Свобода не регулюється президентами

Чому влада намагається об`єднати країну довкола цінностей іншої, нехай сусідньої, держави?

Навряд чи помилюся, коли скажу: більшість людей хоча б раз на рік морально та фінансово готова зробити собі, коханим, подарунок, про який давно мріяли. Віктор Федорович Янукович, волею капризної долі обраний президентом України, – не виняток. Він теж зробив собі під "йолку" подарунок, про який, напевне, мріяв від 2005 року. За кілька днів до нового 2012 року Янукович своїм Указом скасував-таки День Свободи, проголошений його попередником, Віктором Ющенком, щорічним святом. Усі, хто бажав, могли відзначати День Свободи 22 листопада – саме в цей день 2004 року почалися події, які увійшли в історію під визначенням "помаранчева революція".

Нарешті Янукович офіційно скасував "день своєї поразки". Або, якщо хочете, "день народного "фе" на свою адресу". Раніше, перед тим, як піти в президенти перший раз, він уже докладав певних зусиль та підключав усі зв’язки, аби з нього зняли дві судимості – ну хто в молодості не грішив… Проте навіть юридичне скасування цих судимостей не допомогло: в країні, де закон, мов у тій приказці, нагадує дишло, народ оці самі погашені судимості все одно пам’ятатиме. Хоч Янукович офіційно відмив власне минуле та ніби чистий перед законом, його все одно – останнім часом навіть відверто, через написи на плакатах, асоціюють із кримінальним світом.

З "помаранчевою революцією" буде те саме. Скільки б зусиль не докладав Табачник, аби вилучити згадку про цю подію зі шкільних підручників історії, в історії та, відповідно, в людській пам`яті, підкріпленій фотографіями та відеозйомками, день, коли Янукович програв, лишиться назавжди. Так, я не певен, що в листопаді 2004 року Ющенко виграв. Так само не готовий сказати, чи виграв мій народ, або що виграла моя країна. Відповідно, не хочу тут аналізувати всі втрачені від того дня українські шанси. Але є один безперечний факт: Янукович тоді отримав лункого ляпаса, міцного копняка, хитнулася, хоча й не впала система, яку він уособлював. І ось тепер Вікторові Федоровичу неприємно про це згадувати. Отже, Указ № 1209 від 30 грудня 2011 року – подарунок Януковича самому собі. Та, можливо, чергова спроба вилікувати отриману тоді психотравму…

Правда, зовсім без свята свободи Янукович українців не залишив. Він просто переніс його на інший день, сумістивши з Днем Соборності, який Україна традиційно відзначала щороку 22 січня. Лишається загадкою, чи пояснила Ганна Герман своєму патрону значення слова "соборність". А якщо пояснила – то чи зрозумів гарант Конституції, що соборність України – справжня соборність! - не має нічого спільного з ідеями та ідеологією "руського міра", які проповідує замість Слова Божого Патріарх Московський та всея Русі Кирило (Гундяєв). Вірними парафіянами якого є і сам Янукович, і голова українського уряду Микола Азаров, і міністр освіти та науки України Дмитро Табачник, словом – переважна більшість членів Партії регіонів.

З огляду на це нема нічого дивного, коли Вадим Колесніченко, один із найодіозніших "регіоналів", закликає нас уклонитися Януковичу в ноги за об`єднання України. Правда, він не уточнив: всі кроки нинішнього голови нашої держави спрямовані справді на перспективу об`єднання українців довкола єдиної церкви – російської православної. А Україну Президент теж намагається об`єднати – з путінською Росією. Тільки в такий спосіб Володимир Путін, який, як свідчать останні російські новини, навіть не набрид росіянам, а справді задовбав їх, може реально утриматися в своєму кріслі.

Між іншим, товариш Колесніченко належить до тих українських громадян, кого таке об`єднання влаштовує. Як, і, відповідно, віддалення від Європи. З її нав`язливими, як кажуть у "партії влади", демократичними цінностями.

Підтвердження тому – активна, обома руками, підтримка того ж Вадима Колесніченка ще одного президентського "об`єднання": з’єднавши День Свободи з Днем Соборності, Янукович сполучив святкування Дня Військово-Морських Сил України з аналогічною датою в Росії. Тобто відтепер українські та російські військові моряки святкуватимуть професійне свято разом, так само, як уже п`ють за своє свято прикордонники та десантники обох згаданих країн. Лишається повернути спільний для України й Росії день радянської армії, заодно – день міліції. Ну, добре: День Захисника та День Силовика. Не важливо, як це буде називатися. Головне: незалежна, вільна та соборна Україна святкуватиме військові та поліцейські свята в один день із так званим "старшим братом". Вірніше, "старший брат" дає зрозуміти: певні ключові свята треба сумістити, ось це нас і об`єднає.

Що ж, довкола подібних тем та фактів нашого сьогодення можна поламати багато списів. Напевне, вони будуть ламатися й далі. Але очевидним лишається одне: замість об’єднувати Схід і Захід України довкола подій, фактів та героїв, близьких українцям від Алчевська до Чопа, діюча влада намагається об`єднати мою країну довкола цінностей іншої, нехай сусідньої, держави. І це – зовсім не свобода та демократія, які є базовими для європейської спільноти.

"День свободи" за Януковичем – це свобода хвалити його дивні ініціативи. Або – свобода мовчати в ганчірку й терпіти. Інших свобод, що характеризують саме незалежну соборну суверенну державу, нам не пропонують. Проте вони існують, і їх жодним указом не скасувати – як і не нав’язати…

Сейчас вы просматриваете новость «Свобода не регулюється президентами». Другие новости политики читайте в разделе «Политика». Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter. Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
google news Главред в Google News telegram Главред в Telegram
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять