Пресс-конференция: Законопроект о доступе к публичной информации

Пресс-конференция в "Главреде"

16 листопада у прес-центрі медіа-холдингу "Главред" відбулася прес-конференція на тему: "Законопроект про доступ до публічної інформації. Можливі наслідки прийняття для України".

У прес-конференції взяв участь:

- президент Інституту правової політики, екс-міністр юстиції України Микола Оніщук.

Подаємо стенограму прес-конференції.

Микола Оніщук:

Хотів би привітати представників телебачення і радіо із вашим професійним святом і побажати, щоб суспільство ставало більш відкритим, і ви мали можливість інформувати його завдяки вашій професійній діяльності. І щоб завдяки цьому наша країна ставала більш відкритою і більш відкритою.

Я із великим задоволенням прийняв пропозицію прибути на прес-конференцію, тому що, як міністр юстиції 2007-2010 років, мав безпосереднє відношення до підготовки низки заходів у нашій країні, які мали на меті демократизувати державне і суспільне життя. І якщо ви пам’ятаєте, то фактично розробка цього закону, закону про доступ до публічної інформації, розпочалася саме в уряді України. І нам приємно також було знати, що громадські організації, фундації також працюють над текстом відповідного закону. І, як ви знаєте, нинішній законопроект про доступ до публічної інформації був зареєстрований у Верховній Раді України в червні 2008 року, а дещо пізніше уряд України на пропозицію Міністерства юстиції прийняв рішення про внесення до Верховної Ради України відповідного законопроекту. Це – законопроект "Про доступ до інформації", який був ухвалений урядом на початку 2009 року. Правда, з регламентних причин (оскільки був зареєстрований законопроект народного депутата), він не отримав реєстраційного номера. Тож нам довелося скерувати цей проект закону, урядову редакцію закону про доступ до публічної інформації, до відповідного профільного комітету Верховної Ради для його використання під час доопрацювання варіанту законопроекту, який був внесений народним депутатом Шевченком.

Є абсолютно очевидним, що це прогресивний, необхідний і надзвичайно актуальний закон. По суті, це закон, який робить публічну владу в державі (за умови, що він буде ухвалений парламентом) більш відкритою, доступною до контролю, а діяльність публічної влади – більш прозорою.

До речі, якщо ви пам’ятаєте резолюції Державного департаменту Сполучених Штатів Америки, європейських інститутів саме стосовно останніх місцевих виборів, то серед критичних зауважень до виборчої кампанії було зауваження про невідкритість виборчого процесу.

Таким чином, очевидним є, що цей законопроект – це тест публічної влади на її спроможність рухатися в напрямку європейських демократичних стандартів. Це – тест на її спроможність йти шляхом розвитку демократії. Адже мало лише анонсувати демократичні перетворення або навіть констатувати їх наявність – необхідно підтверджувати здатність органів публічної влади діяти прозоро і публічно. Зауважу, що це є і конституційною вимогою, адже публічна влада в Україні утворюється громадянами. І абсолютно очевидно, що органи публічної влади, посадові особи не можуть мати будь-якого іншого інтересу, крім суспільного, який має забезпечувати публічний контроль над діями влади. Цей контроль здійснюється не тільки у формі виборів, коли ми змінюємо владу. Цей контроль здійснюється не тільки через закон про звернення громадян. Він має насамперед здійснюватися через доступ до публічної інформації, тобто інформації, яка стосується і зачіпає права кожного громадянина.

Я також хотів би в доповнення тих слів, які стосуються позиції уряду у 2008-2009 роках зауважити, що ця підготовка відповідного проекту закону була лише однією із складових тих зусиль, які вживалися з метою демократизації суспільного і державного життя. Хочу вам нагадати, що саме за ініціативою Міністерства юстиції у 2009 році були скасовані позначки "не для друку" та "друкуванню не підлягає" в більше 700 актів глави держави, тобто це укази Президента та його розпорядження, і приблизно 1015 актів Кабінету міністрів України. Це мало своїм наслідком опублікування цих актів у офіційному віснику нормативно-правових актів України та у відповідному реєстрі.

Хотів би також нагадати, що в цей же період був ухвалений також важливий, з моєї точки зору, документ – постанова уряду від 5 листопада 2008 року про затвердження порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади з боку громадських організацій, журналістів, тощо. Це – урядове рішення, це – не закон. Але тим не менше воно зобов’язувало представників виконавчої влади у випадку, якщо до органу виконавчої влади чи посадової особи поступав відповідний запит стосовно громадської експертизи від тієї чи іншої сфери діяльності установи, організації, то така організація, установа, орган, посадова особа зобов’язані були ухвалити відповідне рішення, наказ про проведення такої громадської експертизи і сприяння, здійснити таку експертизу і направити громадським організаціям чи суб’єкту запиту відповідну інформацію. Тому з моєї точки зору, є надзвичайно важливим, що тенденція, яка була започаткована у 2008-2010 роках, була підтримана, і її визначальним елементом систем і заходів, очевидно, є закон про доступ до публічної інформації.

Зауважу, що закон достатньо пропрацьований, в тому числі з точки зору змістовної і юридико-технічної, щоб виступити надійним засобом реального доступу журналістів, громадських організацій, громадян, всіх інших суб’єктів громадянського суспільства, насамперед, до публічної інформації. Тобто тієї інформації, якою володіють органи державної влади, органи місцевого самоврядування чи їх посадові особи.

Як раз цю ваду містить чинний закон про інформацію, який не розмежовує поняття конфіденційності приватних суб’єктів і публічних суб’єктів, що дозволяє сьогодні по суті будь-якому чиновнику оголосити ту чи іншу інформацію конфіденційного характеру і по суті без відповідальності не надавати відповіді на запити представників громадянського суспільства. Як відомо, рушійною силою цих представників як раз і є засоби масової інформації, тобто журналісти.

Таким чином, ті міркування, які висловлюються окремими представниками владного корпусу, що закон може створити труднощі в роботі, забезпечить розголошення державних таємниць чи створить перешкоди в нормальній діяльності органів публічної влади, є надуманими і такими, що насправді мають на меті приховати реальну інформацію чи, можливо, відсутність належних підстав для зберігання цієї інформації, володіння нею, чи то приховати критичність, яка може з’явитися у зв’язку з її оприлюдненням засобами масової інформації тощо.

Ситуація досить схожа із долею трьох антикорупційних законів, які свого часу були прийняті Верховною Радою України, насамперед закон про основні засади запобігання і протидії корупції, коли знаходилися причини і підстави для того, щоб не допустити введення в дію відповідних законів. Ви добре знаєте, що вони були ухвалені парламентом, підписані президентом, але так і не набрали чинності. Таким чином, складається тенденція, що будь-які акти парламенту, зокрема законі, які мають на меті поставити представника владних повноважень, чи особу, чи орган, які уповноважені Конституцією, законами України на здійснення публічних повноважень, щойно поставити його під контроль, то тут же з’являється опір, який мотивується різними обставинами – чи то недоопрацювання закону, чи то загрозами, чи то будь-якими іншими мотивами. Мета їх тільки одна – не допустити громадського, суспільного контролю над діями представників публічної влади. Оскільки протилежне означає, що повний громадський контроль робить неможливим багато явищ, які сьогодні, на жаль, є типовими для української державної управлінської машини.

Я вже не кажу про те, що прийняття цього закону є складової наших міжнародно-правових зобов’язань, насамперед, низки резолюцій Ради Європи, які приймалися Україною, в тому числі тих зобов’язань, які ми взяли при вступі до Ради Європи. Я також хотів би нагадати, що більше десяти країн європейської спільноти мають спеціальні закони навіть з такою ж назвою – про доступ до публічної інформації – і відповідно напрацювали досвід застосування та правового врегулювання цих відносин. Це стосується і наших сусідів – Словаччини, Естонії, Латвії. І, як ви знаєте, в цих країнах нічого такого, щоб зруйнувало ефективність роботи державного апарату чи органів місцевого самоврядування, не сталося.

А текст, який віднесений в парламент, є близьким за змістом правового регулювання до законів у країнах, які я щойно назвав. Таким чином у нас немає альтернативи. Якщо ми прагнемо розвиватися як демократична країна, як країна, яка гарантує своїм громадянам доступ до публічної інформації, а відповідно виконання і забезпечення конституційних прав, то немає іншої альтернативи, ніж ухвалити цей закон і вчинити елегійні кроки до забезпечення його виконання.

Як Ви оцінюєте ті пропозиції, що стосуються доступу до публічної інформації, які внесені депутатською групою на чолі з Оленою Бондаренко?

Микола Оніщук:

Ви, напевно, звернули увагу, що у 2009 році уряд України ухвалив відповідне рішення про внесення до Верховної Ради тексту відповідного закону. І мені приємно констатувати, що як раз у цьому випадку, що саме уряд країни фіксував своє відношення, як суб’єкт законодавчої ініціативи, до цього закону. Це по-перше.

По-друге, я хотів би звернути вашу увагу, що ми з розумінням з огляду на регламентні вимоги поставилися до того, що тим не менше цей проект не був зареєстрований, оскільки на той час один із народних депутатів (до речі, текти законів були дуже схожі, вони не є автентичними, але предмет і обсяг правоврегулювання надзвичайно близькі. для нас було важливим, щоб сам процес законотворення, роботи над цим законом рухався. І ми тоді з розумінням поставилися до того, що з огляду на регламентні вимоги наш законопроект, проект уряду, не був зареєстрований як альтернативний.

Дещо дивною виглядає ситуація тепер, коли акт Верховної Ради по суті в порушення вимог закону про регламент допустив реєстрацію альтернативного законопроекту в порушення строків, зокрема, 14-тиденного строку, який встановлений для реєстрації альтернативних законопроектів. За формою ці законопроекти відрізняються, але предмет правового регулювання цих законів збігається. Це означає, що будь-які зміни до базового закону №2763, я маю на увазі закон, поданий народним депутатом Андрієм Шевченком, в тому числі коли йдеться про ініціативу народних депутатів, мали б розглядатися як пропозиції та доповнення народних депутатів у режимі другого читання. Є абсолютно очевидним, що це технологічно-юридична спроба по суті заблокувати ухвалення цього закону, спираючись на наявність іншого законопроекту, який сам по собі, його реєстрація передбачає розгляд у першому читанні, потім у випадку схвалення доопрацювання в другому читанні. Тим самим це руйнує організаційно-процедурну чіткість розгляду проекту.

Таким чином, з моєї точки зору законопроект, який був внесений як альтернативний депутатами, не створює умови і не має на меті покращення режим правового регулювання відносин щодо доступу до публічної інформації. Я вже не кажу про те, що він містить відступ від прогресивних положень, які містяться в законі про доступ до публічної інформації. Це стосується і строків розгляду відповідних запитів, і обсягу інформації, яка має надаватися на запит засобів масової інформації та будь-яких учасників громадянського суспільства, і правових наслідків.

Наскільки зацікавлений Президент у появі такого закону, як запропонував Андрій Шевченко?

Микола Оніщук:    

Наскільки я знаю, глава держави анонсував свою позицію через вуста Адміністрації Президента. І вона полягає в тому, що він підпише такий закон у випадку, якщо він буде ухвалений парламентом. Президент є представником Партії регіонів, він висувався нею. Таким чином, ніщо не заважає Президенту безпосередньо дати свій чіткий політичний сигнал і забезпечити позитивне голосування фракцією Партії регіонів. Оскільки це не та ситуація, коли, наприклад, Президент Кучма не володів більшістю в парламенті, не представляв жодну із парламентських фракцій і відповідно не ніс відповідальності за діяльність парламентської більшості. Таким чином, будемо виходити з того, що в даному випадку з огляду на політичну позицію глави держави, він має можливість забезпечити результативне голосування фракції, партії і парламентської коаліції.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять