Віктор Пинзеник: "Партнерських стосунків з Росією як не було, так і немає"

Під кінець року влада нарешті почала здійснювати давно обіцяні "системні реформи". Неабияке збурення у суспільстві через прийняття Податкового кодексу керівництво держави вирішило знівелювати проведенням адмінреформи –перетасувавши центральні органи виконавчої влади та пообіцявши масштабні скорочення державного апарату.

Однак опозиція і незалежні експерти не втомлюються наголошувати, що адмінреформа має лише косметичний характер і не приведе до підвищення якості державного управління. Паралельно ведуться гострі дискусії щодо проекту бюджету, який зараз на розгляді в парламенті, – опозиція вже охрестила його "страшним", натомість влада вважає його дієвим засобом виходу з економічної кризи. Про наслідки адмінреформи, ефект від прийняття Податкового кодексу, рівень інфляції, курс гривні, економічне партнерство з Росією та інше "Главред" говорив із колишнім міністром фінансів Віктором Пинзеником


Вікторе Михайловичу, ви виступили з критикою нещодавно проведеної адміністративної реформи. Яку структуру центральних органів виконавчої влади ви б запропонували натомість?
Я схвалюю крок щодо скорочення апаратів органів влади, але він мав би стати наслідком чіткого розмежування функцій та зосередження кожної з них в одному відповідному органі. Візьмімо для прикладу МВС. Це інститут поліцейський, який має стати Міністерством внутрішньої політики, що мало б видавати аналог паспорта і свідоцтва про народження і куди повинна була б увійти прикордонна служба... Зараз свідоцтво про народження видає Мін’юст, а перевіряють його на кордоні люди з автоматами.
Функцію формування бюджету має бути зосереджено тільки в Міністерстві фінансів. Назва міністерства має відповідати виконуваним функціям. Освітні заклади мають підпорядковуватися Міністерству освіти, медичні – Міністерству охорони здоров’я і т. д.
Необхідно вирішити проблему другого уряду – секретаріату Кабміну. Для обслуговування уряду не потрібен такий величезний апарат, бо він завжди намагатиметься перетворитися в уряд. Нині кожен чиновник вважає себе урядом. Тоді виникає питання: а хто відповідальний за сферу виконання рішень – чиновник із секретаріату чи міністр? Безперечно, відповідальним може бути лише член уряду – міністр. Завдання працівника апарату — вирішувати технічні питання, приміром такі, як розмноження матеріалів, обслуговування делегацій, організація зустрічей. Апарат покликаний обслуговувати уряд. Уже із самого призначення випливає, що керівник секретаріату не може бути міністром.
Крім того, існує проблема "міні-урядів" – виконавча влада не може забезпечити виконання певних функцій, якщо вона не має достатньо повноважень. А це означає, що всі інститути влади повинні бути у жорсткій підпорядкованості. Так звана координація – це не підпорядкованість. Підпорядкованість означає можливість надання прямих директив. Бо якщо зверху дали вказівку, а немає інструментів для її виконання, якщо вона необов’язкова для когось, то немає підстав очікувати, що її буде виконано.
Нині частина виконавчих органів узагалі виведена з-під впливу виконавчої влади. Наприклад, Фонд державного майна – це інститут виконавчої влади, а він чомусь підпорядкований парламенту, який не є органом виконавчої влади. Тобто питання полягає в концентрації, у чіткому розмежуванні функцій відповідальності, в їх закріпленні, в жорсткому підпорядкуванні структур.
Ідеться про системні моменти, які, на жаль, ця реформа не зачепила, але їх доведеться зачіпати.
Якщо не провести системної реформи виконавчої влади, про яку ви говорите, через кілька років кількість чиновників може зрости до того рівня, який був до адмінреформи?
На жаль, таке може бути. У 2000 році вже вдавалися до подібних кроків, у тому числі до скорочення. Але зараз маємо ще більший апарат, ніж був до того скорочення. Як не дивно, але у самій владі завжди є загроза для людей. Хоча влада нібито потребами людей керується, але вона має здатність розвиватися сама, вже незалежно від них. Тому дуже важливо правильно проводити реформи, мати політичну волю для їх здійснення.
На вашу думку, які органи виконавчої влади взагалі є зайвими? І чи можна їх ліквідувати без особливих втрат?
Поміркуймо: яка користь від Міністерства регіонального розвитку? Або від Міністерства житлово-комунального господарства і будівництва? Економіка потребує єдиної політики, а в нас нею займається з десяток органів. Можна або звести їх в одне міністерство, або окремі фундаментальні сектори розподілити між відповідними міністерствами – і Мінекономіки взагалі не потрібне. Ще одне міністерство, яке насправді не має бути автономним, – Міністерство надзвичайних ситуацій. Воно має бути у складі Міністерства внутрішньої політики, про яке ми вже говорили раніше. Соціальний блок міг би бути більш консолідованим. Якщо чітко розмежувати функції, можна вийти на склад уряду з 12 міністерств.
У сучасних умовах наскільки реальним є впровадження тієї реформи, про яку ви говорите?
Її обов’язково буде впроваджено.
Це справа року, п’яти, десяти?
Може, року, може, десяти. Головне питання – у наявності запиту. Добре, що в керівництва держави був запит на скорочення. Його провели. Без такого запиту можна говорити про будь-які ініціативи, але вони щоразу закінчуватимуться пшиком.
Попередній уряд дуже багато критикували за зовнішні запозичення. Разом з тим, коли нинішній владі дорікають за те саме, вона відповідає, що накопичені кошти не витрачаються, а накопичуються на казначейському рахунку. Яка логіка в тому, що держава позичає гроші, які має потім віддавати з відсотками, але не використовує їх?
Логіки нема. Якщо не треба грошей, то навіщо позичати? Запозичення – наслідок дефіциту бюджету. А він залишається великим. Проте зараз позичають більше, ніж треба для покриття дефіциту. Певною мірою це правильно, тому що треба було відновити життєдіяльність казначейського рахунку, який, як і рахунок будь-якого банку, не повинен бути на нулі. Але зараз на казначейському рахунку близько 28 мільярдів (разом з валютним рахунком), за які треба платити відсотки.
Існує думка, що ці гроші накопичено для того, аби країна змогла пережити перші місяці наступного року, які традиційно є складними...
Ця проблема вирішується бюджетним розписом. Завдання Мінфіну – розподілити видатки за місяцями. Звичайно, пенсії потрібно платити щомісяця, але окремі видатки можна зробити тоді, коли є достатньо коштів.
Україна найближчим часом зможе вирватись із завороженого кола кредитів – коли ми позичаємо, щоб віддати попередній борг?
Позичати, щоб повернути, – це не проблема. Головне – щоб борг не збільшувався. А це проблема дефіциту, його скорочення, яку все одно доведеться вирішувати.
За рахунок чого?
Доведеться скорочувати видатки, як це роблять у всьому світі.
Видатки на які сфери нам треба буде скорочувати?
У бюджеті є видатки, яких узагалі не повинно там бути. Наприклад, підтримка заможних людей. Чому за спожитий мною газ має платити бюджет? Або виплати у зв’язку з народженням дитини – ця програма повинна бути тільки для незаможних людей. Заможні цілком можуть забезпечити своїх дітей самостійно. Не можуть державні шахти отримувати бюджетну підтримку, а приватні – ні. Або, скажімо, кошти на різноманітні інвестиційні проекти. Один із фондів надасть 300 мільйонів гривень на створення робочих місць – тобто приватна компанія отримує бюджетні гроші за те, що створює робочі місця. Але ж це має відбуватися за рахунок приватних коштів. І таких прикладів можна навести багато.
Ви назвали способи, як зекономити. Але ж дефіцит бюджету можна скоротити й за рахунок додаткових надходжень.
Звичайно. Існують можливості для отримання більших доходів, якщо закрити, приміром, дірки у сплаті податків. За рахунок цього можна частково вирішити проблему. Однак зараз її масштаб є таким, що зростанням доходів закрити дефіцит не вдасться – все одно треба буде скорочувати видатки. Крім того, навіть якби бюджет був бездефіцитним, кошти, які зараз ідуть на оплату газу для заможної частини населення, повинні бути спрямовані на інші цілі. Бо суспільство не має права утримувати небідних людей.
І якими повинні бути головні напрямки державних інвестицій?
Інфраструктурні проекти. У нас не вміють будувати дороги, і не тому, що немає спеціалістів. Я готовий закупити хороше обладнання для ремонту доріг, однак я не маю гарантії, що отримаю доступ до цього замовлення, бо все відбувається за принципом: цьому – дам, цьому – дам, а тому – не дам. Усі об’єкти можна виставити на тендер і побудувати їх не тільки дешевше, а й більш відповідально, бо компанія, яка будує, має давати гарантію, що не буде жодної латки на дорозі. Але повинні бути чіткі правила: вимоги до статутного фонду тощо.
Закладений у бюджет показник інфляції на рівні 8,9% є реалістичним? Якими можуть бути дії уряду щодо стримування інфляції?
Коли створюється бюджет, показник інфляції завжди є орієнтиром, під який має підлаштовуватись усе – зокрема, й документ, який називається "Основи грошово-кредитної політики Національного банку". Та якщо є безрозмірний дефіцит, постійна загроза, що хтось почне тиснути на НБУ і казати, що треба платити пенсії, а нічим…
Насправді чітко визначеного показника дефіциту в бюджеті немає. Натомість є великий знак питання. У першій статті бюджету йдеться про дефіцит на рівні 38,6 мільярда. Але ця сума ні про що не говорить, бо в наступних статтях урядові дозволяється понад 38 мільярдів додати ще п’ять мільярдів, потім до 43 мільярдів додати ще кошти на рекапіталізацію банків. Скільки конкретно – не зазначено. Можна дозволити уряду збільшити капітал "Нафтогазу" – знову ж таки, не відомо, на яку суму. А бюджет не повинен містити такого поняття, як "надати право", коли не вказано конкретних даних.
Крім того, доходи бюджету, за моїми оцінками, є завищеними приблизно на 10–15 мільярдів. І саме в цьому треба шукати відповідь на запитання, якою буде інфляція. Якщо дефіцит становитиме 38 мільярдів, тоді 8,9% інфляції – це реальний показник. Але ж ніхто не знає, яким буде дефіцит...
Одним із механізмів стримування інфляції може бути замороження соціальних виплат з метою зменшення грошової маси в обігу?
Проблему інфляції можна мати і заморожуючи соцвиплати. Дефіцит і тиск на НБУ у зв’язку з цим усе одно виллється через зарплату – тільки не в бюджетному, а в інших секторах. А щодо зарплати було ухвалено рішення утримати її на незмінному реальному рівні, коригуючи лише на величину інфляції. Слід враховувати спад, що відбувся минулого року в економіці. Треба розуміти: якщо ВВП виробляється 25 тисяч гривень, то спожити 40 тисяч на душу населення неможливо.
Наскільки реалістичним є закладений у бюджет курс гривні до долара на рівні 7,95, враховуючи наростання від’ємного зовнішньоторговельного балансу?
Політика у соціальній сфері рівнозначна девальвації національної валюти. Індексація зарплати на інфляцію призводить до того, що люди купують стільки ж, скільки й купували. Якщо промисловість виробить на 4–5% більше, то люди більше купуватимуть український товар. І з точки зору впливу на курс це позитивно. Тому ризики є лише у площині дефіциту.
Новий Податковий кодекс, який вступає в силу з 1 січня, призведе до зростання доходів бюджету, про що говорить влада, чи до знищення малого та середнього бізнесу, про що говорить опозиція?
Податковий кодекс має відповідати на запитання, натомість – він їх ставить. У нас був податковий кодекс, тільки у формі законів, які зараз зведено в один документ. Але немає відповіді, з якою метою це було зроблено.
Моє бачення основних принципів податкового кодексу: податки сплачують усі, вибірковий контроль тих, хто не сплачує, і низькі ставки. На бюджет Податковий кодекс особливо не вплине.
Але малий та середній бізнес у середньостроковій перспективі виживе?
Найбільш дратівливим у Кодексі є те, що когось змусили сплачувати податки, а комусь дозволили не сплачувати. Спрощена система має існувати там, де контроль за сплатою податків є дорогим та недоцільним, – тоді простіше встановити єдину суму податку.
Підприємці, які працювали з юрособами, можуть мати проблеми. А у тих, хто працює з громадянами, великих труднощів не буде. Власне малий бізнес якраз і повинен обслуговувати саме інтереси громадян.
Чим у загальних рисах політика уряду Азарова відрізняється від політики уряду Тимошенко?
Починав нинішній уряд із продовження тупикової боргової політики попереднього. Дуже погано для економіки, держави, коли невідомо, яких кроків очікувати. Цього року певні кроки змусив здійснювати МВФ – тобто зіграли не внутрішнє розуміння і бачення виходу з кризи, а зовнішній тиск на владу.
Україні справді настільки потрібні "непопулярні реформи", про які не втомлюється нагадувати влада?
Є очевидні речі, які треба робити, – наприклад, скоротити видатки. Але ж є й популярні реформи: скажімо, не платити за багатих. Або єдиний пенсійний закон, відповідно до якого пенсії всім призначають за одним принципом. Не може бути так, що 30-річна людина має 60 років стажу! Не може хтось виходити на пенсію у 60, а хтось – у 30. Виправлення несправедливості суспільство сприйме позитивно.
Суспільство здатне зрозуміти реформи. Для розуміння їх необхідності люди мали почути оцінку реального стану речей (без політизації проблеми вини), бачення конкретного плану дій в усіх сферах з обов’язковим збереженням рівня соціального захисту.
Україна змогла щось виграти в економічному плані від потепління відносин із Росією, що стало доволі помітним порівняно з "помаранчевими" роками?
На мій погляд, ситуація особливо не змінилася. Партнерських відносин із Росією як не було, так і немає. Мало хто знає про те, що обіцяну Росією знижку на ціну на газ наприкінці року буде зараховано до суми боргу України перед РФ. І так – до 2017 року.
Створення тристороннього газового консорціуму у складі Росія – Україна – ЄС може якимось чином допомогти у вирішенні цих проблем?
Я ніколи позитивно не ставився до створення такого консорціуму. Поясню чому: інтереси транзитера завжди входять у конфлікт з інтересами продавця і покупця, бо він зацікавлений узяти за транзит якомога більшу плату, що не влаштовує тих, хто сидить по обидва боки труби. І за природою своєю покупці та продавці не можуть бути партнерами транзитера.
Розглядається і варіант обміну нашої ГТС на доступ до родовищ у Росії. А що це нам дасть? Хіба ми отримаємо дешевший газ? Ні, бо в Росії існує єдиний інститут-продавець газу. Більше того, Росія для продажу блакитного палива встановлює експортне мито, незалежно від того, хто його видобув. Ми як купували по 300 доларів, так і купуватимемо, ще й вкладатимемо гроші у видобуток газу в РФ. Крім того, якщо ми створюємо спільне підприємство з розподілом акцій 50 на 50, як ми ухвалюватимемо рішення? Україна не має контрольного пакета, а наші представники у зв’язку з різними фінансовими можливостями сторін представляють наші інтереси лише номінально...
Яким чином тоді можна модернізувати українську ГТС?
Модернізацію ГТС має забезпечувати власна діяльність компанії НАК "Нафтогаз України". Це у свою чергу потребує рівноправних партнерських відносин із РАО "Газ¬пром", ліквідації "Нафтогазу" як соціального інституту (останніми питаннями має займатися бюджет). Якщо ж, по суті, хочуть віддати трубу, то краще її продати. Бо це краще, ніж віддати.

Сейчас вы просматриваете новость «Віктор Пинзеник: «Партнерських стосунків з Росією як не було, так і немає»». Другие новости политики читайте в разделе «Политика». Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter. Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять