Маленький Брат стежить за нами: чи треба українцям боятися відеокамер

Чи можна використати відеоспостереження як спосіб тиску на виборців?

Суперечки про відеокамери на виборчих дільницях ідуть досі. Влада заявляє: це стане запорукою чесних та прозорих виборів, бо завжди, мовляв. можна буде довести, як дружно в країні голосують за Партію регіонів. Опозиція кричить про те, що відеокамери – це відмивання грошей владою та заодно спроби залякати виборців. Мовляв, прийде собі людина на дільницю. Знатиме підсвідомо, що за нею стежать приховані камери. Та й проголосує не по совісті, а тому, що боїться. Отже, знову за ПР.  У самому ж Комітеті виборців України ефективність таких заходів ставиться під сумнів, якщо їх будуть застосовувати з політичною метою. Зокрема – на будь-яких виборах.

Проте є одна обставина, яку забувають ініціатори та противники "камерного" правила. А саме: "маленький брат, котрий постійно стежить за нами", тобто – відеокамера, прихована та ні, давно вже стала частиною життя не лише України. І якщо говорити про наше суспільство, то ми, його члени, зовсім не заперечуємо, коли за нами стежать усюди. Правда, нам не завжди це подобається, але я ще не чув про відмову людей заходити в приміщення, де провадиться відеоспостереження.

Почну, як водиться, з себе. Кілька років тому мав серйозні проблеми з сусідкою. Вона тероризувала мене цілодобово, на контакти не йшла, а в міліції пояснила: це не вона, я все вигадую, і взагалі – менше треба публічно виступати. Очевидно, саме це її дратувало та викликало певний психоз, проте мені від розуміння ситуації легше не ставало. Міліція теж розводила руками – доказів нема. І саме в міліції мені порадили поставити приховану камеру, аби зібрати докази. Хоча це формально і не зовсім законно.

Те, що відеокамери справді незаконні, хоч і є скрізь, мені пояснили також хлопці, котрі приїхали камеру встановлювати. Зате коли я навчився нею користуватися та піймав хуліганку за скоєнням злочину, вона спокійно заявила в кабінеті дільничного: це – монтаж. Як я це зробив – вона не знає, але все це – підла підстава. Тут уже в міліції розвели руками остаточно: якщо людина на біле каже чорне, то тут жодна відеокамера не допоможе. Правда, я сусідку все ж таки налякав, вона вже боялася підходити до моїх дверей, та це не означає, що вона припинила тероризувати нашу родину. Все вирішилося пізніше на мою користь, вона взагалі забралася з будинку. Але історія про мене й відеокамеру вже не перший рік крутиться в ефірі одного з центральних телеканалів: тоді по гарячих слідах приїхали журналісти.

Візьмемо історію, резонанснішу за мою: зустріч Юлії Тимошенко та її адвоката Сергія Власенка в тюремній камері. "Маленький брат" старанно зафіксував, як жінка, схожа на Тимошенко, вільно пересувається камерою, вдаючи з себе хвору, а потім кидається на шию адвокатові. В тому, що це – монтаж і підстава, не мав сумніву ніхто. Бо пояснення дуже просте: Тимошенко, на відміну від моєї сусідки, напевне знає, що за нею ведеться цілодобове стеження. А отже, поводити себе "неспортивно" просто не могла. Звісно, прозвучали заяви про фотомонтаж, та історія згодом забулася сама по собі.

До чого це я веду? А лише до того, що будь-хто сьогодні може поставити камеру будь-де. Ми приходимо в кафе, заходимо в туалет, робимо там свої справи і навіть не думаємо, що за нами стежать. В кінотеатрі ми починаємо їсти бутерброди, заборонені правилами кінотеатру, і ось уже заходить обурений адміністратор – поки ми дивимося кіно, за нами теж піддивляються. Тобто, відеонагляд настільки щільно ввійшов у наше життя, що пора б перестати його боятися. Тим не менше, влада хоче лякати камерами, а опозиція кричить про спробу залякування. Слово "страх" асоціюється з маленькою відеокамерою прямо. Чому?

Пояснення, як на мене, досить просте. Оті відеокамери, котрими збираються обладнати виборчі дільниці по всій Україні, розраховані саме на периферію. Це мешканці великих міст звикли до відеонагляду і вже не звертають на нього увагу. А виборець із глибинки, для якого потрапити під об’єктив фотоапарату чи прихованої камери ще страшно, і від цього відмахується активно, сприйме цю інформацію як попередження: за вами стежать, тож голосуйте правильно.

І для цього не треба навіть справді купувати реальних камер! Ніхто з виборців не наважиться вимагати показати йому цю камеру. Маси, далекі від щоденного стикання з "маленьким братом", повірять владі на слово: камери є. Тим більше, коли довкола цього зчинився такий галас, диму ж без вогню не буває. Отже, камери можна не встановлювати. Люди все одно вирішать, що вони є, тільки приховані. Ну, а гроші, котрі влада хоче витратити на закупівлю цих самих камер, вона може легко списати – ніде ж нема прихованої камери, котра потім покаже, що саме купувалося і де встановлювалося. Ну, а якщо інформація випливе, завжди можна, за прикладом моєї сусідки чи Романа Ландіка, заявляти про відеомонтаж.

фото: domservisa.info   

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять