Володимир Колесниченко: "Нехай європейці не маніпулюють, а правильно рахують"

Як свідчить Висновок Венеціанської комісії до законів України про судову реформу, у всьому винна Вища рада юстиції.

Зокрема, порядок її формування не відповідає міжнародним стандартам, оскільки не забезпечує присутності в цьому органі більшості суддів. А ще Комісія наполягає на тому, що повноваження ВРЮ мають не розширюватися, а скорочуватися та обмежуватися лише визначеними Конституцією. В чому конкретно звинувачують цей орган і чи справді такий всесильний його керівник, як його малює Венеціанська комісія, "Главред" запитав безпосередньо у Володимира Колесниченка, голови Вищої ради юстиції

Найбільше занепокоєння у Венеціанської комісії викликало розширення повноважень Вищої ради юстиції через те, що її склад не відповідає міжнародним стандартам – присутності більшості суддів, обраних самими суддями. Із якими з цих зауважень ви погоджуєтеся, а з якими – ні?
Зі значною частиною зауважень Венеціанської комісії до Законів "Про судоустрій і статус суддів" та "Про Вищу раду юстиції" я погоджуюсь. Напевно, треба чіткіше регламентувати, скажімо, що таке дисциплінарна відповідальність і порушення присяги з боку суддів. Але ми повинні довести нашим колегам, що сьогодні принцип формування ВРЮ обмежено Конституцією, яка визначає порядок призначення на посаду членів Вищої ради юстиції. І намагання законодавця у рамках існуючої Конституції все-таки змінити склад ВРЮ щодо кількості присутніх там суддів, на мою думку, є некоректним стосовно певних суб’єктів формування складу Ради. Так, коли закон зобов’язує  прокурорів чи адвокатів висувати до ВРЮ суддю, – це не зовсім справедливо.
Я думаю, що принцип делегування до ВРЮ саме суддів не повинен бути догмою. Важливіше, чи буде член ВРЮ незалежним під час прийняття рішень, чи зможе він автономно виконувати свої функції без втручання у його дії суб’єкта призначення, навіть якщо це буде з’їзд суддів.
Але, на думку європейців, Генеральний прокурор у складі ВРЮ не діятиме неупереджено щодо суддів, чиї рішення він оскаржує...
У Конституції стосовно створення ВРЮ закладено філософію "стримування і противаг", яка базується на професійному конфлікті інтересів між різними інституціями, що формують Раду. Коли, скажімо, існує певний конфлікт між суддею та прокурором, коли суддя дає оцінку діяльності прокуратури щодо підтримки державного обвинувачення або здійснення нагляду під час досудового слідства тощо.
Більше того, всі забули, що, згідно з Конституцією, Вища рада юстиції ухвалює рішення стосовно порушення прокурорами вимог щодо несумісності та розглядає скарги на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Тому право прокурорів на представництво у ВРЮ є цілком логічним. Адже несправедливо, коли долю прокурорів вирішуватимуть тільки судді. Хоча, оскільки до повноважень ВРЮ відносять питання, пов’язані з діяльністю прокурорів, треба було б законодавчо визначити їх квоту у Раді і, як це робиться у Франції та деяких інших європейських країнах, зарахувати їх до представників судової гілки влади. Крім того, у країні  планується реформа кримінально-процесуального законодавства – отже, функції прокуратури буде змінено. Тож якщо привести принцип формування складу ВРЮ у відповідність до теперішніх функцій прокуратури, то завтра нам знову доведеться його змінювати.
І все ж таки, чи буде перегляд конкретних повноважень ВРЮ? Приміром, права ВРЮ вимагати копії судових справ, провадження у яких не закінчено. Це, на думку комісії, "викликає серйозну стурбованість щодо гарантій незалежності суддів"...
Дивно, але ще з 1998 року ВРЮ мала право ознайомлення у суді зі справами, розгляд яких ще не завершено. І це положення закону не викликало критики. Тепер ВРЮ отримала право вимагати копії справ.
Можливо, це питання буде переглянуто з урахуванням аргументу експертів про те, що таким чином ВРЮ може впливати на прийняття суддею рішення у справі. Але у нашій практиці було чимало скарг, які стосувалися винесених суддями ухвал про забезпечення позову. Нерідко буває, що саме цей документ, а не остаточне рішення суду, і є метою усієї оборудки, в яку втягується суддя. Цю схему часто використовували з метою рейдерських захоплень підприємств, коли виносили ухвалу про забезпечення позову, скажімо, про заборону проводити збори акціонерів тощо, а потім розгляд справи по суті навмисно гальмували позивачем. За цей час підприємство банкрутує, бо його діяльність паралізовано через ухвалу суду, контракти чи майно передають іншим фірмам, а згодом позивач відмовляється від позову і провадження у справі закривають.
Венеціанська комісія також вважає, що треба чіткіше визначити дії судді, які можна вважати порушенням присяги... Новий закон містить доволі загальні, розпливчаті поняття – "вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності" або "порушення морально-етичних принципів поведінки судді"... Це видається європейцям особливо небезпечним і може призвести до "використання їх як політичної зброї проти суддів"... Ви згодні з цим?
У Вищій раді юстиції вже створено Робочу групу з удосконалення Регламенту ВРЮ з урахуванням рекомендацій Венеціанської комісії. Важливо, щоб закон був універсальним механізмом, з одного боку – оперативного впливу ВРЮ на ситуацію, з іншого – надійного захисту прав судді, стосовно якого розпочато дисциплінарне провадження чи розгляд пропозиції про звільнення за порушення присяги. За таких умов навряд чи можна буде говорити по можливість використання ВРЮ у сумнівних цілях.
Якщо ВРЮ наглядатиме за суддями, то, очевидно, хтось повинен наглядати і за ВРЮ. Чи буде змінено найближчим часом порядок оскарження рішень ВРЮ? Бо зараз Вищий адмінсуд є першою і останньою інстанцією у справах проти ВРЮ...
Я не проти загального порядку оскарження рішень Вищої ради юстиції. Але ці справи повинні розглядатися у першій інстанції конкретним судом – скажімо, Окружним адміністративним судом міста Києва, а потім – в апеляційній та касаційній інстанціях. Можливо, від касаційного перегляду рішень ВРЮ варто відмовитися, адже у багатьох країнах взагалі не передбачено триланкову систему перегляду дій або бездіяльності державних органів, зокрема й вищих рад магістратур.
Наш законодавець пішов шляхом спрощення цієї процедури, усунувши можливості для зловживання правом на оскарження. Підставою для впровадження такого порядку стало те, що процеси з оскарження рішень ВРЮ про притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги розглядали у судах роками. Деякі, розпочаті у 2004–2005 роках, і зараз ще не завершені.
Cьогодні ВРЮ – стабілізуючий фактор у судовій системі, і не важливо, хто її очолює. Адже неприпустимо дбати тільки про суддів, ігноруючи скривджених, ображених людей, які звертаються до суду задля захисту їхнього порушеного права.
У новому законі передбачено, що для прийняття рішення про звільнення судді з посади вимагається проста більшість голосів від складу ВРЮ замість двох третин. У висновку Венеціанської комісії написано: "Враховуючи недоліки складу ВРЮ – це є крок назад у питанні гарантій незалежності суддів". Чи справді тепер звільнити суддю стало набагато легше?
Усе залежить, від чого рахувати: 2/3 від кількості присутніх на засіданні членів ВРЮ (як було раніше) чи конституційного складу (як зараз)? Сьогодні, щоб рекомендувати звільнити суддю, ми повинні мати більшість від конституційного складу – 11 голосів, а раніше при кворумі у 14 голосів достатньо було десяти. Нехай європейці не маніпулюють, а правильно рахують. Зараз звільнити суддю стало важче.
Останнім часом судова система зазнала низки корупційних скандалів, рівень недовіри до суддів становить 80%. Чи не варто, на вашу думку, провести масштабну люстрацію всередині судової гілки влади, як це свого часу зробила Грузія?
Я за те, щоб життя судді було прозорим. Але у всьому повинна бути розумна межа. Коли ми говоримо про необхідність перевірки близьких родичів судді, то я погано собі уявляю, хто захоче мати  справу з моїм рідним братом-підприємцем, коли його діяльність буде під постійним конт¬ролем?
Якщо стоїть питання люстрації, то її повин¬ні пройти всі: і депутати, і держслужбовці, і прокурори, і працівники правоохоронних органів. А звинувачувати у всьому суддів – несправедливо. Кажуть, одна ложка дьогтю псує всю бочку меду, але з огляду на кількість оскаржень судових рішень, кількість задоволених апеляцій та касацій, судова система працює. Можливо, навіть краще, ніж інші. Так, ми повинні зробити все, аби рівень недовіри населення до правосуддя в країні не перевищував 30%. Але звільнити одночасно усіх суддів, як у Грузії, не вийде. У них 4,3 мільйона населення, а в нас – 46 мільйонів. Треба шукати інші шляхи.
Який спосіб боротьби з корупцією у судовій системі є найбільш ефективним?
І громадянин, і чиновник повинен усвідомлювати, що жити треба за законом. Треба, щоб законодавча і виконавча гілки влади навіть і думати не могли про незаконне вирішення питання у судах. Бо спочатку депутати у 2004–2005 роках зробили із суду "дівчину легкої поведінки", впливали на суди з меркантильних чи політичних інтересів, а потім стали докоряти суддям за це. Тому я за те, щоб вплив на суд з боку політичних кіл було обмежено внесенням змін до законів.
У нас дуже велике навантаження на суддів, особливо у першій інстанції. Якщо в Португалії 1,5 тис. суддів розглядають 2,5 тис. справ на рік (тобто 1,5 справи на суддю), то у нас цей показник у сотні разів вищий (4,5 млн матеріалів справ надійшло до судів першої інстанції 2009 року). Як можна розвантажити суди?
Це проблема менталітету суспільства та представників органів державної влади. Люди часто звертаються до суду, усвідомлюючи, що їхнє звернення не зовсім обґрунтоване, але сподіваються на те, що суд прийме справедливе, з їхньої точки зору, рішення. А коли таким громадянам відмовляють, вони навіть не оскаржують ці рішення судів.  Покращення роботи судової системи потягне за собою зменшення кількості звернень до суду.
Свого часу було зламано багато списів навколо того, хто повинен призначати суддів на адмінпосади – органи суддівського самоврядування, Президент чи ВРЮ. За новим законом, це здійснює ВРЮ на підставі подання відповідної ради суддів. Венеціанська комісія пропонує це положення вилучити. За яких умов ви готові це підтримати?
Експерти аргументують свою вимогу тим, що склад ВРЮ не відповідає рекомендаціям Ради Європи, оскільки у Вищій раді юстиції менше 50% суддів, обраних самими суддями. Це так. Але Законом України "Про Вищу раду юстиції" передбачено, що їх кількість збільшиться. Це перше. Хотів  би звернути увагу на рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № 9412 від 13 жовтня 1994 року, де було передбачено, що орган, уповноважений приймати рішення щодо обрання та кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів. Утім, це ще велике питання, чи поняття незалежності такого органу узгоджується з вимогою про більшість суддів у його складі.
Водночас цією рекомендацією передбачено: якщо Конституція, законодавство чи традиції дозволяють уряду брати участь у призначенні суддів, то необхідні гарантії того, щоб на такі процедури призначення не впливали мотиви, не пов’язані з об’єктивними критеріями незалежності суддів. Це слова експертів Ради Європи. Монреальська універсальна конвенція ООН про незалежність правосуддя від 1983 року проголошує, що участь виконавчих і законодавчих органів влади у призначенні судів на посади узгоджується з принципом незалежності правосуддя за тієї умови, коли такі призначення здійснюються після консультацій із членами суддівського корпусу. Наразі більшість питань, які розглядаються Вищою радою юстиції, особливо про призначення суддів на адміністративні посади, ґрунтуються на висновках і рекомендаціях  відповідних рад суддів, що складаються із суддів.
Рада не є органом, який підбирає кандидатури на посади керівників судів чи рекомендує на посади, ми визначаємося лише щодо наявності всіх документів, їх відповідності вимогам закону, оцінюємо кандидатів на посади з точки зору їхніх морально-етичних характеристик, ведемо бесіду про те, якою особа бачить свою діяльністю на посаді голови чи заступника голови суду в умовах дії нинішнього Закону "Про судо¬устрій і статус суддів", що обмежує повноваження керівників судів.
У своєму Висновку Венеціанська комісія відзначила, що повністю уникнути у новому законі політизації судової гілки влади не вдалося. На вашу думку, чи варто у майбутньому взагалі виключити депутатів із процесу призначення та звільнення суддів?
Ні, це суперечить демократичному прин¬ци¬пу стримувань і противаг.
Раніше вносити до ВРЮ пропозиції щодо звільнення суддів із посад  могли чотири суб’єкти: народні депутати, уповноважений із прав людини, відповідна кваліфікаційна комісія суддів і член ВРЮ. Тепер це право залишилося лише за двома останніми суб’єктами. З чим це пов’язано?
Це якраз і пов’язано з питанням суддівської незалежності. Ці зміни було внесено відповідно до рішення КСУ від 2002 року для того, щоб депутати не зловживали своїм правом внесення пропозицій щодо звільнення суддів.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять