Пам'ять про Голодомор: свічка для тих, хто рятував

Тисячі свічок. Мільйони думок. Шістдесят секунд мовчання. Україна та світ згадують загиблих у Голодоморі 1932-1933 років, коли щохвилини вмирало 15-27 людей.

Сьогодні я довго вагалася… Взяти чи ні з собою на ходу до меморіалу пам’яті жертв Голодоморів в Україні свого сина? Йому лише п’ять років, але він вже знає, хто такий Сталін, і що він влаштував страшний голод в Україні. І не один. Коли зранку я нагадала, що з сутінками біля вікна треба запалити свічку, малий уточнює: "Як і минулого року?". А потім тихенько доїдає останні крихти хліба на тарілці. Згодом я все-таки пропоную сину піти зі мною на траурну ходу. Він погоджується, вдягається, і у метро просить розказати йому історії. Я згадую про п’ять колосків, про страви з кори дуба та гнилої картоплі, про діток, яким не доспівали колискові… Дитячі очі дивляться на мене і не розуміють, чому тих, хто забирав у людей їжу, не арештовували, не саджали до в’язниці... Але я не хочу, аби мій маленький син думав, що за злочини люди можуть лишатися безкарними, що з незручним народом можна чинити так заради примхи, розрахунку. І тому у холодну листопадову суботу ми з малим вийшли на вулицю, поклавши на плечі бабусі запалення свічки, аби згадати тих, кого ніколи не знали, і сказати тим, кого не бачимо нині, що пам’ять виховує, гартує та вчить…

"Василь Івчук, директор школи села Дударків Бориспільського району Київської області, врятував від голодної смерті десятки учнів школи. Він домовився з керівництвом сусіднього м’ясокомбінату, аби учні після уроків прополювали сільськогосподарські культури, за що кожен з них отримував черпак юшки з лободи, щавлю та води. У 1938 році був розстріляний… Іван Картава, лікар з Березнегуватого, що на Миколаївщині, вже пухлих від голоду дітей збирав у лікарні і відгодовував…". Слухаєш, а по шкірі мороз…

Цьогорічне вшанування пам’яті жертв Голодомору присвячено тим людям, які у той страшний час намагалися врятувати не стільки себе, скільки оточуючих. Вони, долаючи смерть та страх, ділилися хлібом. За переказами свідків Голодоморів, такі люди були у багатьох селах, у всіх областях: "Саме вони перетворили нас на народ, яким варто пишатися…".

Україна може пишатися й тими, хто прийшов сьогодні до символічного місця вшанування, тими, кому не потрібні партійні чи чиновницькі гасла, тими, хто не дозволить забути і не забуде сам й запалив свічку у своєму вікні.

"Коли вбивали голодом, поділитися хлібом – був подвиг. Долі цих людей нагадують нам, що героїзм можливий завжди", – говорить історик Володимир В’ятрович. Він сьогодні на чолі ходи від станції метро Арсенальна у Києві до Парку слави.

Поки збираються люди, молодь роздає свічки з пов’язаними на них чорними стрічками з іменами тих, хто під час Голодомору врятував бодай одне чуже життя, та просять розділити з громадою хліб, спечений з муки та води. На останній впродовж усього тижня активісти збирали пожертви.

Дівчата та хлопці можуть розповісти рецепт не тільки цього хлібу, а й десятків страв, завдяки яким було врятовано мільйони життів. Волок – варена лобода. Баланда – рідке вариво з листя хрону або молочаю і висівок. Плескачики – коржі з насіння буряку, полови і тертих буряків, жолудяники – коржики з жолудів і грубого земельного бур’яну. Потапці – хліб, накришений у підсолену воду, з додаванням олії...

Навіть сьогодні важко сказати, скільки точно людей загинуло в Україні від штучного голоду. Деякі джерела вказують три-чотири мільйони, інші – до десяти. Взимку 1933-го цілі великі села перетворюються на пустелі. Не знаємо точні цифри, бо коли на початку 1930-х голод почав косити людей, радянська влада заборонила оприлюднювати друком демографічні відомості. В офіційних медичних документах заборонялося згадувати голод як причину смерті. Тому і з’являлися записи у графі "причина смерті": "безбілкова набряклість", "дитяча", або "стареча" кволість, "параліч серця". Можна побачити навіть страшні слова "з’їдено матір’ю".

Едвінс Шноре, автор та режисер відомого у світі документального фільму про злочини комуністичного режиму "Радянська історія", не так давно написав дисертацію про Голодомор. У ній розповідь про те, як важливо для Сталіна було приховати факт Голодомору, адже "багато відомих західних інтелектуалів підтримували радянський режим". "Відомий французький письменник Ромен Роллан, наприклад, щомісяця жертвував 5000 франків радянському посольству в Парижі. Коли його запитали про Голодомор в Україні, він сказав: "Я не хочу нічого про це чути. Я турбуюся за більшу небезпеку – гітлеризм", – розповів Шноре. А Бернард Шоу, нобелівський лауреат, заперечував голод навіть після свого візиту до СРСР. Відомий тогочасний журналіст Гарет Джонс після розмов із селянами в Україні написав, що, окрім Сталіна, людиною, яку найбільше ненавидять в Росії, є Бернард Шоу, що описував повні їжі селянські комори".

Неправда, напівправда, або мовчання – ось що загрожує українцям в столітті ХХІ, тоді, коли від 1933 року минуло майже вісімдесят. Намагання згладити гострі кути, недомовити, сказати нечесно і невідкрито про страшну сторінку історії України.

Просте питання, відповіді на яке, щоправда, немає у тих, хто сьогодні рівно о 16.00 на хвилину скорботно замовчав: чому Президент України Віктор Янукович, якого вибирала уся країна, у скорботний день не з українцями? Навіщо зі свічками та колосками він з’явився перед об’єктивами теле- та фотокамер ще вчора? "У Віктора Януковича далі щось не складається з Голодомором. Згідно повідомлень президентського сайту, він вже сьогодні (учора, 23 листопада, - авт.) встиг вшанувати пам’ять жертв Голодомору біля меморіалу, хоча завжди (згідно указу ще Кучми) це робилося в останню суботу листопада",  – каже Володимир В’ятрович. Але не тільки Янукович, а й сам Леонід Кучма, а також перший президент Леонід Кравчук та третій Віктор Ющенко разом з нині діючим президентом "віддали шану померлим під час Великого Голоду". І чомусь мовчати наш Президент запропонував не разом з українцями о 16.00, а у "символічні" 19.32…

А між тим сьогодні у Москві чи не вперше в історії вшанували пам’ять жертв Голодоморів в СРСР. Коментуючи подію, професор МДІМВ Валерій Соловей сказав: "Доти, допоки на вулицях наших міст будуть з’являтися істоти без роду, племені і нації, у яких після всіх злочинів XX століття ще вистачає совісті піднімати над головою криваво-червоні ганчірки, ми будемо протистояти їм. Ми знаємо, що запорука майбутнього нашої Батьківщини і нашого народу одна; це не повинно повторитися".

…Мій син знатиме про Голодомор-геноцид. Нехай і не все зрозумів він сьогодні, не все запам’ятав. Він знатиме не тому, що я цього прагну. Він знатиме про злочин проти людства, проти його прабабусь та прадідусів з Полтавщини, Харківщини, Житомирщини та віритиме, що будь-кого за будь-який злочин має бути покарано, а імена тих, хто загинув, не повинні бути забуті…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять