Близький Схід після загибелі Каддафі: кінець "арабських революцій" та "ісламістська зима"

Політичне протистояння в арабських країнах може перейти в нову фазу боротьби ісламізму та демократії.

Майже за рік після несподіваного вибуху масових заворушень на африканському континенті "арабська весна", схоже, остаточно вичерпала свої сили. Тепер можна подивитися, як змінилася політична карта регіону, та які лідери відіграватимуть там головну роль. Адже за півроку Західна Європа та США нарешті визначилися, що їм робити з новими ісламськими демократіями, які так несподівано виникли на політичній карті світу.

Загибель лівійського лідера Муаммара Каддафі стала переламним моментом в усіх процесах на Близькому Сході. НАТО та західні лідери одразу втратили цікавість до революцій, адже це дало їм змогу вийти з дорогої та непопулярної війни і не втратити свого перстижу. З іншого боку, тепер ніхто не знає, що прийде на зміну тим режимам, які скинули демократичні революції.

Крім того, припинення революційних рухів зумовлено тим, що більшість слабких та нестабільних режимів втратили свою владу. Туніс, Єгипет та Лівія стали найслабшими ланками в політичній системі регіону. Інші країни знайшли власні методи запобігання революціям. Так Саудівська Аравія та Бахрейн вирішили надати нові пільги та виплати своїм громадянам, а уряди Сирії і Ємену вирішили придушити усі протести за допомогою сили, розуміючи, що внутрішня опозиція не матиме сил для розв’язання повноцінної громадянської війни. А західні демократії намагатимуться загагодити усі конфлікти демократичним шляхом, здебільшого задля того, аби ціни на сиру нафту більше не зростали.

Африка опинилася на роздоріжжі, адже старі режими, які керували країнами кілька десятків років, пішли в небуття разом з їхніми лідерами, а демократичні сили не можуть нагадодити нормальне життя в країнах. В результаті революції стають невигідними для Європи та США, адже ведуть до нової нестабільності.

Крім того, над регіоном зараз активно починає розповзатися тінь радикального ісламізму. Адже надії західних лідерів, що революції перекинуться на Іран та повалять шиїтський режим, не виправдалися. Зараз Тегеран, навпаки, прагне посилити свій вплив в регіоні, і в нього є для цього усі перспективи. Адже після виборів в Тунісі, які відбулися наприкінці жовтня, більшість голосів в парламенті цієї країни має поміркована ісламістська партія, яка раніше була забороненою. На думку екпертів Центру Карнегі, зараз поборники ісламу матимуть визначний шанс відтіснити демократів та використати досягнення арабських революцій.

Лівійський приклад  

Коли навесні 2011 року в Лівії почала розгоратися громадянська війна, мало хто з експертів вірив, що повстанці зможуть повалити Муаммара Каддафі, який перебував при владі вже четвертий десяток років. Навіть коли сили НАТО в травні 2011 року оголосили, що закриють повітряний простір над країною та будуть бомбардувати сили Каддафі, повстанці не були тією силою, в яку вірили західні лідери.

Проте з часом повстанцям вдалося запевнити Європу, що вони зможуть втримати ситуацію в країні під конролем і, головне, забезпечити нормальний видобуток та постачання нафти. Тому з початком осені 2011 року більшість активів Каддафі, які до цього заморозили в європейських банках, почали надходити повстанцям. Крім того, ЄС в умовах кризи прагнув закінчити цю непопулярну війну. Адже кожен день бойових вильотів авіації коштував до 2 млн. євро, і протистояння затягувалося.

Повстанцям почали надходити гроші та зброя, - згідно доповіді Всесвітнього Банку, більше 50% озброєння опозиція отримала в період з серпня до вересня 2011 року. Крім того, Інститут війни та миру в Стокгольмі в своєму дослідженні зазначає, що опозиція за гроші колишнього диктатора залучила до війни багато найманців, які і принесли їй перемогу.

Зараз ситуація в країні залишається невизначенною, адже в опозиції немає єдионого центру, який би поважали усі групи повстанців. Поки що говорять про призначення парламентських виборів на демократичній основі, проте аналітики не вірять в те, що угруповування можуть самі здати зброю. Лівія не мала легальної політичної опозиції і зараз не має уявлення, як будувати демократичну систему влади.

Схожий процес відбувається і в інших країнах, де перемогли революції. Адже в Єгипті також немає єдиної політичної сили, яка б отримала б всенародну підтримку.

Лівія, на думку багатьох експертів, може стати прикладом для інших країн: якщо там не відбудуться демократичні вибори, ситуація в регіоні ще не скоро стабілізується. Крім того, після громадянської війни опозиція зіткнулася з проблемою роззброєння більше 20 тисяч лівійців, яким сама видала зброю.

Нарешті, в регіоні виникла така багатопартійність, яка не характеризує навіть розвинену демократію. В Єгипті за кілька місяців було зарєєстровано одразу 150 політичних партій. У виборах у Тунісі брали участь 100 об’єднань та блоків. Це може призвести лише до посилення хаосу в цих країнах, адже Захід поки не знає, що саме він має з цим робити.

Західна допомога

У перші місяці "арабської весни" більшість експертів відверто критикували адміністрації США та ЄС за відсутність продуманого ставлення до цих массових виступів. Один зі старших аналітиків Центру Брукінгса Шаді Хамід ще в травні 2011 року заявив, що Барак Обама не має певної думки про те, що треба робити з арабськими революціями. Білий Дім справді тривалий час зберігав мовчанку і намагався не коментувати події, лише закликав усі сторони до переговорів.

На думку старшого наукового співробітника Університету Джорджтауна Доналда Ленікса, Вашингтон довгі роки співпрацював із режимом Хосні Мубарака в Єгипті, тому не прагнув підтримувати опозиціонерів одразу. "Америка довго зволікала і думала, що Каїр сам придушить виступи, аби все залишилося по-старому. Лише коли стало зрозуміло, що ситуацію не втримати під контролем, заговорили про підтримку опозиції", - пояснив експерт "Главреду".

Тому зараз, коли опозиція і влада в Сирії перебувають в стані майже відкритої війни, Білий Дім намагається не проводити агресивну політику проти президента Башара Асада. Адже невідомо, хто переможе в цій боротьбі, і тому невигідно сваритися з діючою владою. За прогнозами аналітиків, Америка та ЄС будуть діяти через Туреччину, аби донести до влади, що не варто направляти на демонстрантів танки.

З іншого боку, "арабська весна" підірвала такий феномен як ісламський тероризм. Більшість великих організацій з цього напряму поки нікуди не ділися. Проте більшість арабського населення показали, що не бачать майбутнього в цьому засобі боротьби за свої інтереси. Навіть рух ХАМАС, який не припиняє боротися за визволення Палестини методом вибухів та провокацій, в останні місяці втратив свій запал. Жителі держав Близького Сходу показали, що не хочуть терактів, а хочуть наблизитися до демократичних норм Європи. Схоже, війна зі світовим тероризмом багато в чому вичерпала себе і піде на спад. Хоча сам регіон може опинитися під впливом нової сили.

Ісламістська тінь  

Перемога поміркованої ісламістської партії в Тунісі стала показником того, що демократи не змогли скористатися досягненнями своєї революції. Тепер вони будуть в меншості і не зможуть сформувати уряд. Схожа ситуація зараз в Єгипті, де зростає популярність радикального ісламу.  

Від самого початку у Брюсселі та Вашингтоні боялися, що Іран посилить свої позиції в регіоні. Проте зараз видно, що популярними стають рухи на прихід до влади сунітських партій, які прагнуть утвердити помірковане ісламське правління. Поки західний світ сприймає це лише насторожено. На початку листопада 2011 року Барак Обама заявив, що буде вести переговори з ісламістськими партіями. Хоча експерти вважають, що зараз треба остерігатися переростання політичних рухів у регіоні у підтримку ісламського екстремізму.

фото: teakdoor.com

 

 

 

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять