Воїни-соромоносці

Документи WikiLeaks відкрили справжнє обличчя Америки та Британії у війні в Іраку.

У тих, що раніше сумнівалися, не повинно залишатися ілюзій: це не війна "гуманного Заходу" проти "варварського Сходу". Війни гуманними не бувають

Війна з благородною метою – таким є офіційний мотив багатьох воєн, які великі й сильні починають проти слабших. Саме таким Вашингтон і Лондон намагалися представити те, що вони заколотили на Близькому Сході навесні 2003 року, вирішивши перекинути свій погляд з Афганістану та шукати "Аль-Каїду" в Іраку. Із часу вторгнення у цю країну Америка і Британія щосили переконували нас у "гуманності" цієї війни. Її іміджевий супровід, втілюваний  піар-фірмами з багатомільйонними бюджетами та прикрашений для наочності голлівудськими епопеями про американських воїнів-героїв (фільм "Зелена зона" є рідкісним винятком), мав показати, що коїться там, за тисячі миль на схід. У наших головах мало відкластися: західні держави, оплот демократії у світі, воюють із варварами-арабами, які, до того ж, ніяк не розберуться між собою.
Ми, звісно, знали, що це не так, але тепер є докази цього. Майже 400 тисяч документів, оприлюднених організацією WikiLeaks, доводять: західні "гуманісти" систематично заплющували очі на тортури, до яких вдавалася місцева, навчена коаліціантами маріонеткова армія, а іноді й самі їх застосовували. "Обличчя Іракської війни" – це засекречені 391832 польові рапорти американських військових про події 2004–2009 років. Вони проливають світло на хід війни загалом, але також і на знущання над невинними людьми, смерті цивільного населення та застосування американськими силами вогню без потреби.
Обличчя війни
Кожна війна завдає найбільшої шкоди мирному населенню. І ця не стала винятком. Як свідчать документи, із зареєстрованих американцями 109032 загиблих у цій війні цивільних – 66081 громадянин (тобто понад 60%). Цинічна точність цих підрахунків підкреслює брехню Сполучених Штатів, які стверджували, що не вели підрахунку цивільних смертей (до речі, рішення не рахувати цивільних загиблих уже саме по собі продемонструвало ставлення до долі мирного населення). Ці цифри у жодному разі не можуть давати уявлення про реальні масштаби катастрофи: це ті вибіркові смерті, про які американські військові вирішили відрапортувати. Справжньої кількості загиблих не знає ніхто, але напевно вона далеко за півмільйона осіб.
Не менш цинічними зараз видаються і заяви Джорджа Буша, колишнього президента США, який свого часу запевняв, що американські військові якнайретельніше стежитимуть за тим, аби мирне населення не постраждало. З документів Wikileaks вид¬но, що на пропускних пунктах американці вбили більше цивільних, ніж повстанців, часто порушуючи процедуру попередження.
Чого, зрештою, варте життя невинної людини в окупованій країні? 2500 доларів у найкращому разі. Саме стільки американська армія запропонувала родині одинадцятилітнього Ракана Хассана за кожного з його вбитих батьків. Ще стільки – за авто, в якому він із батьками та п’ятьма братами й сестрами потрапив під попереджувальний вогонь американських вояків. Самому Ракану дісталася куля у хребет.
Це, звісно, далеко не перше викриття надмірного й безпідставного застосування сили американськими військовими під час цієї війни. Ми не забули, як через три тижні після вторгнення коаліції в Ірак оператор Reuters, українець Тарас Процюк, і його колега, іспанець Хосе Коузо, загинули в готелі "Палестина" від американського танкового снаряда. У ході розслідування Пентагон відмовився надати на вимогу Reuters відео¬зйомку з танка – навіть за процедурою Акта про свободу інформації. Можливо, колись WikiLeaks відкриє правду про те, що тоді сталося. Натомість організація оприлюднила зйомку з американського вертольота, пілоти якого в липні 2007 року розстріляли групу людей, серед яких був інший журналіст Reuters та його водій. Американці стверджували, що журналіст ніс АК-47, натомість на плівці видно відеокамеру. Пілоти палили через відеоприціл із завзяттям і жартами, ніби сидячи у комп’ютерному клубі. Розстріляли вони й авто, яке прибуло на допомогу потерпілим. У тому мікроавтобусі було двоє дітей, які серйозно постраждали.
Поза сценою
У документах Wikileaks відкрито жахливу правду про цю війну, однак нічого немає про тих, хто їх оприлюднив. За файлами, які можна почитати на сайті www.iraqwarlogs.com, – півторамісячна напруже¬на робота кількох журналістів та експертів із лондонського Бюро розслідувальної журналістики, які  розшифрували й систематизували ці файли. Слід подякувати їм. Дженні (назвемо її так) – одна з них. Вона каже, що реальність описаних у документах подій не вкладалась у її голові. З початку серпня кожен день із ранку до вечора вона читала й упорядковувала документи. Суха статистика смертей і знущань над людьми, вписана в таблиці військовим сленгом, уночі поверталась до неї кошмарами. "Неймовірно, з якою сухістю у рапортах описано загиблих дітей чи, скажімо, дірки в тілі від гаків, на які людину підвішували під час тортур, – так само сухо, як ніби йдеться про стіл", – каже Дженні.
У більшості випадків до тортур вдавалася місцева армія, але американські вояки не зупиняли цього й не проводили розслідувань. Судячи з усього, таким був наказ вищого воєнного командування США. Часом знущаннями над місцевими не гребували й американці. "Затриманий стверджує, що й коаліційні війська палили йому на потилиці запальничкою"; "...стверджує, що невідомі солдати британської армії потягли його через будинок до пластикового відра з водою, зав’язали очі, занурили голову, приставили пістолет, а тоді били між ніг приблизно 30–60 хвилин". Таких епізодів у документах безліч. Так хто тут варвари?
Головне, що підтверджують документи WikiLeaks, – те, що присутність коаліційних військ в Іраку є не більш ніж черговою окупацією, яких Близький Схід, й Ірак зокрема, за свою історію пережив забагато. Це окупація для цивільного населення з усіма наслідками, які випливають із цього, і навіть у плані поводження американських військ, не є чимось новим. Годі згадати різанину в Мі Лаї під час війни у В’єтнамі чи розпилювання з американських літаків реагенту оранж над будинками мирних жителів.
Ми маємо звикнути до цинічності військової пропаганди. Про події на війні ми більше віримо голлівудським фільмам і сфабрикованим новинам у ЗМІ, а не тим дуже небагатьом добре зробленим репортажам, заради яких репортери часто ризикують життям. Джордж Буш і Тоні Блер, колишній британський прем’єр, нарекли нинішню війну "Операцією "Свобода Іраку", а себе – "Коаліцією добра". Справжній імперський пафос і цинізм. Ця коаліція, як ми тепер знаємо, постійно порушувала Женевські конвенції про захист мирного населення та про поводження з полоненими й розпалила в Іраку громадянську війну. "Політична мова має на меті зробити так, аби брехня виглядала правдиво, а вбивства – доцільними", – писав Джордж Орвелл.
Тоді як на Заході викриття справжнього обличчя цієї коаліції на кілька днів захопило перші шпальти газет, на Сході документи WikiLeaks не стали нічим новим. Іракці знали краще ніж будь-хто про ті жахіття, які спровокували на їхній землі західні військові, – так само добре, як вони розуміли, що таке життя за Саддама Хусейна. Їм не потрібні WikiLeaks. Ці документи потрібні нам, умовному Заходові, аби пам’ятати, що не буває добрих імперських воєн. Вони неодмінно потрібні Україні, яка відправила туди п’ятий за чисельністю контингент, аби знову бездумно не кинутися в наступну чужу війну. А вона буде.
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять