Виктор Ющенко: Нужно идти на парламентские выборы

„Главред" публикует полный текст интервью Президента Украины „5-му каналу", вышедшего в эфир 21 марта. Разговор с Президентом касался вопросов борьбы Украины с последствиями экономического кризиса и актуальных проблем политической жизни.

Aнтикризовий пакет може бути тією ціллю, навколо якої можна досягти консолідації, все решта є другоряднимДоброго дня. Сьогодні ми в гостях у президента України Віктора Ющенка. Доброго дня. Добрий день. Вчора ви поверталися з Брюсселя, при цьому летіли в одному літаку з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Що це означає? Війна уже припинилася? Це означає, що у мене було вільне місце в літаку і я запросив прем’єр-міністра. Ви знаєте, якщо говорити серйозно, всі розуміємо про те, що виклики, які є перед країною, найкраще подолати консолідуючись. Це загальна теза. Я її не хочу повторювати, і не хочу, щоб банально вона кимось сприймалася. Мені здається, що сьогодні є нагода якраз говорити про те, що порозуміння в значній частині питань, які стосуються ідеології, які стосуються економічної політики, які стосуються політичних рефлексій, можна знайти. Чому? Тому що є виклики, які можна брати разом або консолідуючись. От коли ми говоримо про економічну кризу. На мій погляд, це те, про що я говорив в Брюсселі не в одному кабінеті. Економічні виклики, економічна криза є хороший спосіб консолідувати зусилля різних політичних сил. Це не від того, що хтось відмовляється від своєї ідеології. Це не від того, що хтось відмовляється від амбіцій, ні. Мова йде про те, що у нас просто є пріоритет держави, національні цінності. Цілі можуть об’єднувати політиків. А демагогія не об’єднує політиків. Які цілі сьогодні об’єднують вас? Зокрема якраз я поставив і в Європейській народній партії це питання, і спілкуючись з президентом Євросоюзу. З точки зору поточної самої знакової цілі – це формування загальнонаціонального антикризового пакету. Це річ, яка може об’єднати. А для того, щоб політики об’єдналися, треба мати єдину ціль. І от коли ми говоримо про те, що антикризовий пакет може бути тією ціллю, навколо якої можна досягти консолідації, все решта є другорядним. Хоча би на час. В тому числі різні політичні там нісенітниці, різні політичні атаки, що дійсно так і є. Виокремити окремо антикризовий пакет, невід’ємною частиною якого є співпраця з Міжнародним валютним фондом. Тим більше, що це не річ, яку там потрібно на місяць, на два чи навіть на рік. Безумовно, світ зустрівся з великою як по масштабам кризи, так і кризи, яка буде мати наслідки безумовно не один рік. І до цього треба бути сильно підготовленим, мати надзвичайно ефективний антикризовий національний пакет. Даруйте, світ готувався до кризи ще в жовтні, в листопаді минулого року. Більшість цивілізованих країн приймали ці антикризові пакети, опозиція і владна коаліція ставали поруч і приймали ті документи, які були важливі. Україна цього не зробила, або зробила частково тільки. Гадаєте що саме зараз? Думаю, що ви спрощуєте. І жовтень, і листопад, знаєте, не був для чи європейського континенту чи для будь-якої країни тим періодом, де була висловлено самодостатнє відношення до подолання кризи. Включіть зараз європейський канал. Перша дискусія: чому Європейський Союз несвоєчасно зреагував на кризу. Тема номер один. Тому що насправді той масштаб, який сьогодні є, ще навіть у жовтні не уявлявся. І дії, які точилися навколо, там, регуляторних методів, закінчилися тим, що уже цілі національні бюджети почали включатися в тому, як подавляти ті чи інші наслідки або давати національне стимулювання фінансове тим чи іншим галузям. Питання не в тому, що Україна, там, не зреагувала в четвертому кварталі. Я можу сказати, якщо ми за четвертий квартал сформували ідеологію 2009 року бюджету, який передбачає 41 мільярд через рекапіталізацію у фінансову систему на економіку країни, це приблизно 4,1% внутрішнього валового продукту. Коли на 20 мільярдів сформований стабілізаційний фонд – це ще 2% валового продукту. Коли за останні 4-5 місяців 90 мільярдів гривень, які були виведені з фінансового сектору, заміщені ресурсами Національного банку, можна сказати, це ще десь приблизно 6%. Таким чином на 12% ВВП ресурси, які виділяє держава, і через бюджет, і через фінансовий ринок на стабілізацію, повірте, це не в кожній країні так зустрічається. Є країни, в яких 4% реакції через державні заходи. Є країни, де 2%. Є країни, в яких до 20%. Але я переконаний, що той макет відповіді, який у нас є, він може бути досить серйозним. Повертаючись вчора разом з прем’єром, ви домовилися про якісь конкретні кроки в економічному плані для підняття національної економіки? Так, ми говорили про те, що з понеділка, - ну, понеділок мається на увазі слідуючого робочого тижня, хоча в понеділок у нас буде брюссельська інвестиційна нарада, потім у мене дводенний візит до Праги, але мається на увазі, з понеділка слідуючого тижня, - що стосується антикризового єдиного підходу, ми проведемо слідуючу чергову зустріч, мета якої – поставити останні крапки у тому пакеті, що стосується повернення роботи емісії в Україну. І врегулювання особливо тих питань, які сьогодні застрягли у парламенті. Це акцизна політика, це політика, яка стосується збалансування Пенсійного фонду. І хотіли ми ще раз звернутися до проблем збалансування НАК "Нафтогазу", його балансу 2009 року. Ми домовилися про те, що з понеділка ми призначаємо робочу групу, яка розгляне принципи приватизації двох-трьох провідних об’єктів, про які згадувалося. Я зараз просто не буду повторювати. З однією метою – хай робоча група попрацює, вийде на ідеологію приватизації, бо мова йде про стратегічні об’єкти. Ми приймемо відповідні рішення чи через РНБО, чи базове рішення в рамках цієї групи. Таким чином, щоби відкрити не тільки шлях для приватизації таких знакових об’єктів як "Укртелеком", наприклад, але разом із тим, щоб ми з другого кварталу почали забезпечувати наповнення стабілізаційного фонду України. Другими словами, ми говоримо про те, що цей ресурс буде працювати на розвиток країни, на енергозберігаючу технологію, на підтримку відповідних секторів. Мова не йде про споживання. А це одна із слідуючих домовленостей була. Ми розглянули декілька секторальних питань, які стосуються роботи, зокрема малого і середнього бізнесу. У мене в понеділок буде зустріч із президентом європейського інвестиційного банку, де одна із тем буде піднята по отриманню Україною кредитної лінії по фінансуванню малого і середнього бізнесу. Сільське господарство ми розглянули, що ми можемо через уже позицію Національного банку зробити в якості підтримки, включаючи сезонну підтримку сільського господарства. Ми домовилися про те, що проведемо спільну нараду з провідними українськими банками на слідуючому тижні, - скоріше за все, це буде п’ятниця, якщо ми встигаємо, - де я хотів би, з однієї сторони, продовжити ту роботу, яку почали щодо стабілізації ситуації на валютному ринку, бо дійсно, я переконаний, що у нас немає підстав шарахатися чи в одну чи в другу сторону з точки зору курсу. Є абсолютно здорові, абсолютно нормальні тенденції як по інвестиційним потокам, можна сказати, за січень і за лютий різниця попиту валюти була визвана не тим, що в Україну прийшло менше інвестицій, ніж треба було зробити фінансових платежів по обслуговуванню попередніх інвестицій, а в тому, що люди психологічно не довіряли фінансовому ринку і банківській системі у вигляді депозитів, вивели досить значну суму. Тому тут проблема не платіжного ринку, не зовнішніх факторів. Тут проблема, власне, психології. Нам треба переломити. І уряд повинен говорити одним голосом, консолідованим голосом з Національним банком. Уряд і Національний банк повинні стояти на одній платформі. Не творити міжусобні війни, не атакувати по тих чи по інших нюансах роботи. Давайте розведемо два поняття. В кожній країні це національна валюта, центральний банк – це свята річ, відведена в сторону і ніяких політичних дискусій чи скандалів ніхто там не формує навколо цієї позиції. Сьогодні фактично уряд і Національний банк примирилися, очікуючи другого траншу від Міжнародного валютного фонду. Які зараз перспективи в України отримати другий транш, тому що в Брюсселі, перебуваючи учора, ви заявили, що вважаєте помилкою затягування діалогу України з Міжнародним валютним фондом. У нас два місяці діалогу не було. Працювали експерти, велася певна аналітична робота. Переконаний, велика помилка була те, що місія поїхала без результатів. Це велика помилка. Ми втратили два місяці, я ще раз хочу підкреслити. Зараз дуже важливо, щоб уряд зайнявся своєю темою. У нього надбагато проблем. Банківська система зайнялася своїми проблемами. Щоб припинити взаємні претензії або взаємні звинувачення. Це дві різні кафедри. Ніде вони чи в нашій, чи в іншій країні не пересікаються. А для того, щоб вони не пересікалися, як ви пам’ятаєте, в деяких країнах Центральний банк розміщуються в другому місті, ніж в тому місті, де працює уряд. Цим самими показати, що це дві різні інституції. Національний банк – це вічний кредитор. Уряд – це вічний дебітор. Їх треба розвести. Немає меж у бажаннях уряду запозичити. Немає можливості Центрального банку творити емісію. Це два зла, які треба розвести, і тоді вони не будуть мотивувати консолідованої якоїсь позиції. Природньо, це опоненти. І тому дуже важливо, щоби уряд працював у своєму статусі, Національний банк працював у своєму статусі. Якщо ми говоримо зараз... Ну, немає сумніву про те, що Україні потрібний другий транш Міжнародного валютного фонду. Вірніше, другий, третій і четвертий транш 2009 року. В сумі – 12 мільярдів доларів. Дехто бере першу увагу на те, що 12 мільярдів – це та важлива цифра, навколо якої треба акцентувати увагу. Я сказав би дещо інше. Мова не йде про саму цифру, хоча вона сама по собі важлива. Вона дає нам можливість в кінці 2009 року мати валютні резерви нації такі, які вони у нас були на початок року. Тобто приблизно 26 мільярдів. Ті резерви, які у нас сьогодні є, якщо керуватися оцінкою експертів по зобов’язаннях, які Україна повинна обслуговувати в 2009 році, це всього 28 мільярдів. Із них 12 мільярдів – це ті, які потребують покриття із валютних резервів країни. Не як з джерела, а як ресурсу валютного, який конвертується в гривню і таким чином здійснюється обслуговування зобов’язань. Так у нас сьогодні 24 мільярди резервів. 12 мільярдів по року нам треба по сальдо обслугувати зовнішніх платежів. У будь-якому випадку Україна ці платежі обслугує і у нас в кінці року навіть без допомоги Міжнародного валютного фонду залишиться біля 12 мільярдів доларів валютних резервів. Тому тут не проблема арифметики. Тут проблема психології. От те, що у нас виникає на валютному ринку, коли здавалося, і торгівельний баланс в нормі як ніколи, і платіжний баланс, який виглядає без внутрішнього фактору довіри до гривні, дуже пристойно, дуже пристойно. Появляється психологічний фактор, який може стати основним і багато місяців просто тягти країну, забрати можливості. Так от коли ми говоримо про ключову місію Міжнародного валютного фонду, дуже важливо, щоб місія Міжнародного валютного фонду і сам Міжнародний валютний фонд, як світова фінансова організація, став поряд з Україною. Цим він засвідчує діловому світу перш за все, про те, що Україна має стратегічний план, який прийнятний фінансовим світовим колом, що цей план дає відповідь на те, як упоратися із тими ключовими викликами, які існують перед українською економікою. Другими словами, це вже було, приїлося це порівняння, це зелене світло на світлофорі для інвестора: ідіть в Україну, не бійтеся. Тому що ми сильні не тим, що ми кредити беремо, а тим, що до нас ідуть інвестиції. Як внутрішні, так і зовнішні. От для того, щоб відкрити клапан, щоб інвестиція прийшла, щоб повернувся вкладник внутрішній, національний, нам треба акцепт світових міжнародних організацій. Спілкуючись в Брюсселі, ви яке світло побачили – зелене? Буде цей другий транш? Абсолютно. Професійно я переконаний в тому, що у нас є спосіб як розв’язати це питання. Я сказав би, відповідь на те, як швидко, перш за все, український уряд, українська влада осилять цей антикризовий пакет, скоріше знаходиться не в площині, що робити, а в площині політичної волі. Тому що ряд питань, які треба приймати, ну, наприклад, збалансування Пенсійного фонду. По різних оцінках від 7 до 14 мільярдів ми маємо незбалансований Пенсійний фонд. В рік президентських виборів, ну, скажіть, будь ласка, багато знайдеться політиків, які скажуть, що, знаєте, нам треба скоротити спеціальну пенсію суддям, другий скаже скоротити спеціальну пенсію народним депутатам чи прокурорам, чи генералам і так далі, і так далі. Звичайно, це неприємні речі. Але я переконаний, що рано чи пізно суспільство повинне прийти до справедливого і солідарного рішення. Ми маємо неефективну пенсійну політику. Вона побудована не на справедливості, не на соціальній справедливості. Це не чесна політика. І тому, як для мене, це є принцип. От сьогодні про це і треба говорити в суспільстві, що для того, щоб збалансувати Пенсійний фонд, в Україні не може бути пенсій 35 тисяч гривень. Не може. Не в тому плані, що ті люди не мають заслуг перед країною, а в тому плані, що на фоні того, що відбувається сьогодні в Україні чи в будь-якій іншій країні Заходу, не скромно мати такий соціальний підхід. Крім пенсійної реформи, що ще вимагає Міжнародний валютний фонд? Що варто ще зробити? Три речі, які, я би сказав, є обставинами попереднього характеру. Їх насправді більше, але фінансові це є три. Перш за все, місія рахує, що український бюджет не реалістичний на суму приблизно 50 мільярдів гривень. Десь у районі 6-7 мільярдів доларів ми не маємо реальних джерел на покриття тих затрат, які заплановані у нас в бюджеті. Це перша постанова. Причому місія не говорить, що вам треба зробити. Місія констатує, що цей розрив, ви повинні знайти спосіб, як ви його покриваєте. Через переговорний процес ми досягли розуміння того, що 30 мільярдів із цих 50 – хай це буде дефіцит бюджету. У нас такого дефіциту не було з 95-96 року. Я ніколи на своїй пам’яті не пригадую, щоб Міжнародний валютний фонд був такий еластичний по відношенню до такої цифри. Крайня межа дефіциту канонічна, завжди була 1%. Далі ніхто говорити не хотів. Ми досягли порозуміння, що у нас 3,1% валового продукту є дефіцит національного бюджету. Таким чином він буде покриватися не з доходів, а з ринку. 20 мільярдів залишилися проблемними, де уряд повинен, з однієї сторони, радикально скоротити видатки, про що я говорив і ініціював, починаючи від заробітної плати урядовців, президента, влади, закінчуючи витратами на капітальне будівництво, обслуговування і таке інше. Нам треба радикально змінити політику витрат. Але з іншої сторони, цього не достатньо. Нам треба зробити ряд фіскальних ініціатив по підвищенню доходів податкових там, де це можливо. Враховуючи те, що ті пропозиції, які були внесені урядом по дорожньому збору, сприйнялися в суспільстві однозначно негативно, було пропрацьоване питання, як через політику дорожнього зміну вийти на політику нових акцизів, щоб ті власники автомобільних засобів, які мають потужні автомобілі, які споживають більше бензину чи дизельного палива, через плату за бензин по суті повернули те, що раніше ми брали за рахунок транспортного збору. Другими словами, відрегулювати бюджет на 50 мільярдів. Друге. Приблизно навколо цієї цифри дефіцит НАК "Нафтогазу". Є багато нюансів як рахувати там перехідні залишки, як закачаний газ там порахувати, і так далі, і так далі. Але в цілому так, щоб триматися загальної температури по палаті. 50 мільярдів у нас не врегульована політика НАК "Нафтогазу". Він бере по ціні дорожчій газ, а відпускає по дешевшій, лібералізація цін складна, приглушена. І тому збалансувати бюджет НАК "Нафтогазу". Безумовно, і через лібералізацію цін, і через більш економне витрачання, і через окремі національні програми по енергозбереженню. І ви знаєте, що ті суми, які буде отримувати країна від реалізації ресурсу по Кіотському протоколу, вони будуть направлені на політику енергозбереження. І третя позиція – Пенсійний фонд. От три речі, які арифметично треба збалансувати. Я би не хотів, щоби Україна повернулася в 2004 рік. Хочу тепер від економіки перейти до політики. В суспільстві активізувалося промовляння, все частіше і частіше його промовляють, слово імпічмент. Зокрема вчора так само парламент вніс зміни до законодавства, які регламентують роботу Конституційного суду саме в процедурі імпічменту. Як ви гадаєте, те, що різні політичні сили сьогодні коментують цю тему, чи це є тиском на вас, як на главу держави? Очевидно. Тут багато відбувається дрібних, я би сказав, примітивних маневрів – зробити вплив на Президента, зробити тиск, маючи на увазі, що багато сценаріїв, які сьогодні існують у тих чи інших політичних силах, вони вже на порядку денному. Зрозуміло, залишилося там 3-4 місяці до початку виборчої кампанії, нетерпіння є велике. Дехто у фальстартах вже. І тому розігрітися за 2-3 місяці до офіційної кампанії, дехто вважає, що це є нормальний підхід. Але насправді я сказав би, моя відповідь могла бути, можливо, навіть ширше від цього контексту. Україна хворіє, коли ми говоримо про політичну нестабільність, таким цілим системним комплексом недоліків у конструкції влади і особливо після 2004 року, коли відбулася непродумана в потайках так звана конституційна реформа. Я не хочу зараз, знаєте, багато оцінок давати тому, що відбулося в 2004 році, тому що є чинна Конституція, яку ми повинні поважати. І я хочу коректно говорити про Основний Закон. Але разом з тим політики, які в 2004 році формували зміни і доповнення до Конституції, безумовно, керувалися не метою як через інструменти, механізми, розмежування, противаги сформувати стабільність в українському політичному ладі. Скоріше мова йшла про те, як себе побачити в майбутній конструкції влади. І тому треба повноваження Президента передати в парламент, або частину в уряд. Все це зробили. Що ми на сьогодні маємо? Ми на сьогодні маємо ситуацію, коли в одному місці, в одній інституції у нас затверджується суддя, затверджується уряд, затверджується прокурор, затверджується Служба безпеки. Причому це місце, яке ми називаємо українським парламентом, сьогодні не має політичної більшості. А раз не має політичної більшості, не має механізму політичної відповідальності. Бо якщо ми керуємося пропорційною системою, і в парламентський зал депутати проходять через систему пропорційних виборів, тоді вони отримують право, мандат відповідальності перед людьми, як партія, формувати уряд. Насправді у нас більшості немає. Тобто не спрацьовує мандат навіть політичної відповідальності. Я переконаний, що ніхто із політиків чинних не бачив 226 підписів народних депутатів, які формують нинішню коаліцію. Другими словами, ми маємо саме нестабільне місце у нашій політиці у конструкції коаліції і відсутності більшості. А тепер уявіть, чи може бути не інститут парламенту, ми сьогодні говоримо про коаліцію і більшість, як інструмент реалізації імперативної норми Конституції, що коаліція, яка має більшість, формує уряд. Так от, не маючи більшості, коаліція не може взяти на себе відповідальність і за проведення антикризового пакету, тому що, якщо не підключиш комуністів по спеціальних мотивах, бюджет не приймеш в Україні, антикризові не приймеш. Якщо через ситуативне голосування не приймеш ті чи інші закони, другим способом їх прийняти не можна. Який вихід? Знову міняти Конституцію? Знову робити реформу? Спочатку нам треба всім зрозуміти: була зроблена колосальна помилка, коли ми передали концентрацію влади таку, що сформувалася узурпація влади в одному місці. Причому це місце стало нестабільним. І нестабільність як ракові метастази почали передаватися на інші інститути. І це вже один із предметів недоліків нашого парламенту, що може бути нестабільна коаліція. Може бути чутлива більшість. Але чого від цього повинні страждати інститути держави? Це не проблема стосунків особистостей, це не проблема того, що хтось хороший, а хтось поганий. Це проблема в тому, що країна дійсно глибоко хворіє системними дисбалансами. Вилікувати її до президентських виборів наступних можливо? Або почати принаймні процес лікування? Можливо. Як? Ну, очевидно мова йде про те, що та ідея, яка закладалася в минулому році щодо початку роботи конституційної комісії, щоб в найбільш публічному і сбалансованому колі запропонувати нації Конституцію, яка би дала відповідь на ці всі виклики. А їх, я сказав би так, по суті самих крупних викликів є, очевидно, 5-6. І на них треба дати відповідь через Конституцію. Я попробую повторити деякі з них. Відповідальність політиків і тих людей, які йдуть у владу. Що показав досвід після 2004 року? Ми маємо бездарну систему виборів. Не можемо ми говорити про відповідальність політика на рівні місцевого органу самоврядування, якщо він працює на штучній пропорційній моделі виборів. Зрозуміло, що реформатори Конституції 2004 року занадто захопилися партійною конструкцією виборчої системи. Країна, яка не має глибокого досвіду, глибокого проникнення, ідеологічної і партійної ідентифікації до низів, наприклад, коли суспільство ще не структуризовано в значній мірі, я би сказав, не тільки політично, а можливо, навіть ідеологічно. Ми ще наполовину в „совєтском врємєні" живемо, наполовину в новітньому часі живемо. Важко вимагати політичного структурування. Пропорційна модель і парламент, який базується на партійній основі, він хороший тоді, коли років сто є досвіду. Коли із в покоління в покоління кристалізується республіканська позиція, наприклад, чи ліберальна позиція. Коли ми маємо не просто історію, коли ми маємо формування, кристалізацію самоусвідомлення людей, що це є одна цінність, а це є друга. І оця цінність це є моя. А то цінність є не моя. І тому я ідентифікую себе по відношенню до тієї партії. Не по відношенню до тієї людини, яка там очолює ту партію, а до її ідеології. І це показало, що місцеві органи влади, які створені на чинній політичній моделі, вони недієздатні. Подивіться приклад тернопільський. Півтора роки не працює обласна рада. Рада, яка не може бюджет 2008 року прийняти, бюджет 2009 року прийняти. Рада, яка не може подати функції людині, як орган влади, не може дати ці функції, бо це небезпечно. Це бездіяльність влади. І це привело нас до цього, штучна до самого глибокого рівня передача пропорційної виборчої системи. Тому нам треба, очевидно, перейти на мажоритарну систему до місцевих органів. Нам треба перейти до комбі, що стосується формування парламенту країни, коли присутня була з однієї частини і політична, партійна складова, а з іншої сторони було і регіональне представництво. Багато є змішаних систем, десятки є змішаних систем. Я переконаний, що сьогодні відповідь не в тому, яку модель ми вибираємо цієї системи. Ми просто говоримо, що концепція відкритих партійних списків, очевидно, в цілому, найбільше приближена, щоб задовольнити це питання. З однієї сторони, залишити за право формування уряду, а це значить, залишити партійну систему виборів, партійного представництва. Не Президент, як до 2004 року, призначає уряд, бо тоді була мажоритарна модель. Тепер ми кажемо, очевидно, до мажоритарної моделі ми вже не повернемося. Нам треба, щоб була партійна модель і партійна модель вела до відповідальності парламенту за формування уряду, його економічну і соціальну політики. Разом з тим нам треба зберегти регіональне представництво. От в цьому є фокус, коли ми говоримо про модель виборів, яка повинна врахувати і ту модернізацію, яка відбулася в системі влади в Україні, і разом з тим повернутися до того традиційно, щоб було миле людям, і воно було адресно. Це перша позиція, наприклад. Друга позиція. Як розмежувати парламент або відділити від тих функцій, які по суті його діяльність або певної групи сил, узурпують? Коли окрім формування уряд, окрім політики чи економічної, чи соціальної, дуже часто парламент стає місцем потрясінь. І місцем потрясінь, і нестабільності роботи інших національних інституцій. Як розмежувати, щоб парламент працював над законом, а не вислухував звіт голови Національного банку чи Служби безпеки, чи Фонду держмайна, чи не формував квоти в регуляторні інституції, які ніякого відношення до більшості і до уряду не мають? Другими словами, як зробити модель, при якій у державі працює парламент, дай Бог, щоб він стабільним був, працює над законами, формує уряд, здійснює політику економічну, соціальну, зайнятості і таке інше. Разом з тим, якщо він навіть і нестабільний, то як залишити стабільними інституційні положення держави? Очевидно, як для мене, це без великих дискусій. Ми повинні ставити питання про верхню палату українського парламенту. Палата, яка би дала відповідь на перше саме чутливе, що хотіли мати люди, це представництво території, представництво регіону. Знову таки, різні моделі є. Я не кажу зараз, на яких принципах ми це представництво будемо говорити, але я переконаний, що кожна територія хотіла би знати, що в неї є три депутати, які представлені у верхній палаті, які представляють територію, і через них територія може проводити той контакт між верхньою владою, між вищою владою і територією. Окрім того, вища палата – це не просто орган представництва. Це той орган, який дає стабільність якраз інституціям держави, тим, які не входять в компетенцію нижньої палати. Тобто якраз на верхній рівень, на верхню палату якраз і переноситься, що ця палата займається не законами, ця палата займається, як застабілізувати інституції держави, і цим самим вона гасить той лобізм, той партійний підхід або навіть ідеологічний підхід, який може виникати в нижній палаті по відношенню до керівника тієї чи іншої інституції. Але двопалатний парламент характерний для федеративних республік. Для федерацій. Ні, це не так. Ну, якщо, поляки – федеративна республіка? Ні. Французи? Ні. Італійці, федеративна? Ні. Казахстан, федеративна? Ні. Ви праві в чому, що федеративна держава обов’язково має двопалатний парламент, це правда. Але на цьому ця форма не обмежується. Тут, ви знаєте, тут дуже важлива традиція ладу, традиція формування стабільності різних горизонтів державної влади. Тобто якщо ми концентруємо цю владу в одному місці, і не формуємо ефективні баланси, ми з кожним роком скачуємося до узурпації в одному інституті влади. І коли цей інститут при певних обставинах не є стабільний, він чинить проблему по багатьох інституціях. То ви вважаєте, до кінця року можливо провести конституційну реформу? Вибачте… Я хотів ще декілька ознак сказати. Подивіться на проблеми самоврядування. От кожна політична сила, яка виходить на вибори, ставить чи не першим питання передачу влади на місця. Це можна зробити тільки в рамках конституційної зміни. Коли дійсно отой дуалізм, який у нас є в системі виконавчої влади, кінець кінцем поставити тут крапку, і те, що потрібно для повноважень місцевого органу самоврядування, що він сформував відповідні виконкоми, і вони працювали як одне тіло в одній матерії, це може зробити тільки глибока реформа цього розділу Конституції. І я переконаний, це те, що у нас сьогодні чекає місцеве самоврядування. Таким чином нам треба дати відповідь на представництво людей, територій. Це може дати тільки реформа. Друге. Нам треба дати ефективне розмежування, щоб почали працювати в країні противаги, і диверсифікували зони впливу. Це забезпечить стабільність. Навіть якщо один із інститутів буде нестабільний, всі інші будуть працювати стабільно. Третє. Посилити роль самоврядування. Істинно передати йому те, чого потребує кожна територія. Я хочу підкреслити, мова не йде про вибудовування вертикалі і особливо виконавчої влади. Це велика помилка буде. Кожне західне суспільство якраз будується на тому, що іде розмежування між вищою владою країни і нижчою владою країни. Не створення вертикалі з города-героя Києва до сільської ради, а навпаки – дати повноваження, дати органи, дати ресурси, дати фіскальне поле. Звичайно, тут далі продовжуємо тему адміністративно-територіальної реформи, бо орган самоврядування може сприйняти ці всі функції і повноваження при одній умові – коли він буде стандартизований. Тобто, що таке самоврядування, що таке орган самоврядування? Він такий повинен бути чи такий? Які функції він на себе бере? Яке фінансове поле у нього? Ну, це довга розмова, але таким чином це є одні з небагатьох із тих обставин, про які ми говоримо для того, щоби сформувати ту систему конституційного ладу, який би дав відповіді на всі ці виклики, які нас сьогодні мучать, які породжують різного роду, там, тенденції, геть усіх. Так я думаю, що і того, хто писав цей заклик, треба геть робити. Чи когось геть, а когось не геть. Другими словами, появляється така слабка психологія у суспільстві, відчуття зневіри, ослабленості, що немає виходу. І та інституція неадекватна, інша інституція не адекватна. Складається враження, що потрібно багато сил, щоб це змінити. Насправді мова йде про те, що нам треба вийти із пропозиціями, ті, які дають відповіді на ці виклики. На ці і на ще деякі, на яких за браком часу я не зупиняюся. Було би дуже добре, якби парламент України зайняв конструктивну позицію по цьому, висловився. Але саме головне, щоб українська нація через механізм всенародного референдуму, я в цьому переконаний, це єдиний спосіб, як дати добро новій редакції національної Конституції. І щоб українське суспільство, пропустивши через свої інтереси, через свої позиції, щоб українська еліта, різна еліта, і політична еліта, і ділова еліта, і фахівці, академічні кола, щоб вони висловилися – це той лад, який приносить на майбутнє і збалансованість, і стабільність. І він відображений у тілі відповідних змін до Конституції. Час є. Я думаю, що сьогодні якраз і складується така атмосфера, коли це є ключова точка відповіді на те, в якій мірі стабільності ми хочемо бачити завтрашній день. Без Конституції цього не можна зробити. Є і друга небезпека, що ми були свідками того, як певні політичні кола хотіли повторити політику 2004 року, коли одна партія вкидає пакет, біля нього починаються, вибачте, собачі бої. Потім іде по суті таємне голосування, фальшиве голосування, з подавленням волі, навіть без обговорення змін і доповнень. Ніде в світі так національна Конституція не приймалася. Я би не хотів, щоби Україна повернулася в 2004 рік. Я не хотів би, щоби ті чи інші політичні сили поставили за мету втемну провести чи нову редакцію Конституції, чи зміни. Другими словами, і це в значній мірі від журналістів, ми не повинні зараз допустити, щоб будь-яка політична сила, будь-яка політична сила – чи велика, чи менша – в тіньовому режимі, в підкилимному режимі сьогодні почали пропонувати обговорення питання щодо змін до Конституції. Це повинен бути самий публічний акт, який ми хотіли передати своїм дітям, бо вони в тій державі будуть жити. Переконаний, що сьогодні ми можемо зробити цю прекрасну роботу. Тому сформувати зміни, розглянути в парламенті, провести загальнонаціональний референдум, поставити крапку, а потім, це вже я даю відповідь на ваше попереднє запитання, а потім іти на президентські вибори. Переконаний, треба йти на парламентські вибори і формувати стабільну нову основу.
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять