Пресс-конференция: Итоги визита Путина в Украину

Пресс-конференция в "Главреде"

28 жовтня у прес-центрі медіа-холдингу "Главред" відбулася прес-конференція на тему: "Перспективи російсько-українських відносин. Підсумки візиту Путіна в Україну".

У прес-конференції взяли участь:

- директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Сергій Толстов,

- директор міжнародних програм Центру Разумкова Михайло Пашков,

- колишній уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський.

Сергій Толстов:

Подія, яку ми розглядаємо, носить абсолютно проміжний характер. З одного боку задекларовані проекти щодо інтегрування українських та російських підприємств, які зорієнтовані на високотехнологічні виробництва. Це продовжується. Ніякої сенсації немає. Темпи реалізації попередніх планів у вигляді угод мають дещо пригальмований характер.

Як на мене, найбільшим досягненням серед угод, підписаних вчора, є угода, яка стосується виробництва ядерного палива, створення СП і підписання відповідної угоди, яка займатиметься реалізацією цього плану. Хоча ця угода, слід зазначити, поки що є рамковою. Тому для втілення цієї угоди потрібна розробка техніко-економічного обґрунтування, затвердження сторонами СП цього плану і вже потім, перехід до реалізації.

В чому значення цієї угоди? В Україні вже давно у вигляді дискусій, планів та навіть елементів державних програм йшлося про створення власного циклу ядерного виробництва. Мається на увазі, звичайно, виробництво цивільного характеру. Оскільки на військове ядерне виробництво українська виконавча влада, починаючи з 1993 року, не претендувала. Остання презентація цих намірів була при уряді Юрія Єханурова, який навіть вніс цей пункт в українську енергетичну програму до 2030 року, а, крім того, намагався обговорити ці питання з міністром енергетики Сполучених Штатів Америки, який взимку 2006 року відвідав Київ. Тоді американський міністр поблажливо заявив, що вже достатньо країн, які мають власні цикли ядерного виробництва, і з ними багато проблем, тому давайте закриємо це питання та перейдемо до чогось більш цікавого.

В чому вигоди цього підприємства? З одного боку очевидно, що Україна переходить на російські ядерні технології і міцно прив’язується на певний період до російського технологічного циклю ядерного виробництва. Вигода в тому, що йдеться про передачу технологій українській стороні, про паритетний характер цього підприємства. Давайте покладемо руку на те місце, де у людей щось на зразок серця і скажемо собі, чи продали б американці українській стороні ядерні технології. Не думаю, що так відбулося б. Немає в них такої звички.

Також йдеться про те, що це підприємство матиме право на продаж своєї продукції третім країнам, тобто це зарубіжний ринок, де існують ядерні електростанції, близькі за технологією до російських. Це – частково китайські технології, тому що Китай застосовує російські та французькі технології, а також російські енергоблоки в країнах, що розвиваються.

Другий момент, пов’язаний з цим. Це залучення українського ядерного машинобудування до російських проектів. Це, в першу чергу, турбіни, які можуть використовуватися на реакторах, але це не пов’язано безпосередньо з цією угодою – це інший напрямок.

Що стосується решти угод, то вони мають на сьогоднішній день достатньо попередній характер. Серед інших угод є така, що стосується створення спільного підприємства між об’єднаною авіабудівною корпорацією Росії та державним концерном "Антонов". Зміст цієї угоди вже було достатньо широко презентовано пресі. Угода поки що передбачає створення спільного підприємства у вигляді управляючої компанії, яка здійснюватиме загальний контроль над виконанням проекту, над післяпродажним  обслуговуванням продукції та розміщенням своїх контрактів і замовлень на українських і російських підприємствах. Тобто поки що чіткої схеми розподілу ролей між окремими підприємствами, які входитимуть до цього СП, ми не маємо. Але йдеться про те, що можлива, в першу чергу, орієнтація на літаки АН, випуск цих літаків для цивільних компаній, транспортних літаків для російського міністерства оборони, а також відновлення виробництва літаків "Мрія" та "Руслан", що фактично є унікальною продукцією в сучасному, яка не має прямої конкуренції.

Чого українська сторона досягла цією угодою? Це до певної міри нейтралізація конкуренції з боку російських компаній, які мають марки літаків "Ілюшин" і "Туполєв". Тому що вони були головними супротивниками цього підприємства, оскільки зацікавлені у виробництві своїх марок літаків. Частково вони виробляються в Росії, частково – в Узбекистані, де є Ташкентських авіазавод.

Проте пріоритет було надано серії АН, що фактично рятує концерн "Антонов" від поступової деградації.

Що стосується суднобудування, то тут ситуація дещо складніша. Попередня угода у вигляді меморандуму зрушує ситуацію з точки замерзання. Однак, скоріше за все, пріоритет тут буде надано російській стороні, принаймні у вигляді замовлень. Тому що у теперішньому вигляді українське суднобудування виявилося неконкурентоспроможним через брак замовлень і через доволі поганий менеджмент та корпоративні конфлікти, які продовжили руйнування цієї галузі.

Російська сторона не приховує своїх намірів, що в суднобудуванні ланка виробництва буде взята під російських контроль. Хоча формально може йтися про паритетний розподіл ролей. Однак, оскільки гроші будуть переважно російські, крім зовнішніх комерційних замовлень, то відповідно роль української сторони полягатиме в тому, щоб зберігати домовленості, які, мабуть, найближчим часом будуть підписані, щоб не допустити банкротства тих чи інших підприємств, слідкувати за оновленням обладнання і відповідно за підтриманням цих підприємств у працездатному стані. Щоб не допускати таких випадків, які були на деяких судноремонтних заводах, де російських власників доводили до фізичного банкрутства, списували обладнання і не завозили іншого. Тобто вони намагатимуться уникати таких ситуацій.

Що стосується газової проблематики, то, мабуть, її краще аналізувати у дещо абстрагованому вигляді. Тому що коли ми говоримо про Україну, Росію та сьогоднішній день, то нам важко осягнути стан позиції сторін. Тож я рекомендував би підходити до цієї ситуації в умовному вигляді. Скажімо, дві країни, в яких був певний газово-енергетичний спір, і це було, наприклад, 20 років тому, і дивитися на поведінку, ситуацію в переговорах і позиції сторін, їхні наміри та інтереси. Тоді нам буде легше уявити цю ситуацію і збагнути, який розвиток подій може мати місце.

Що стосується теперішнього розкладу сил, то, от пан Пашков каже, що добре було б, якби переговори проходили за прозорими правилами, за умовами "Договору про дружбу, партнерство та співпрацю". Але логіка російської сторони трохи інша. По-перше, в договорі нема чітко прописаного механізму газових переговорів – він значною мірою, як це часто відбувається в світі, залежить від ситуативних позицій та капіталізації, а також можливостей фінансових, економічних та політичних суб’єктів переговорів.

По-друге, ми маємо підписані контракти, які російську сторону абсолютно влаштовують.

По-третє, ми маємо доволі специфічну розстановку сил в російській владі. Тому що як каже помічник президента Росії Медведєва Сергій Приходько, "Газом займаються Путін і "Газпром"". Так от газом-таки справді займаються Путін і "Газпром", а російські урядовці з команди Путіна, наприклад, російський міністр енергетики Шматко взагалі каже: "Давайте так, у нас є контракти, а газом нехай займається просто "Газпром"". Цю схему треба брати до уваги.

Звичайно, позиції "Газпрому" та російського уряду на сьогоднішній день значно сильніші. Вони кажуть, що є підписаний контракт, до нього підписані поправки у вигляді Харківських угод, тому що там, крім міждержавної угоди, також був підписаний протокол "Нафтогазом" і "Газпромом". Тож відповідно російську сторону ця ситуація влаштовує. Тим більше, що завдяки Харківським домовленостям російська сторона вирішила для себе одну дуже важливу проблему. З одного боку вона скасувала експортне мито на постачання газу для України. Крім України, експортне мито не збирається з газових поставок до Білорусії і до Туреччини через "Голубий потік". Потік чере Болгарію обкладається експортним митом. Фактично це означає те, що "Газпром" одержав більше грошей. Тому що якщо збирається експортне мито, то "Газпром" має дефіцит інвестиційних можливостей і дефіцит прибутків. За рахунок зняття експортного мита з постачання газу до України у "Газпрому" вийшов великий плюс по прибутках і вийшов на третє місце по рівню прибутків у цьому році. Це важливо, тому що "Газпром" це непроста компанія, яка лише частково контролюється російським урядом. Там є значна частка до 27-28% приватних, в тому числі, зарубіжних акціонерів. Ця компанія не тільки донор російського бюджету, не тільки енергетичний механізм російської політики, але це й великий гаманець. І відповідно від того, хто контролює "Газпром", залежить значною мірою позиція тих чи інших політичних кіл у російській владі.

Не все програно, не все так сумно, як могло б здаватися. Ситуація підлягає більш прискіпливому аналізу. Тому що не відома доля "Газпрому". Зараз частина енергетичних ресурсів перерозподіляється на компанії, які дуже близькі до прем’єр-міністра Путіна, наприклад, компанія "Новатек", яка виграла у "Газпрома" тендер на сибірське родовище, дуже значне і перспективне. Деякі компанії, близькі до прем’єра Путіна зараз укладають спільні угоди в Іраку із західними компаніями. Тобто в Росії відбувається диверсифікація енергетичних ресурсів. Цілком можливо, що якщо цей процес буде продовжено, то позиції "Газпрому" слабшатимуть. Тому що якщо він втрачатиме потенційні значні енергетичні ресурси, то відповідно ними користуватиметься хтось інший. Тоді, очевидно, з "Газпромом" вести розмову буде трошки легше. Інколи прогнозують ситуацію, що цілком можливо, що все ж таки російське керівництво погодиться на те, щоб на наступних президентських виборах висунути і президента Медведєва, і прем’єр-міністра Путіна, і, таким чином, примусово розподілити політичну систему між двома спорідненими, але конкуруючими фігурами. В такому разі ситуація все ж таки буде інакшою.

Богдан Соколовський:

Я менший оптиміст, ніж мій колега. Мені найлегше аналізувати енергетичну складову вчорашнього візиту.

По енергетиці питання можна розділити на три сектори – нафта, газ і ядерна енергетика. Чого вчора досягли в секторі нафти? Як позитив видано нашим міністром Бойком те, що підписано папери, достеменно не відомо які, на 5 років транспортування по 25 мільйон тон російської нафти на рік через територію України. Це, звичайно, більше, ніж у 2009 році. Але це вдвічі менше, ніж це було не так давно: 50-52 мільйони тон нафти транзитувалося через територію України з урахуванням потужності придніпровських нафтопроводів. Про що не говорили вчора у повідомленнях чиновники та журналісти? Цей обсяг, 25 мільйонів тон, при непрацюючій сьогодні "придніпровці" в її нормальному режимі свідчить про те, що ще 5 років нафтопровід "Одеса-Броди" не буде приведений в аверсний режим, тому що він замкнутий саме цими об’ємами, про які я щойно згадав. Адже пропускна здатність нафтопроводу "Дружба" до 25 тон, але, ви розумієте, що протягом року 100%-во він завантаженим не буває. Значить, розраховано, що все ж таки частина нафти все ж таки піде по реверсу. З вересня ми не працюємо у реверсі. Зрештою з 2003 року він ніколи не був завантаженим.

Тож, очевидно, що за рамками залишалася та інформація, що домовляйтеся з ким завгодно – Азербайджаном, Венесуелою, Білорусією – а реверс був і ще 5 років буде.

Газ. Тут зрушень ніяких. Протягом останніх днів було багато діаметрально протилежних заяв з обох боків. Заяви, які лунали з українського боку, в тому числі від прем’єр-міністра Азарова, абсолютно нормально сприймаються. Видно, що є намагання покращити умови співробітництва, ті контракти, які підписані минулого року і суттєво ускладнені у Харкові. Але, я думаю, що розмова на тему газу була, однак, або ні про що не домовилися (це кращий варіант), або домовилися про щось таке, що соромно сказати у передвиборчий період.

Щодо ядерної енергетики. Я вважаю, що вчора відбулася офіційна повна здача української ядерної енергетичної галузі. Я категорично не сприймаю тих рішень, які були оформлені цього року, а домовлені ще минулого року. Йдеться про створення спільного підприємства з виготовлення ядерного пального на українській території. Ніяка це не є диверсифікація. Сьогодні "Росатом" є монополістом на українському ядерному енергетичному ринку. І це найбільший ринок реакторів ВЕЕР у світі, більший, ніж у Росії. Тому якщо сьогодні йдеться про створення за тими ж технологіями, фактично за тим же менеджментом російським, хтось говорить, що це класно, бо ми звикли. Але це ще не аргумент. Я тут не погоджуюся з моїм колегою в тому, що компанія "Westinghouse", яка також виходила з пропозиціями на тендер, пропонувала гірші умови. То були набагато прозоріші умови. Більше того, про передачу технологій  навіть сумнівів не було. Як раз про передачу російських технологій є сумніви, тому що там так виписані їхні пропозиції, а відповідно підписані вчорашні домовленості, що абсолютно неясно. Десь там через 7-8 років нам начебто передадуть технології. Тобто ми їх спочатку викуповуємо, а потім нам мають або віддавати, або знов купувати – не зрозуміло. Я можу взяти на себе відповідальність і заявити, що пальне російського виробництва, російських технологій сьогодні все-таки по фізико-економічним параметрам слабше, ніж те пальне, яке розробляється і функціонує на Заході, в тому числі те, що розробив "Westinghouse", американо-шведсько-японська компанія. Я вважаю, що це більш прогресивно. Російські незалежні експерти також визнають, що "Westinghouse" вдалося розробити краще пальне, ніж їм вдалося. Пальне "Твела" - це основа, трошки заштукатурена і припудрена, але основа 60-х років.  Це – розробка 60-х років. Колись вона була однією з найкращих у світі. Але світ пішов далі. Колишній гігант атомної промисловості в сфері середнього машинобудування – справді чудесна корпорація, але вона з початку 70-х років зайшла у фазу стагнації і не вийшла й сьогодні, хоча змінилася і держава, і назва. І тому сьогодні це скоріше вовча послуга те, що ми увійшли в інтеграцію ядерної галузі Росії. Це – вовча послуга і для України, і для Росії. Тому що Україна, звичайно, утверджена серед іноземного монополіста. Ми не матимемо фактично жодного впливу на станції, які працюють у нас. Так само як за пальне ми віддали свій урановий комплекс, гірничо-видобувний. Це в той час, коли для Росії це надзвичайно важливо, тому що вона сьогодні видобуває уран у всьому світі, де дуже сприятливі умови – Африка, Австралія і т.д. Україна близько, що дуже добре. А у Росії є дефіцит ядерної сировини. Це – факт.

Чому це є вовчою послугою для Росії? Тому що монополізм на своєму і чужому ринках завжди призводить до розслаблення своєї ж галузі. Втрачається виконавча дисципліна, технологічна і всякі інші параметри. Ми вже були свідками у 80-х роках, не хочу нагадувати чого саме, до чого призводить така впевненість, монополізм одного виробника.

Ви наводили приклад Китаю, а я хотів би згадати цю країну в зовсім іншому аспекті. В ядерній галузі Китай сьогодні використовує свої, дуже близькі до радянських, технології ядерного генерування і весь комплекс, використовує "Westinghouse", Канаду та корейські, дуже добрі технології. І чотири постачальники, як мінімум на ринку є. Сьогодні Китай по диверсифікації технологій ядерного пального може виступати зразком. Хоча з іншого боку жодна ядерна країна (я маю на увазі ті, де є більше шести реакторів) не використовує одну технологію чи одного постачальника. Я не беру випадки, де використовується менше шести реакторів, як то у Румунії, Чехії чи Болгарії. Тобто завжди є диверсифікація, навіть всередині можуть конкурувати дві фірми. Коли є конкуренція в такій наукомісткій та делікатній галузі, це завжди позитив і тонус, висока якість та гарантія безпеки – і радіаційної, і ядерної, і екологічної.

Підсумок. Я сподіваюся, що нинішня влада в Україні почне думати українськими інтересами. Але, на жаль, влада в Україні вчора ані на крок не стала українською владою. Я розділяю поняття українська влада і влада в Україні. З іншого боку нинішня команда і не обіцяла бути українською владою. Це абсолютно відверто. І вона не обіцяла плекати ядерний комплекс України незалежним. Так само, як нафтовий і газовий. Такий мій висновок – сумний і суб’єктивний.

Михайло Пашков:

Вчерашние соглашения я бы в целом охарактеризовал как своеобразный процесс, когда Украина занимается декларациями в западном направлении – в отношении Европейского Союза. И ожидает в ноябре плана действий по ликвидации визового режима. Только плана. А на востоке занимается очень предметным секторальным сотрудничеством, которое, на мой взгляд, несет угрозу ассиметричного инкорпорирования, а также угрозу доминирования российского капитала в разных отраслях. Речь идет об атомной энергетике. Речь идет о том, что с украинского рынка вытеснен "Westinghouse" и полностью рынок этот монополизирован "Твелом".

С другой стороны мы можем говорить о том, что подобного рода сотрудничество образует пророссийский флюс на лице украинской внешней политики. В результате снижается привлекательность Украины для западных корпораций. Судите сами, за последнее время уже состоялось, по меньшей мере, восемь встреч президентов двух стран, прошли заседания подкомитетов украинско-российской межгосударственной комиссии. Это направление более чем интенсивно развивается и продуцируется. Подобного рода ключевых глобальных соглашений в сфере экономики со странами ЭС мы не наблюдаем в последнее время. Это тоже говорит об определенной ориентированности украинской внешней политики.

На мой взгляд, экономическая интеграция может перерасти в геополитическую интеграцию, то есть в своеобразную привязку Украины к России. Это мы наблюдаем. Это мы наблюдали в период принятия Харьковских соглашений, которые принимались в абсолютно непрозрачной форме, закрыто, кулуарно. Это были принципиально важные для страны соглашения, которым не предшествовало обсуждение в широком формате парламента, ни заседания СНБОУ, ни экспертные дискуссии. То есть в свое время мы получили это как своеобразный сюрприз. Мы получили своеобразный политико-экономический бартер с условными экономическими преференциями в обмен на серьезные геополитические уступки со стороны Украины.

Действия и решения Украины относительно сотрудничества и подписания соглашений с Россией вызывает определенные вопросы. Эта политика должна быть открытой, прозрачной, понятной обществу. В таком случае она будет легитимной, и будет поддерживаться гражданами Украины.

Говоря о перспективах сотрудничества, я хотел отметить, что есть три ключевых документа: Концепция внешней политики, Концепция национальной безопасности и Военная доктрина. Исходя из этих документов, видно, что основой политики России на постсоветском пространстве является инфляционный процесс в масштабе СНГ, экономическое ядро – это ЕВРОЗЭС, и военно-политическая подкладка – это ОДКБ. То есть ориентация именно на это. И то, что Россия изменит каким-то образом свою внешнюю политику, сомневаться не приходится. Она будет продолжать целенаправленно оказывать влияние и давление на Украину в том числе. Поэтому я думаю, что нам необходимо четко и жестко отстаивать свои национальные интересы в переговорах с Россией. Это очень сложный переговорный процесс. И то, что вчерашние соглашения носят в определенной степени промежуточный характер, я согласен. Но нужно учитывать то, что впереди у нас очень серьезный и тяжелый переговорный процесс по делимитации Азово-Керченской акватории, который абсолютно завис. И что мы получим в пакете – пока не известно. То есть мы можем получить, в том числе и соглашение по модернизации Черноморского флота, и другое. То есть переговорный процесс нам еще предстоит.

И еще реплика. Дух и буква большого украинско-российского договора. В одной из статей четко прописано, что стороны не будут применять формы экономического давления. Но, как мы помним, такое давление со стороны России осуществлялось, начиная с тех же "газовых войн". Подобного рода наступательная активная политика России не изменится, будет продолжаться. А, возможно, будет еще и усиливаться. В том числе по тем привлекательным секторам, которые сегодня есть в Украине. И поэтому нам сегодня действительно нужно выйти на прозрачные и паритетные отношения с российской стороной, действительно взаимовыгодные и взаимопартнерские, чтобы эти отношения стали дорогой с двухсторонним движением.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять