У Польщі неофіційно відкрили Євро-2012

Українсько-польський фестиваль "Ніч Культури" став неформальним культурним відкриттям чемпіонату Європи з футболу.

Масштабне та захоплююче, гомінке та барвисте, несподіване та знайоме… Саме таке культурне свято влаштували у Любліні. Художники, актори, письменники, музиканти з України та Польщі майже добу створювали неповторну атмосферу, пронизану позитивом та натхненням.

Концерти, театральні вистави, виступи жонглерів і гумористів, перформанси, хепенінги, вернісажі, музейні виставки, покази моди, фільмів, літературні зустрічі та дебати, спеціальні програми для дітей… І все це на кожному кроці, за кожним кутком, на кожному майданчику старого міста. Усього три сотні подій, 250 митців, понад 70 тисяч відвідувачів. І кожен глядач міг стати актором, кожен актор – автором, кожен автор – спостерігачем, кожен спостерігач – гостем Любліну, міста, де не раз перетиналися шляхи Заходу та Сходу, а особливо ті, що пов’язані з Україною. Нині все у дусі співпраці та чесної гри.

"Цьогорічну "Ніч Культури" ми проводимо під гаслом "Люблін – Брама Сходу" (захід  відбувся вперше у 2007 році, – авт.), запросивши до її створення численних митців з України, – говорить мер Любліна Кшиштоф Жук. – Ми хотіли показати Польщі та Європі не лише багату й захоплюючу культуру Любліна, а й спільні з українцями проекти, зважаючи на початок за кілька днів у наших державах Євро-2012 та наш величезний спільний культурний потенціал".

Тож поляки вирішили показати Любліну, Польщі та усій Європі культуру сусідів, а українці ж з усіх сил намагалися створити справжнє свято полякам. "Ніч" перемішала заходи легкого розважального, популярного характеру з культурними подіями, призначеними для вузького кола поціновувачів. Над усім цим працювали разом митці-професіонали та аматори.

"Діалог культур треба налагоджувати вночі. Ніч – це інтимність. Україна – це жінка, Польща – чоловік. Ніч провокує поєднатися", – жартує організатор фестивалю "Ніч культури" Рафал Козинський. А потім додає, що підгледів ідею у Європі, лишень вирішив винести культурну ніч з суто музейного простору на вулицю.

Справді, таким чином усі інсталяції та перфоманси стали ближче до людей. Навіть просто перехожі зупинялися біля таких собі арт-об’єктів, а ті, хто хотів проникнутися духом червневої люблінської ночі, зазирали у музеї та галереї, приходили на спектаклі.

Ось прямісінько на пішохідній "зебрі" виросла трава. Це – інсталяція Катажини Щипйор "Зелене світло". Небуденна трав’яна форма у щоденних асфальтових міських декораціях. Таке рослинне втручання, на думку художниці, має привертати увагу до проблеми зникнення зелені у великих містах.

Трохи далі – "Кімната політики". Митці уявили, як "заангажований громадський простір" перетворюється на приватний – домашнього газетного салону, де можна просто подивитися в очі "героям" обкладинок журналу "Політика".

Ще за кілька метрів – сеанс одночасної гри у шахи з українським гросмейстером Орестом Грицаком.

А це ­­– Краківська брама. Вона стала майданчиком для інсталяції Сергія Петлюка та Олексія Хорошка "Exchange 2.012". Один із символів Любліна, який нині на реконструкції, окрім будівельних плівок обтягнули ще й поліетиленовими торбами у клітинку. Такими самими, з якими наші заробітчани зазвичай вирушають на захід у пошуках кращої долі та грошей. "Ці картаті торби – своєрідний символ зустрічей поляків та українців, які так часто відбувалися на базарах, стихійних ринках та прикордонних переходах", – говорять художники з України.

Показували у Любліні і українське кіно. Найперше – легендарні "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова, далі "Криницю для спраглих" Юрія Іллєнка та короткометражки, серед яких десятихвилинка Марини Вроди "Крос".

Музика грала майже звідусіль. У центрі було облаштовано кілька сцен. Так, у Люблінській архікатедрі співала "Піккардійська терція", на головній сцені – "KOZAKSYSTEM" (більшість знає цих музикантів як членів гурту "Гайдамаки").

Лунала музика навіть з автобусу.

Одразу за головною сценою – свято для любителів пластичних інсталяцій. Перфоманс "Тріснутий горизонт…". Це спроба перенесення прозових образів Бруно Шульца (польського письменника та художника, частина творів та усі картини якого для історії втрачені) на одну з вузеньких вулиць Любліна. Актори Люблінського католицького університету Івана Павла ІІ грали похмурих чорних круків, які монотонно гладили частини жіночого тіла, зроблені з картону.

Перед театром імені Андерсена грав театр імені Курбаса - "Лісову пісню" у трьох діях. Постановка Андрія Приходька. За музичне оформлення відповідає Мар’яна Садовська, яку критики назвали "українською Бьорк". Дочка відомого барда, перекладача "Гарі Поттера" Віктора Морозова знана не тільки несподіваною манерою виконання, а й тим, що впродовж багатьох років збирає старовинні пісні під час своїх численних подорожей селами Західної та Східної України.

Десь близько дев’ятої вечора на вузеньких вулицях старого Любліну раптом щось задиміло. Хтось навіть подумав, що сильна пожежа зіпсувала свято. Але виявилось, що це не справжній вогонь, а всього-навського інсинуація. На замкову площу спустилась костюмована процесія. Жителі Любліну вирішили пригадати ходу, яка, несучи частки Животворчого Хреста Господнього, молилася про чудодійний порятунок міста від пожежі, що охопила Люблін у 1719 році.

Ближче до півночі можна було потрапити на виставу львівського театру "Воскресіння". Актори грали "Вишневий сад" на ходулях.

"Читання України в Акценті" – дискусія з відомими українськими авторами, польськими перекладачами української поезії та експертом у галузі польсько-українського діалогу професором Богуславом Бакулою. У затишній невеличкій білій залі Оксана Забужко відповідала на питання польських журналістів, яких цікавило, як поєднується творчість та політика в Україні, а Андрій Любко читав вірші – він за все "дякував міністру культури" та згадував ту, що "пахне циганськими піснями та ядерною зброєю".

Скрізь вхід безкоштовний. За одну ніч можна було побачити десятки культурних перфомансів, зазирнути у театри, бібліотеки  та собори.

Наприклад, скористатися майже унікальним шансом відвідати у Люблінському замку Каплицю Святої Трійці, яка вже довгий час перебуває на реконструкції. Це взірець русько-візантійського мистецтва. Щоправда, до неї дозволено було зайти лише протягом п’яти годин і то за перепустками. Останні можна було отримати безпосередньо у Люблінському замку. Щасливчиками ставали п’ятдесят людей за годину.

Дивлячись на місто з замкової гори, думаєш, чому ж так комфортно та затишно у Любліні? Чому атмосфера ненапружена та спокійна? І на культурному святі ніхто не дякує ані міністру культури, як жартував Любко, ані спонсорам – їх логотипи взагалі скромно прикрашають передостанню сторінку інформаційного буклету. Але, мабуть, в Україні цього не зрозуміють – у нас якщо ти вже спонсор, то твоє ім’я має бути виписано золотими літерами вздовж і впоперек сцени. Натомість насправді, організувавши "Ніч культури", поляки зробили для України значно більше, ніж будь-хто з українських чиновників. Проте цього не зрозуміє ніхто: для перших – це справа звичайна, для других – настільки ж незвична.

Люблінці вирішили, що їм варто бути брамою Сходу. Це такий собі маркетинговий хід, тож усі гроші кинуті на його просування, а заразом на поліпшення інфраструктури та реставрацію пам’яток архітектури. І працю, що радує око туристів, помітно.

Дякуємо Любліну! У це місто хочеться повернутися…

Фото: Владислав Мусієнко, "Главред"

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять