Привид націоналізму

Успіх партії "Свобода" на останніх виборах є відносним у масштабах України і близьким до абсолютного в межах Галичини.

Цей успіх дає підстави говорити про "привид націоналізму", який блукає Україною. Але чи справді у разі голосування за "Свободу" йдеться про феномен націоналізму в усій повноті його ідеологічних засад і політичних традицій? Чи, можливо, маємо ситуативну мутацію національно-демократичної настанови? Очевидно, що свободівці намагаються якомога далі дистанціюватися від збанкрутілих патріотів рухівсько-нашоукраїнського зразка. Їхній лідер Олег Тягнибок виступив цілком у стилістиці революційного жанру, коли пообіцяв, що скоро гонителі українства вишикуються в черги, щоб покласти квіти до пам’ятників Бандері й Шухевичу, які стоятимуть по всій країні. Міцніший зв’язок із реальністю продемонстрував його побратим з Івано-Франківська Юрій Михальчишин, коли висловив припущення щодо можливості громадянської війни в Україні вже через три-чотири роки. Перехід конфлікту ідентичностей у гарячу фазу, особливо на тлі соціально-економічного занепаду та втрати довіри до влади, – цілком імовірний. Цей сценарій, звісно ж, не спричинить тих перспектив, які окреслив керівник "Свободи". Націоналізм – це не обов’язково війна. Але війна – це обов’язково націоналізм. Розкол країни призводить до поляризації сил, радикалізації поглядів, формує запит на рішучих і переконаних. Отже, націоналістична партія, що має серйозне адміністративне та економічне опертя, майже гарантовано отримує повноту влади в гіпотетичній "українській Україні". У якій, додамо, в разі реалізації цього сумного сценарію Галичина відіграватиме значно вагомішу роль, ніж у нинішній Україні. Якщо "Свобода" не імітує революційну мобілізацію, а справді прагматично готується до силових дій, то надалі вона стає вже заручницею власної стратегії. Це означає, що вона буде просто змушена згадану дестабілізацію провокувати… Та все ж, готовність до насильства є, на мою думку, радше риторичним атрибутом політичного іміджу "Свободи", ніж реальною настановою нечисленної групи партійних активістів. На користь цього свідчить сам Тягнибок, коли відповідає на питання про джерела фінансування своєї партії. Малий і середній бізнес, який, за офіційною версією, є основним спонсором "Свободи", найбільше зацікавлений у збереженні соціального миру, політичної стабільності та загальнонаціонального ринку товарів і послуг. Маю великі сумніви, що в період потрясінь готові добровільно вступити в цю партію навіть ті галичани, що сьогодні за неї проголосували. Гадаю, що це голосування можна оцінювати як загрозливий жест, викликаний несподівано різким антиукраїнським розворотом державної політики. Але достатньо буде владі повернутися у символічній площині бодай до поміркованих зразків пізнього Кучми, як кількість людей, готових ризикувати своєю безпекою та стабільністю заради більш повної реалізації націоналістичних гасел, різко зменшиться. Це не означає, що "Свобода" обов’язково втратить свого виборця. Цілком можливо, що вона успадкує традиційний патріотичний електорат Руху, "Нашої України", Юлії Тимошенко, займе відповідну нішу в українському політикумі, обросте олігархічними капіталами та її лідери їздитимуть до Брюсселя, де виголошуватимуть промови частіше, ніж у рідних Підгайцях чи Коломиї. А тут триватиме війна пам’ятників і підручників на тлі подальшої деморалізації влади і соціуму. Тому можна зрозуміти обережність внука Степана Бандери, який не поділяє націоналістичного ентузіазму щодо ідеї перепоховання провідника ОУН в Україні. Вважаю, що успіх "Свободи" – це не стільки привид, скільки привід. Він спонукає задуматися над тією моделлю нації й держави, яка може бути прийнятною для більшості українців і звільнить їх від виснажливої боротьби з фантомами минулого. Події останніх років свідчать, що практично всі нинішні політичні сили не здатні запропонувати суспільству таку модель. Більше того, вони не зацікавлені у її виробленні. Учорашні й нинішні фаворити навчилися грати на політичній біржі, використовуючи перепади громадської думки. Їхні виграші базуються на відчутті кон’юнктури, на її динаміці, що визначається численними дисбалансами та внут¬рішніми конфліктами хворого суспільства. Вони перемагатимуть і конвертуватимуть свої виграші у владу та гроші, а суспільство деградуватиме і втрачатиме ілюзії, одну за одною. І так триватиме до певної межі. І ніхто поки що не знає, що буде за тією межею…

Сейчас вы просматриваете новость «Привид націоналізму». Другие новости политики читайте в разделе «Политика». Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter. Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять