Доторкнутися до Евересту

Пройти стежками Гімалаїв можна і не будучи альпіністом та без великих грошей.

У свідомості багатьох людей підкорення, чи принаймні наближення до велетенських гірських вершин асоціюється з альпінізмом, професійним та небезпечним. Аби піднятися на гори, потрібно тренуватися лазити по вертикальних стінах, витримувати низькі температури і не боятися потрапити під лавини. Інший шлях до гір полягає в тому, аби заплатити гроші і подивитися, як туристична фірма організує твою мандрівку. В такому разі чим вище гори, тим більше ціна, яку треба заплатити, аби піднятися туди. З іншого боку, кожен має розуміти, що така мандрівка може бути дуже небезпечною та важкою.

Проте існують способи, завдяки яким навіть не дуже заможна людина, яка не займається альпінізмом, може наблизитися на найбільших гір на планеті – Гімалаїв. Для мандрівки до підніжжя Евересту не потрібно брати з собою льодоруби, але знадобиться зимовий одяг, адже там навіть вдень цілий рік може стояти мінусова температура. Проте дійти туди може майже кожен.

Подорож не вимагає і великих грошей, адже її можна організувати самостійно і тоді головними витратами будуть квитки на літак до Катманду і назад. Проживання на треку та пересування по Непалу відносно дешеві, в порівнянні навіть з українськими реаліями. За останні кілька років гімалайський туризм стає все більше популярним. Мандрівники з усього світу їдуть до найвищих гір, аби роздивитися їх зблизька, адже для цього не потрібен альпіністський досвід і великі сили. Треба лише набратися мужності і вирушити в подорож.

Кореспондент "Главреда" пройшов гімалайськими стежками, перейшов через льодовики та доторкнувся до найвищих вершин нашої планети.

Питання ціни

Комерційне сходження на Еверест коштує приблизно 60-65 тисяч доларів, з цієї суми більше 10 тисяч треба заплатити лише за дозвіл непальської влади піднятися на найвищу вершину. Інші восьмитисячники, які знаходяться виключно у Гімалаях, коштують дешевше, проте доведеться заплатити приблизно 30 тисяч за це задоволення.

Інший спосіб потрапити в гори – це стати альпіністом та витратити кілька років на тренування і сходження на менші вершини. Можна також вирушити самому в туристичний похід в Гімалаї, в такому разі підніматися на вершини буде неможливо, проте можна побачити гори зблизька.

Усі важливі перевали увішані прапорами для молитов

Найперше наша група починала з вибору транспорту з Києва. До Катманду літають кілька авіакомпаній, проте усі вони мають довгі стиковки в арабських містах Шарж чи Абу-Дабі. Там туристу доведеться чекати до 18-20 годин між рейсами. Тому найкращим варіантом був рейс Київ-Делі, а потім до Катманду. Це вийшло за ті ж гроші, що прямі перельоти, і додатково зекономило нам півдоби.

В Гімалаї треба летіти восени чи навесні. В інші пори року там іде сніг чи постійні дощі, тоді холодніше і самих гір майже не видно. Найкраще обирати південні схили гірського хребта, бо там є підходи до усіх великих вершин. Крім того, на оформлення дозволу перебування в китайському Тибеті може піти багато часу. Тому осінь і Катманду – найліпший варіант для Гімалаїв.

Саме місто зустрічає спекою та постійним смогом. Воно неприбране та брудне, як і більшість мегаполісів Індостану. Там багато машин та мотоциклів, а правил дорожнього руху майже не існує. Одразу складається враження, що непальці постійно хочуть щось продати туристам чи випросити в них гроші. Для мандрівника найкраще зупинятися одразу в районі Тамель, де і живе більшість туристів.

Зі столиці Непалу є два найбільш популярні маршрути в гори – до Евересту та навколо Анапурни. Другий довший і проходить більш населеними містами. Ми вибираємо Еверест і одразу купуємо квитки на літак до міста Лукла, звідки і починаються усі маршрути до цієї гори. За 40-хвилинний переліт треба віддати приблизно $120, є усього три авіакомпанії, які літають в гори.

В аеропорту Катманду літака в Луклу можна чекати годинами, і це не залежить від розкладу. Тут все вирішує погода: якщо в горах хмарно, літаки не можуть прилетіти, тоді усі рейси відкладаються. Того дня нам пощастило, ми чекаємо лише 6 годин і вилітаємо на невеличкому двомоторному літаку.

За півгодини ми вже стоїмо в Луклі, звідки починаються маршрути в гори. Тут невелика арка з пам’ятником Тенцінга Норгея, місцевого жителя, що 1953 року разом з Едмундом Хіларі підкорив Еверест, і кам’яниста дорога.

Ялини і рододендрони

Якщо ви не хочете нести свої речі самотужки, в Луклі можна найняти собі шерпу – місцевого жителя, який буде супроводжувати вас усю мандрівку. Розцінки різні, але в середньому за 10-12 днів треба буде віддати 150-200 доларів. Можна найняти і гіда, хоча потреба в ньому невелика. Адже усі стежки вже находжені і заблукати дуже важко.

Шерпи

Проте, якщо все несеш сам, то рюкзак не такий великий, як звичайно, адже в ці гори не беруть намети чи їжу. На гімалайських треках ночують в спеціальних готелях – лоджіях. Їх тримають місцеві жителі, які живуть з обслуговування туристів. Їжу також треба купувати там, де ночуєш, інакше ціни за кімнату (в середньому 10-20 грн. з людини) зростають в 10 разів.

Від початку дорога до Евересту іде вниз, в долину річки, оточеної ялинами та кедрами. Пейзаж нагадує Карпати чи гірський Алтай, і ніщо не говорить, що ти в Гімалаях. Лише на кожному перехресті стоять молитовні ступи – білі піраміди, священні для буддистів.

Монастир в Тенбоче на фоні Лхоцзе та Ами-Даблам

Від самого початку треба пам’ятати про гірську хворобу. Вона виникає через розрідження повітря на великій висоті і починає відчуватися вже вище 4000 метрів. На початку маршруту повз нас проносять кількох туристів, жертв цієї хвороби. Вони мали заплатити місцевим, аби ті знесли їх донизу. Гірська хвороба починається з нудоти та болю в голові і може закінчитися смертю, якщо вчасно не спуститися. Щоб не захворіти, можна підніматися лише на 500 метрів на день. Альпіністи, які ідуть на Еверест, витрачають більше місяця на правильну акліматизацію.

Другого дня ми входимо до столиці регіону Кхумбу міста Намче-Базар. Місцеві жителі більше схожі на тибетців, ніж на мешканців рівнинного Непалу. В них власна мова і звичаї, здебільшого вони живуть з сільського господарства та вирощування яків. Ці великі бики зустрічаються по дорозі майже постійно. Внизу вони підстрижені, а вище 5000 тисяч мають довге хутро.

У горах постійно зустрічаються яки

Намче-Базар - найбільше місто на увесь регіон, там живуть більше тисячі людей. Трохи південніше виринає перша гора вище 6 тисяч – Тхамсерку. Вона зустрічає мандрівників, саме місто стоїть на висоті 3400 метрів. І одразу все навколо стає великим і холодним. Вдень температура піднімається до 15-20 градусів, але коли сідає сонце, одразу стає холодно. Зникають ялини, їхне місце займають рододендрони та кущі.

Ліс рододендронів

Наступного ранку біля Намче-Базару ми бачимо гору Ама-Даблам, яка стрімко височіє на сході. А за наступним поворотом нарешті видно Еверест. Він ще далеко і ховається за гігантською стіною четвертої в світі гори Лхоцзе, її піки підносяться на 8500 метрів, і тому навіть Джомолунгма на їх тлі виглядає маленькою.

Ама-Даблам (6856 м)

Каміння і лід

За 5 днів дороги ми піднімаємося на висоту 4800 метрів. Там починаються льодовики. Їх відразу не можна розпізнати, адже вони присипані камінням та пилом, який падає з гір. Тому виглядають сірими, хоча окремі брили залишаються білосніжними, і розумієш, що ідеш по величезному шару льоду. Зникають рослини, лише десь пробивається жорстка трава, на ній випасають яків, тварин вже зрідка посилають так високо, тому усі вантажі тут переносять люди. Вантаж, який несе місцевий житель, може важити до 50 кілограмів, при цьому він може обігнати туристів, які ідуть без рюкзаків.

Стіна Лхоцзе (8516 м), за нею - Еверест

Ми долаємо перевал Доле Пасс і спускаємося до льодовика Кхумбу. Він тут найбільший і дав назву самому гімалайському регіону. Льодові брили пробили собі дорогу і створили гігантську долину серед семи- і шеститисячників. Коли рухаєшся там, то відчуваєш себе маленьким на тлі цих гігантів. На обрії постійно зростає та стає вищим Еверест. Він поступово розсуває інші гори та постійно височіє своєю чорною вершиною.

Шлях до Евересту прододить по льодовику Кхумбу

Нарешті група піднімається до найвищого людського поселення – Горак Шеп. Воно виникло на місці базового табору невдалої швейцарської експедиції з підкорення Евересту. Тепер там постійно живуть люди, які обслуговують туристів. Поряд новий базовий табір для сходження на Джомолунгму, там кілька десятків наметів, його висота 5300 метрів. Аби піднятися вище, потрібно вже мати спорядження, адже дорогу заступає великий льодопад. Звідси люди ідуть підкорювати найвищу вершину.

Горак Шеп, найвище людське поселення в світі (5100 м.)

Поряд з Горак Шепом - пагорб Кала-Патар, звідки відкрвається найкращий вид на головний гімалайський хребет. Проте підніматися туди треба зранку, бо в другій половині дня погода в горах здебільшого псується, з долин піднімаються хмари і видимість одразу падає.

В середині дня в горах псується погода

На весь маршрут треба витратити приблизно 12-14 днів, аби нормально акліматизуватися і не відчувати гірської хвороби. Якщо виду на гори буде мало, то мандрівник може відправитися до гірського озера Гокіо через перевал Чо-Ла, який також знаходиться на 5500 метрів над рівнем моря. Звідти іде проста дорога до Намче-Базару, і вниз до Лукли, де знову стає тепло і є дерева. Та велетенські гори продовжують височити над усім світом.

Гора Еверест (8848 м)

Льодовикові озера майже завжди зеленого кольору

Найбільше озеро в Гімалаях - Гокіо

Гора Тхамсерку (6608 м)

Сейчас вы просматриваете новость «Доторкнутися до Евересту». Другие новости политики читайте в разделе «Политика». Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter. Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
google news Главред в Google News telegram Главред в Telegram
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять