Володимир Шаповал: "Скандали під час виборів не на користь суспільству, державі та ЦВК"

Центрвиборчком знову в епіцентрі уваги – розпочалися місцеві вибори, на які нинішня влада робить велику ставку.

Голова ЦВК Володимир Шаповал – у минулому суддя Конституційного Суду, а сьогодні ще й член Вищої Ради юстиції – в ексклюзивному інтерв’ю для "Главреда" поділився думками про перебіг виборчої кампанії, про конституційну реформу та про зміни в КС

Одним із гострих питань цієї виборчої кампанії було питання коштів. Член ЦВК Михайло Охендовський заявив, що начебто з фінансуванням виборів проблем уже немає, але є проблеми з фінансуванням ЦВК, і для їх вирішення треба внести зміни до держбюджету. То яка ж ситуація насправді?
Почну з питання фінансування ЦВК. Не думаю, що воно є принципово важливим у цій ситуації. Наша Комісія, як і будь-який інший державний орган, функціонує в режимі економії. Зараз такий час, коли на витратах на державне управління суспільство повинно економити. Ми  не претендуємо, щоб нам, скажімо, давали гроші на капітальне будівництво. Йдеться про поточні витрати, з якими пов’язані бажані зміни до закону про держбюджет. Адже зараз ми проводимо місцеві вибори, до яких повинні залучати значну кількість людей, що працюють за угодами, тому що обсяг роботи – величезний. Потрібні також кошти на придбання додаткової техніки, виготовлення різної друкованої продукції, придбання витратних матеріалів тощо.
Щодо фінансування виборів, то це питання видається складнішим, ніж про нього говорить дехто з моїх колег. Звичайно, члени ЦВК мають певне і часто різне бачення ситуації, і я не можу їм цього заборонити. Хоч не завжди з деякими баченнями погоджуюсь. Окремі заяви лунали в режимі "поперед батька в пекло". Так, справді, ми спочатку порахували можливі витрати на виборчу кампанію – і вийшло приблизно мільярд триста мільйонів гривень. Але потім обговорили це питання з Міністерством фінансів. До речі, на сайті Мінфіну є наш спільний меморандум. Ми узгодили скоротити витрати на триста мільйонів гривень, які мали б бути призначені, зокрема, на агітацію на виборах.
Чи є обмеження щодо суми?
Ні, тут про це не йдеться. І якогось суспільного незадоволення ми не передбачаємо. А ці триста мільйонів гривень можуть бути реалізовані державою в інший спосіб. Це по-державницьки. Вибори, на моє переконання, їх перебіг, установлення результатів від цього не постраждають.
Ще один аспект, який теж потребує певного коментування особисто від вас, – питання формування складу територіальних виборчих комісій…
Це дуже велике питання. У законі про місцеві вибори є стаття 22, яка встановлює порядок формування тервиборчкомів. Існує три види суб’єктів, які можуть висувати відповідні кандидатури. По-перше, так звані парламентські партії, точніше їх місцеві організації; по-друге, ті партії, які входять до блоків, що мають фракції у парламенті; по-третє, всі інші зареєстровані партії.
Але ж кількісний склад тервиборчкомів обмежений…  
Тому ми й провели жеребкування. Бо включити представників усього спектра зареєстрованих політичних партій просто нереально. До речі, у цій 22 статті є певна неузгодженість: в одному місці говориться про "інші політичні партії", а в іншому – "всі партії". Дійсно, цей закон передбачає певні преференції окремим політичним силам. Але я вже говорив, що зміст виборчого законодавства, особливо в умовах пострадянської країни, будь-якої, в тому числі й України, на 90 відсотків є питанням політичної доцільності. Можна говорити, що це несправедливо, але не можна говорити, що це незаконно. Говорити, що це не конституційно, я остерігався б. Адже виборче законодавство може встановлювати різні статуси різних суб’єктів. І тут юридичної проблеми немає. Отже, проблема – тільки в площині справедливості. Але справедливість – це ж не універсальне поняття, особливо якщо говорити про справедливість із позицій нашого політичного буття. Більш "справедливим" завжди був і є той, хто при владі.  
Це дискусійне питання. Але чи демократично це?
Ідеально, якби всі політичні сили були в однакових умовах. Зокрема, мали б однакові можливості формувати тервиборчкоми. Але чи є вони рівними де-факто? Це ж не Генеральна Асамблея ООН, де кожна держава має свій (один) голос – чи то США, чи Україна, чи Буркіна-Фасо. Тому в принципі говорити про демократичність у цьому випадку не дуже випадає. Так, є певний дисбаланс, але, мені здається, він не має критичного значення.
Чи не станеться так, що конфлікт із фіктивними осередками "Батьківщини" буде підставою для оскарження та визнання недійсними результатів виборів?
Я не хотів би давати оцінку цієї ситуації. Очевидно, що будь-які скандали, які супроводжують вибори, не на користь суспільству, державі й такому органу, як ЦВК. Разом із тим, мені здається, що не все так просто. Якби було просто, то не було б відповідних дій з боку партії "Батьківщина". Однак ЦВК стало на таку позицію: ось є документи від структурних підрозділів Мін’юсту, є інші реєстраційні документи. Це для нас факт, на підставі якого ми можемо приймати рішення. Комусь це не подобається? Що ж треба було робити ЦВК? Проявити якусь симпатію й сказати, що це несправедливо? На жаль, чи на щастя, ми повинні ухвалювати рішення тільки на підставі юридичних фактів, підтверджених документами. Чи позначиться на результатах виборів перспектива судового оскарження? Це залежатиме від судів. У першій інстанції "Батьківщина" програла відповідні спори.
Чи подавалися вже заявки до ЦВК від спостерігачів?
На даний момент заявок щодо міжнародних спостерігачів у нас немає. Нещодавно Президент України звернувся до ОБСЄ із запрошенням надіслати своїх спостерігачів. Ми готові. І можу сказати, я тільки вітав би це.  
Верховна Рада внесла зміни до Закону "Про Державний реєстр виборців". Чи внесе корективи це у роботу ЦВК?
Ці зміни ніякого політичного підтексту не мають. Я розумію, що іноді реагують так: якщо це ініціатива певної політичної сили (йдеться про Партію регіонів, яка ініціювала зміни до згаданого закону. – Авт.), то це вже насторожує. Але це зміни, я сказав би, технічного характеру. І ЦВК їх підтримувала.  
Свого часу довкола реєстру виборців було багато політики…
Довкола реєстру виборців було багато брудної піни. Там була і політика, і матеріальний інтерес різних осіб. Але ж президентські вибори відбулися – й усі замовкли. Сьогодні тема реєстру майже не звучить. Це означає, що й тоді не все було погано.
Питання до вас як до фахового конституціоналіста. Україна лише 20 років незалежна. Кожен президент – і Кравчук, і Кучма, і Ющенко, а тепер і Янукович – виходив зі своїми конституційними ініціативами. Наскільки доречно так часто змінювати Основний Закон?
Конституція така, яким є суспільство. І не треба її переоцінювати. У нас час від часу звучать заяви, що Конституцію України було визнано однією з кращих у Європі. Це не так, принаймні мені такі офіційні оцінки невідомі. Це звичайна пострадянська Конституція, яку до того ж приймали в умовах політичної колотнечі. Тому вона має вади змістового і техніко-юридичного характеру. Там є норми, що мають вигляд так званої мертвої букви, тобто не можуть бути застосованими. Є суперечливі положення навіть у редакції 1996 року, адже відомо, що в залі засідань Верховної Ради відбувались "розміни": ви підтримаєте те, а ми – це. Скажімо, такий розмін відбувався під час вирішення питання щодо статусу Автономної Республіки Крим, щодо вирішення питання державних символів. Або є "знахідки" ще з радянської практики, як-от запит народного депутата до Президента, а також практично до всього, що рухається, – до керівників органів державної влади, до керівників державних підприємств та інших, незалежно від форми власності тощо. Це ж абсурд! Ніде в Європі подібних за характером запитів депутатів немає.
А щодо президентів…  За Леоніда Макаровича робота над новою Конституцією тільки починалася. За Леоніда Даниловича її було доведено до кінця. Але у мене немає переконання, що він хотів зробити Конституцію "для себе". Віктор Андрійович Ющенко… Я тоді працював у Секретаріаті, але не бачив бажання саме так творити Конституцію.
Чи доречно часто коригувати Конституцію? Треба вносити корективи лише тоді, коли та чи інша важлива чинна її норма неадекватна суспільним потребам. Дуже важливо визначитися, чи є об’єктивна потреба в конституційних змінах. А щоб зміни були адекватними суспільним потребам, необхідна одна ключова передумова – щоб процес розробки, підготовки та прийняття конституційних змін був достатньо тривалим і в цьому процесі брали активну участь представники реальних та різних громадських організацій і реальні фахівці, передусім конституціоналісти.  Не може бути так, що на черговій сесії прийняли зміни у першому читанні, а потім на позачерговій – швиденько все інше. Між іншим, такий спосіб є неконституційним. Треба все розвести в часі, порадитися "з подушками", як кажуть американці. Щоб був час у разі чого схаменутись або переконати суспільство у своїй правді.
Можливо, сьогодні варто вести розмову не про скасування реформи 2004 року, а тільки про внесення змін до Конституції?
Є подання до Конституційного Суду з цього приводу. Конституційний Суд вочевидь знайде якусь відповідь. Але для мене дуже важливо, щоб ця відповідь була юридично цивілізованою. Скажімо, Конституційний Суд визнає, що норми, які було внесено як зміни до Конституції 2004 року, є неконституційними, у зв’язку з чим вони фактично перестають діяти. А що натомість? Дірка в Конституції.
Інший варіант. Конституційний Суд визнає неконституційним закон №2222, а другим пунктом свого рішення визначає: Верховній Раді внести зміни до Конституції, які відповідали б за змістом тим нормам, що були скасовані названим законом. Нібито красиво. Однак постає питання: чи уповноважений Конституційний Суд давати такі приписи Верховній Раді? Практично тоді він виступатиме в ролі активного конституцієдавця.
Також виникає запитання: які норми діють з моменту прийняття та оголошення відповідного рішення Конституційним Судом і до моменту внесення належних змін Верховною Радою? Кажуть, що дія попередніх норм реставрується автоматично. Та дурниці! Юристи, які так кажуть, дезорієнтують політиків. Якщо Конституційний Суд скаже сам, які норми діють за таких умов, це ще гірше. Адже у такий спосіб він практично визначатиме режим дії частини положень Конституції. А в нього таких повноважень немає і бути не може.
Але якщо зміни до Конституції 2004 року буде визнано неконституційними, то принаймні з політичної точки зору легітимність попередньої влади певною мірою буде порушено?
Звісно. Ви дуже правильно підмітили, це теж важливо – саме легітимність. Не законність, а легітимність. Тобто все, що відбувалось у державному житті з 8 грудня 2004 року й до моменту прийняття відповідного рішення Конституційним Судом, може "зависнути". Так, воно було легальним, але в принципі воно було приховано-неконституційним. Таким чином, попередню діяльність державних органів, механізму держави в цілому буде фактично скомпрометовано. А це великий період – майже шість років.
До речі, про компетентність Конституційного Суду. В одному з останніх інтерв’ю ви розкритикували професійний рівень суддів цього складу КС…
Я не відмовляюсь від своїх слів.
Можливо, варто, зважаючи на останні призначення у Конституційному Суді, виробити більш жорсткі принципи відбору суддів?  
Я неодноразово, ще будучи в статусі судді Конституційного Суду, наражаючись на обурення відповідної частини своїх колег, говорив, що Конституційний Суд треба формувати по-іншому. Але зараз я переконаний, що будь-який спосіб його формування в Україні буде неефективним  без урахування двох умов. По-перше, політикум має усвідомити, що Конституційний Суд – не предмет разового використання, а один із надважливих інститутів держави. І по-друге, політики повинні розуміти, що Конституційний Суд має бути не набором випадкових персоналій, яких підбирають за критерієм лояльності. Чому в Угорщині, приміром, уже не кажу про ФРН чи навіть Росію, Конституційний Суд – це орган, де сконцентровані справжні фахівці з конституційного права? Там також ухвалюють рішення, які не завжди сприймає суспільство, їм також іноді  дорікають, що вони "лягають" під чинну владу. Але вони все роблять професійно. Наші ж нерідко просто падають. Я спілкувався з колегами з різних країн, знаю фаховий рівень суддів у деяких пострадянських країнах далеко на схід від України. От ми зараз схожі на них.
Я також переконаний, що суддями Конституційного Суду не варто масово призначати суддів із судів загальної юрисдикції. Адже це зовсім інша робота. Все одно, що терапевта попросили б вести прийом замість хірурга. Світовий досвід засвідчує, що судді Конституційного Суду – це, як правило, люди з аналітичним складом мислення, які пройшли певний шлях у науці й мають відповідне ім’я. А у нас картина зовсім інша. З іншого боку, не можна не враховувати сучасного стану вітчизняної юридичної науки. Тут від коментарів утримаюсь…
Не менш нагальним є й питання формування складу Вищої ради юстиції. Чому б не обмежити входження до цього органу високопосадовців?
Це ви натякаєте на пана Хорошковського та пана Шаповала? Це питання вибору. Якщо високопосадовець (скажімо, голова ЦВК, голова Служби безпеки) має змогу суміщати основну роботу на посаді, яку він обіймає, та роботу у Вищій раді юстиції, то слава Богу. Повірте, це доволі непросто. Я думаю, що Валерію Івановичу теж непросто.
Звісно, непросто. Але ж ви зрозуміли підтекст мого запитання? Адже йдеться про можливість впливати на конкретні рішення…
З боку Хорошковського?
Так, у тому числі.
Урешті-решт, впливати на рішення будь-якого органу чи посадової особи не обов’язково публічно і з позиції тієї чи іншої посадової діяльності. Вплив, якщо говорити відверто, відбувається не на офіційних засіданнях. Впливають або намагаються це робити по-іншому, іншими засобами.
Хотів би побіжно зауважити , що у травні 2002 року я був суддею-доповідачем у Конституційному Суді у справі щодо закону про Вищу раду юстиції. Було прийнято рішення суду, в якому передбачено, що повноваження ВРЮ визначені виключно за змістом статті 131 Конституції. Таку позицію було сформульовано ще в одному рішенні Конституційного Суду. Що сьогодні роблять народні депутати? Вони ухвалюють новий закон про судоустрій і статус суддів, який у відповідній частині явно суперечить Конституції, адже розширює повноваження ВРЮ поза межами Основного Закону. При цьому існують висновки двох профільних управлінь Секретаріату Верховної Ради, юридичного та науково-експертного, які чітко вказували на те, що пропоновані зміни до закону про Вищу раду юстиції неконституційні.
Отже, потрібні зміни до Конституції в цій частині?
Звичайно. Треба було із самого початку це робити.
Я переконаний, що такий орган, як Вища рада юстиції (і європейський досвід про це свідчить) має складатися хоча б на дві третини із суддів. Тому що є таке поняття, як незалежність суддів, що включає їх належне матеріальне забезпечення, неприпустимість втручання у суддівську діяльність, призначення та звільнення суддів у деполітизований спосіб тощо. Судова влада має бути певною мірою організаційно ізольованою від інших влад – законодавчої та виконавчої.
Натомість приймаються зміни до закону про Вищу раду юстиції щодо порядку формування цього органу, які конфліктують з конституційними нормами. Скажімо, в Конституції встановлено, що Президент, Верховна Рада призначають по три члени ВРЮ. У законі, про який ми говоримо, запропоновано доповнення: по три члени, але два з них мають бути суддями. Нібито добре, але не конституційно.
Тому що повноваження Президента та повноваження Верховної Ради визначені виключно Конституцією і дають їм змогу призначати трьох членів без будь-яких обмежень щодо вибору. А закон їх відповідно обмежує в цьому виборі. Якщо цього не бачать, то це фахова профанація. Якщо бачать і пропонують такі зміни свідомо – це подвійна профанація чи щось більше. Це маніпулювання Конституцією. Якщо юристи починають маніпулювати Основним Законом, тоді політики отримують нібито легальну можливість робити що завгодно.  
Отже, що ж робити? Як можна змінити цю систему?
Будь-яка дія може бути реальною за наслідками доти, доки немає протидії. Отже, єдина відповідь – таким діям треба протидіяти. Мої публічні коментарі є формою протидії цим діям. Я не виступаю проти когось персонально. Не збираюсь будити чиюсь професійну совість. Для мене вирішальним є те, що охорона Конституції – це не просто словосполучення, а передумова нормального функціонування і навіть існування держави. І така охорона є справою не тільки суддів Конституційного Суду, а й усіх відповідальних юристів. Правдиве слово, до речі, є найбільш ефективним засобом з’ясування істини і правильного вибору. Пам'ятаєте: "Спочатку було Слово…".
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять