Обережно, українофобія!

Останні соцопитування свідчать: ставлення майже половини росіян до України – негативне.

Соціологи погоджуються, що це – наслідок пропаганди,  яку проводить російська влада. Українці, які живуть  у Росії, зізнаються, що вони почали відчувати на собі  погане ставлення з боку росіянУкраїнці бояться самих себе
"Якщо ви займаєтесь лише роботою і не зачіпаєте в розмовах із росіянами політичних питань, то й не відчуєте негативного ставлення до себе. Проте як тільки насмілитесь дати оцінку, що не збігатиметься з офіційною ідеологією, відразу все відчуєте", – розповідає "Главреду" співголова Об’єднання українців Росії Валерій Семененко. Звісно, за таких обставин більшість українців намагається не йти на відкриту конфронтацію з росіянами: навіщо нариватися на зайві проблеми? "Вам одразу згадають і про газ, і про Мазепу, і про Петлюру. Ви почуєте глузування, приниження в найгіршій формі. Це призводить до дискомфорту, тому багато українців воліють не афішувати, до якої нації належать", – зізнається Семененко.
30-річний Віталій Мороз із Києва вже майже 10 років співпрацює з московською компанією. Він розповідає, що ніколи не відчував на собі негативного ставлення з боку російських колег. "Можуть, приміром, зателефонувати й поцікавитись: та що ж у вас там коїться? Але таким чином вони виявляють своє погане ставлення до українських політиків, а не до мене. Я сказав би, що росіяни радше співчувають українцям, а не ненавидять їх", – каже Віталій. Він зізнається, що суперечок із приводу української влади з росіянами не веде – просто його погляди здебільшого збігаються з поглядами колег із Москви. "Хоча були й дискусії. Я, наприклад, не поділяв думки своїх російських співрозмовників із приводу Помаранчевої революції. Вони, до речі, тоді дружньо відповідали: ну, ти, мовляв, на місці – тобі видніше", – ділиться він спогадами.
Однак далеко не всім щастить так, як Віталію. Представники українських організацій у Росії розповідають, що останніми роками – особливо після Помаранчевої революції – їм стає дедалі важче проводити власні заходи: місцева влада щоразу створює бар’єри. Валерій Семененко згадує, що українські активісти нещодавно намагалися пронести російськими містами вогонь у пам’ять про жертв Голодомору. "Спершу нам дозволили, потім не дозволили, перетворили все на тяганину. Робили все можливе, аби наш захід не вдався", – зізнається він.
Ще сумнішу історію Семененко розповів про Томськ: "У Заозерній школі Томська щороку набирають слов’янський клас – у ньому половина учнів вивчає польську мову, а половина – українську. Торік десятеро батьків забрали своїх дітей із цього класу. Деякі не приховували, що під впливом інформації про Україну на російському телебаченні".

Оруелл позаздрив би
Російська компанія "Левада-Центр" регулярно відстежує ставлення співвітчизників до інших держав. Заступник директора цього центру Олексій Гражданкін розповів "Главреду", що радикально ставлення до України погіршилося після війни в Грузії, коли "Віктор Ющенко зайняв, як кажуть у Росії, проамериканську позицію". Якщо у липні минулого року до України погано ставилися 37% росіян, то вже восени – 53%. Невдовзі ситуація стала ще гіршою: після газової війни цей показник сягнув 62%. Це рекордні дані за всю новітню історію відносин Києва і Москви.
Російський соціолог Гражданкін упевнений: ситуація, що склалася, спричинена інформаційною війною, яку розгорнула влада РФ. Російське телебачення справді важко назвати незаангажованим. Згідно з рейтингом свободи преси, який нещодавно склала міжнародна неурядова організація Freedom House, Росія посідає 174 місце серед 195 держав – поряд із Конго і Єменом. У докладі зазначається, що РФ залишається однією з найбільш небезпечних країн у світі для журналістів через свавілля влади, правоохоронних органів і криміналітету.
"Антиукраїнська й антигрузинська риторики – чи не головна частина новин на російському телебаченні впродовж останніх трьох-чотирьох років. Звісно, це – пропагандистська машина", – розповідає "Главреду" Семен Новопрудський, заступник головного редактора російської газети "Время новостей". Його видання якраз належить до об’єктивних – на газети російська влада чинить менший тиск, аніж на телевізійників, оскільки преса має менший вплив на громадську думку. Новопрудський зазначає, що більшість громадян колишніх країн Радянського Союзу не призвичаєні самостійно добувати інформацію, аналізувати її, а тому сліпо довіряють тому, що говорить і показує телебачення. Журналіст нагадує, що ще за радянських часів дружба народів була більше удаваною, ніж реальною – напівжартівлива, побутова ворожість між народами існувала вже тоді. "Зараз ця риса радянської людини збігається з тональністю пропагандистської машини. Нинішнє негативне ставлення до України – це суміш впливу "совка" і пропагандистської машини", – резюмує Новопрудський.
Соціологи, між тим, кажуть, що більшість росіян чітко розподіляють ставлення до української влади і ставлення до пересічних українців. Усе-таки росіяни й українці пов’язані між собою не лише історичним минулим, спільними кордонами, а й сімейними узами – у багатьох українців живуть родичі в Росії, відповідно, у багатьох росіян – родичі в Україні. Тому часто можна почути від росіян: українці – це рідний нам народ, однак їм дуже не пощастило з владою.
Проте як українські, так і російські соціологи визнають, що негативне ставлення до держави може з часом перерости в погане ставлення і до самого народу. "Російське телебачення проводить антиукраїнську кампанію вже впродовж чотирьох років. Звісно, що це може позначитися і безпосередньо на ставленні до українців", – вважає Володимир Паніотто, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології.

Сотвори собі ворога
Які ж цілі переслідує російська влада, розпочавши таку інформаційну війну? Опитані нами експерти одностайні в одному – антиукраїнська істерія на російському телебаченні, розпочавшись одразу після Помаранчевої революції, досі триває. Український соціолог Володимир Паніотто припускає, що російське керівництво просто вирішило показати, як погано проводити революції: "Розробники цієї інформаційної кампанії мали на меті показати, що стабільність, яка є в Росії, – це набагато краще, ніж пошук якоїсь псевдодемократії".
Його російський колега Олексій Гражданкін додає, що Росія навмисне проводить політику зі створення зовнішнього ворога. "Адже на зовнішнього ворога можна списати всі наші проблеми. Складається враження, що російська влада дбає про добробут російського народу, а всі проблеми – то через зовнішніх ворогів", – каже він. За його словами, росіяни зараз вважають найбільшими ворогами своєї країни США, Грузію й Україну. Приміром: хто винен у фінансовій кризі в Росії? Звісно – Америка. За дослідженнями соціологів, 85–90% росіян отримують інформацію про навколишній світ від офіційних ЗМІ – від тих, які дотримуються лінії російської влади. "Перебуваючи в такому інформаційному полі, маніпулювати думками громадян простіше. Як тільки з’являються якісь проблеми – запускають ці механізми, аби відволікти увагу громадян РФ, переключити її на образ ворога, на якого можна спрямувати все роздратування", – каже Олексій Гражданкін. Хоча він додає, що українське керівництво інколи припускається заяв, які й не потребують пропагандистських оцінок з боку журналістів – особливо це стосується історичних питань.
При цьому соціологи звертають увагу, що в Україні спостерігаються абсолютно протилежні настрої. Більшість українців дуже добре ставляться до Росії. І тут велике значення має те, що в Україні присутній плюралізм думок – журналісти обов’язково подають дві точки зору. Так, за даними Київського міжнародного інституту соціології, 90% українців позитивно ставляться до Росії. Кількість тих, хто негативно ставився до Росії у 2008-му (7%), цього року практично не змінилася – 6%.

Українофобія наступає
Те, що зараз росіяни чітко розділяють свою ненависть до українських політиків і українського народу, дещо обнадіює. Принаймні ця диференціація показує, що негативне ставлення до українців є тимчасовим явищем. Проте експерти зазначають, що за умови тривалої інформаційної кампанії ненависть до українців – українофобія – може бути неминучою.
"Українофобія якщо й існує, то на обивательському рівні. Але якщо інформаційна кампанія триватиме, то й українофобні настрої нарощуватимуться. Загроза зростання побутової українофобії існує. Історично до такого роду фобій пострадянський російський народ, звичайно, схильний", – зазначає журналіст Семен Новопрудський, нагадуючи про високий рівень серед росіян кавказофобії (ненависть до людей із кавказького регіону).
Український активіст із Москви Володимир Семененко також вважає, що українофобія зараз перебуває в потенційно загрозливому стані: "І це вже помітно. Ситуація насправді може змінитися лише тоді, коли росіяни, й особливо російська еліта, нарешті зрозуміють, що Україна – незалежна держава. Але для цього замало одного-двох чи навіть десяти років. Нам потрібно чекати десятиліття, поки Росія вгомониться".
Історія доводить, що інформаційні кампанії ініціюються недарма. Чи можна, приміром, уявити, що Росія ввела б війська у серпні минулого року до Грузії, якби розуміла, що власне населення не зрозуміє такого рішення? Чи розпочали б США війну проти Іраку, якби знали, що їх не підтримують американці? Чи затіяв би війну Адольф Гітлер, якби в його розпорядженні не було міністра пропаганди?
Експерти, з якими спілкувався "Главред", заперечують можливість військових дій проти України. Хоча і стверджують, що за нинішніх настроїв російська влада може дозволити собі будь-які антиукраїнські кроки – їх все одно підтримають громадяни.
Чи не призведе нагнітання ксенофобних переконань серед росіян до того, що зрештою до влади можуть прорватися політики, які сповідуватимуть відверто екстремістські погляди? Журналіст Семен Новопрудський не вірить у те, що в Росії можуть прийти до влади "фашистські угруповання". Але він переконаний, що для втримання електорату "сама російська влада може піти на подальшу радикалізацію своїх поглядів".

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, заступник головного редактора газети "Время новостей", Росія
{1-}
Напевно, у російської еліти немає мети розколоти Україну. Принаймні таку мету не поставлено свідомо. Але така ціль може з’явитися, коли частина еліти може вирішити самоствердитися,  аби показати свою міць перед іншою частиною еліти. А російська еліта між собою розколота, провладні угруповання так само конкурують.
Володимир ПАНІОТТО, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології
{2-}
Все-таки Росія претендує на те, щоб бути супердержавою. І дуже у багатьох росіян, навіть у творчої інтелігенції, є інтенції щось комусь диктувати. Думаю, це почалося в 1991 році. Хоча цікаво, що зараз більшість росіян не хочуть бачити Україну складовою частиною Росії. Після 2004 року вже менше росіян хоче бачити нас разом, ніж українці. Тому, думаю, після врегулювання міжурядових відносин ситуація стане нормальною, і нинішні проблеми є тимчасовими.

Але стосовно проблеми  українофобії в Россії існує й інша думка.
Юрій Білойван: Проблема українофобії надумана
{3-}
Юрій Білойван, власник мережі українських ресторанів у Москві, вважає, що проблема українофобії надумана. "Якщо ти успішна людина, у тебе немає жодних проблем", – упевнений бізнесмен
Українська кухня користується популярністю серед москвичів?
Користується. Постійно чую приємні відгуки. Якщо і є негативні, то вони стосуються якості (обслуговування. – Ред.). Але такі ж відгуки є і в японському, і в російському ресторанах. Якихось спеціальних відгуків за національною ознакою немає.
Ви, здається, маєте у Москві понад десять ресторанів? Бізнес доволі успішний...
14 ресторанів. Перший було відкрито ще в 1999 році. У березні святкували десять років. У нас був навіть Владімір Путін, багато російських, іноземних зірок. Меню у нас 22 мовами – і грузинською, і корейською, і японською...
Соціологи повідомляють про негативне ставлення росіян до України. Із чим це пов’язано?
Я, наприклад, не помічав, щоб погано ставилися до України чи до українців. Ось нещодавно демонстрували фільм "Тарас Бульба" – він же все одно за сприйняттям фільм про Україну. Його дуже добре сприймали. Я не чув про нього негативних відгуків – там знімались і українські, і російські актори. Це надумана інформація про погане ставлення. Мабуть, опитували таку аудиторію, ображену. Особисто я не помічаю цього. У Росії взагалі ні до кого не ставляться погано. Приміром, із Чечнею воювали скільки років – і я не говорив би про негативне ставлення до чеченців. Там убивали, воювали, брали заручників, йшли фільми, як рубали голови... При цьому чеченці нормально жили в Росії. Існують якісь штампи, що вони можуть щось вкрасти тощо, але це було давно.
Гадаєте, що проблема українофобії надумана?
Думаю, так. У людей є, мабуть, якісь особисті проблеми або ж проблеми з бізнесом, а вони намагаються пояснити їх ставленням до України. Софія Ротару – молдаванка, родом із Чернівців, працює в Росії. Хіба у неї були якісь проблеми? Якщо людина успішна, у неї в Росії – жодних проблем. Є якісь загальні, але вони є і в росіян – приміром, криза. Причому тут Україна? Якщо з’являються якісь матеріали про те, що Україна за газ не платить, то тут треба політикам розібратися. І взагалі, розібратися, чому економічне питання переноситься в політику.
Але ж на російському телебаченні дуже багато негативних сюжетів про Україну...
Чому негативних? Про те, що не сплатили за якимись рахунками? Це негатив? Ні, це інформація. Навіщо її сприймати як негативну? Якщо висвітлювати всі колізії Ющенка й Тимошенко, то вийде повний негатив. Але це ж правда. Причому тут Росія?
Імідж України залежить від самої України?
Аби про нас говорили добре, ми маємо вести свої справи добре, бути порядними. Ті, у кого таких рис бракує, намагаються це пов’язувати з національними питаннями. Це завжди неприємно. Ось я співпрацюю з видавцем Іваном Малковичем – він же настільки західний українець! І ми перекладаємо російською мовою українські книги (для продажу в Росії. – Ред.). Років п’ять, здається. І нормально. Якщо людина успішна, до неї тягнуться. А кому не дісталося від бюджету – і там, і тут, – намагаються вигадувати проблеми. У людей їх і без того вистачає. У мене брат живе в Києві. Можу сказати, що за п’ять років у нього краще не стало – хоч він і працює з ранку до ночі. Усі проблеми треба шукати всередині. Конфуцій колись сказав, якщо лучник не влучив у ціль, то має шукати проблему в собі, а не в луці.
А ви спілкувалися з Владіміром Путіним як відвідувачем вашого ресторану?
Ні. Спілкувався директор. Але все нормально. Знаю, коли він до інших ресторанів приїжджав, то мало не воду свою привозили. А у нас за звичайним меню поїли. Він навіть випив чарочку горілки "на коня", яка стоїть на вході для всіх. І людей не виводили, відвідувачі сиділи... Не було жодного відчуття, що хтось перебуває на ворожій території. Це було років три тому, коли він був ще президентом.  

МІФИ ТА РЕАЛІЇ

П’ять російських міфів про Україну та інший погляд на них
1. "На Окраине..."
Голос пропаганди
Доволі поширена думка. Мовляв, територія України – це землі, "подаровані" сусідами. Владімір Путін на торішньому саміті НАТО в Бухаресті саме в цьому переконував керівників натівських держав. "Україна – взагалі дуже складна держава. Україна в тому вигляді, в якому нині існує, була створена за радянських часів, вона отримала території від Польщі – після Другої світової війни, від Чехословаччини, Румунії", – заявляв російський лідер. Можна також пригадати, з якою наполегливістю російські політики продов- жують говорити "на Україні", замість "в Україні".
А з іншого боку...
Владімір Путін правий у тому, що Україні дісталися її території від сусідів, однак він забув сказати, що перед тим ці ж самі території в України забирали. Логіка російського екс-президента взагалі дуже ризикована. Уявіть, що лишилося б від Росії, якби від неї відкололи всі автономні округи й республіки, які раніше були силоміць введені до складу екс-Російської імперії?
2. "НАТО нам не надо!"
Голос пропаганди
Позиція більшості російських журналістів щодо вступу України до НАТО зводиться до одного: НАТО – це ворог, а отже, і Україна в Альянсі – теж ворог.
А з іншого боку...
Україна ніколи не заявляла про те, що має намір приєднатися до НАТО з антиросійськими цілями. НАТО ніколи не робило антиросійських заяв. При цьому українські дипломати неодноразово заявляли, що Україна як стратегічний партнер Росії і член Альянсу – це запорука того, що НАТО ніколи не вдасться до дій, які загрожували б Росії.
3. "Геноцида не было"
Голос пропаганди
У Росії визнають, що люди помирали від голоду в 1932–1933 роках, однак не погоджуються, що це було наслідком зумисного винищення українців. Мовляв, від голоду помирали і в інших регіонах Радянського Союзу.
А з іншого боку...
Факт залишається фактом: більшість померлих від Голодомору – українці. І документи радянського керівництва, логіка подій вказують, що це було свідоме винищення. Можливо, ми дізналися б ще більше страшної правди, якби Кремль розпорядився відкрити всі архіви, які стосуються того періоду. Згадайте, приміром, що демократ Михайло Горбачов свідомо замовчував існування секретного протоколу Молотова-Ріббентропа.
4. "Места российской славы"
Голос пропаганди
Крим – російський півострів, який було подаровано Україні. Чорноморський флот і Севастополь – нерозлучні!
А з іншого боку...
Про територіальні подарунки – дивись вище. Чорноморський флот для України – це іноземне збройне формування. Чи багато таких на території Росії? Жодного. Звісно, не хоче бачити на своїй території іноземних вояків і Україна. Київ дозволив ЧФ лишитися тимчасово, тільки до 2017 року. У Москві мали б поважати добру волю українців і не шукати злих умислів у діях України, яка просить проводити всього-на-всього підготовчі роботи для виведення флоту вже зараз. За один день флот не виведеш.
5. "Лучше быть изнасилованной, чем украинизированной"
Голос пропаганди
Це слова комічного персонажа із п’єси "Мина Мазайло", яку написав Микола Куліш (до речі, загинув у соловецьких таборах) ще в 1929 році. Вони залишаються актуальними й досі. Російські політики постійно говорять про утискання російської мови в Україні.
А з іншого боку...
Візьмемо для прикладу газети, що виходять в Україні. У 2008 році із загального тиражу майже в 4 млрд примірників російськомовні становили 2,6 млрд, або – 66,7%. Серед загальноосвітніх шкіл, що діють зараз в Україні, 1199 – із російською мовою навчання, а 1628 – двомовні. Російську мову як предмет в Україні вивчає 1,2 млн учнів. Проте найважливіше: останні опитування свідчать – 44% громадян України вважають, що мовне питання не потребує нагального вирішення, ще 38% опитаних кажуть, що це питання не є актуальним узагалі.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять
Подписывайтесь на наш
канал в Telegram
Узнавайте первыми все
самое важное и интересное
Подписаться