусь опозицію.

Ми, Лабораторія законодавчих ініціатив та ТНС України, проводили опитування та вимірювали довіру до Верховної Ради. В лютому цього року повністю довіряли тільки 2,6%, у вересні – 6,7%. Це для Верховної Ради величезний ріст довіри. Скоріше довіряють у лютому 9,5%, а зараз – 14,7%.

Посилення росту підтримки президента характерне лише для Донбасу, зазначає "Рейтинг".

Мені здається, що в цій ситуації Конституційний Суд може стати фактором, який може відіграти виключно технічну роль, щоб якимось чином перерозподілити повноваження в системі влади. Хоча й не хочеться це говорити так про цей повноважний і відповідальний орган.

Нам потрібно вийти за межі політичних інтересів і говорити про те, що сьогодні може забезпечити демократію в цій країні. Неправда, що суспільство сьогодні залякане, що воно під пресом страхів та сильної руки. Суспільство все одно реагує. Я думаю, на цю реакцію треба відповідати.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять