Острів Білорусь

Президентські вибори в Білорусі призначено на 19 грудня.

Це означає, що опозиції – якщо вона протестуватиме проти зловживань і фальсифікацій влади – доведеться виходити на площу в люті морози. А владі буде набагато легше "вирішити" проблеми з нечисленними демонстрантами. Втім, це навряд чи можна назвати великою новиною білоруських президентських виборів. Також не можна назвати великою новиною відсутність єдності в лавах опозиції та реалістичного погляду на світ у деяких кандидатів. Я вже розмовляв з білоруськими опозиціонерами, впевненими – з абсолютно незрозумілих для мене причин – у своїй перемозі на президентських виборах або в перемозі свого кандидата. Ця впевненість, звичайно ж, не дає ніякої можливості замислитись над необхідністю об’єднання зусиль. Навіщо – якщо переможець і так відомий? Також не є новиною перемога Александра Лукашенка. "Бацька" вже давно перетворив президентські вибори у Білорусі на звичайну формальність. А після того як було скасовано обмеження щодо терміну перебування при владі, вибори стали своєрідним плебісцитом довіри лідеру. Контролювати діяльність виборчих комісій під час цього плебісциту – це також зайве заняття. І річ навіть не в тому, що влада повністю контролює ситуацію й не дасть опозиції жодних шансів виявити зловживання. Річ ще й у тому, що в опозиції просто фізично не вистачає людей для такого контролю, а влада не звертає уваги на претензії, навіть коли вдається довести фальсифікації. Проте навіть якщо вона звертатиме увагу й удаватиме із себе велику демократку, то зібраних фактів усе одно не буде аж стільки, щоб змінився сам результат голосування. Знову ж таки, не вистачить свідків. Тож Лукашенко наче може спати спокійно й бути президентом вічно. Проте говорити, що для нього це будуть звичайні вибори, я б також остерігся. За час, який минув із попередніх виборів президента Білорусі, ця країна стала... островом. У політичному сенсі, звісно. Адже всі свої попередні президентські кампанії Лукашенко будував на особливих відносинах з Росією, на створенні союзної держави, на необхідності подальшої інтеграції із сусідом. Для білорусів це був головний напрямок розвитку. І не тільки в зовнішній політиці – вся економіка країни фактично перебувала на російському утриманні, і цим треба було пишатися! Однак тепер Александр Лукашенко – чи не найбільший ворог російського керівництва. Він посварився і з Владіміром Путіним, і з Дмітрієм Медвєдєвим. Російське телебачення – звичайно ж, за вказівкою Кремля – демонструє стрічки, в яких розповідається про злочини "хресного батьки". Білоруське телебачення – звичайно ж, за розпорядженням Лукашенка – насміхається над Путіним. Казати, що країна й далі утримується Росією, ще можна. Проте головні фінансові джерела міліють. І риторика Лукашенка вже інша. Це і є цікавим: що ж він говоритиме співгромадянам під час передвиборної кампанії? Як пояснить зміну орієнтації на 180 градусів? Що запропонує? Які нові гасла вигадає? Чи звинувачуватиме своїх опонентів у тому, що вони працюють на Росію і хочуть приєднати Білорусь до сусідньої держави? І як має пояснити, чому впродовж 15 років це було головним трендом білоруської політики, а зараз стало приводом для звинувачень? Чи знову експлуатуватиме російську тему – тільки обіцятиме, що до братерства з колишньою метрополією Білорусь повернеться після того, як у Москві зміниться влада й нові керівники будуть більш адекватними й знову фінансуватимуть соціалістичну економіку сусіда? Насправді в Лукашенка не так уже й багато можливостей пояснити зміни, які відбулися в його політиці. Проте він може нічого не пояснювати – просто позиціонувати себе гордим державником, що будує незалежну державу, якій не потрібні ані Захід з його претензіями щодо демократії і прав людини, ані Росія з її погрозами. Будує Острів Білорусь.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять