До Європи на велосипеді

Микола Янович Азаров, мабуть, ніколи не ходив пішки вулицями хоч якого-небудь європейського міста, а бачив їх хіба що з вікна автомобіля офіційної делегації.

Інакше він не робив би голослівних заяв про те, що треба розвантажувати столицю від автомобільного транспорту і терміново пересідати на велосипеди. Бо відкриття однієї велодоріжки в Києві не вирішує проблеми. Не вирішить її навіть будівництво десятка таких доріжок. Щоб зрозуміти чому, треба побувати, скажімо, у Німеччині або пожити там упродовж деякого часу. Дорожня інфраструктура тут вибудовувалась роками. Розмітка доріг, продумана розстановка знаків, покажчиків, світлофорів тощо у всіх німецьких містах вражають, як і те, що міський транспорт, незважаючи на затори, ходить за розкладом – з точністю до хвилини. І ще один важливий нюанс. У цій країні вело¬сипедисти мають перевагу навіть перед пішоходами. Останні можуть сплатити чималий штраф, якщо порушуватимуть правила дорожнього руху та ходитимуть там, де їздять велосипедисти, або перейдуть дорогу на червоне світло. Висока культура водіння й у автомобілістів, про що нам наразі годі й мріяти. Статистика ДТП на наших вітчизняних дорогах – яскраве підтвердження цього. В Україні взагалі культура поводження на дорогах надто низька, це стосується і водіїв, і пішоходів. У Німеччині в цьому сенсі можна почуватися безпечно – не пригадую таких випадків, щоб у цій країні на джипі збивали людей на автобусній чи трамвайній зупинках. Зате можу навести інший промовистий приклад. Під час однієї з поїздок до Берліна було заплановано зустріч із депутатом німецького парламенту. Яким же великим було здивування українських журналістів, на зустріч із якими цей депутат приїхав… на велосипеді. Чи готовий Микола Янович або його парламентські колеги показати особистий приклад, щоб заохотити громадян їздити на велосипедах? Питання вочевидь – риторичне. Взагалі, різниця між "нами" і "ними", тобто між Україною й країнами ЄС, – усе ще залишається великою за багатьма параметрами. Там не лише висока якість товарів та послуг, але й високий рівень загальної культури в суспільстві, а також розуміння того, що за якість треба платити. Ті ж німці, до прикладу, сплачують чимало податків. Скажімо, плата за громадське мовлення становить 17 євро на місяць, що є обов’язковим для всіх, у кого є вдома телевізор, інакше користувачам загрожують великі штрафи. Чи готові українці платити за громадське мовлення, дискусії про необхідність створення якого тривають уже багато років? Це теж питання без відповіді, оскільки ніхто у них про це не запитував, не було проведено жодного серйозного соціологічного опитування щодо цього. Або, скажімо, нещодавно в одній із німецьких земель – Північний Рейн-Вестфалія – ввели додатковий податок на розвиток культури, який змушені платити всі, хто поселяється в готелі (чи то туристи, чи громадяни країни – байдуже). Так, до добової оплати за проживання вам треба додати ще 2 євро 90 центів щодоби. І в одному з готелів Кельна, де ми зупинялися, я не чула жодних нарікань із цього приводу. Думаю, що враження від фантастично красивого та величного Кельнського собору або від Римсько-німецького музею у тому ж Кельні вартують більше, ніж 2,90 євро. Недаремно Європа традиційно запитує в України про реформи, коли йдеться про асоційоване членство в ЄС, про безвізовий режим із країнами Євросоюзу чи зону вільної торгівлі. Між рядків офіційних формалізованих угод треба бачити ще й, на перший погляд, ті "дрібниці", про які йшлося вище і які згодом можуть стати серйозним бар’єром у міжкультурній комунікації.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять