Професія: патріот!

У 1959 році американський журнал "Time", що друкувався двомільйонним накладом у Чикаго і Парижі, надрукував статтю під назвою "The Partisan", проілюструвавши її фото із підписом: "Степан Бандера, професія: патріот".

У цій статті йшлося: "Майже все своє життя Степан Бандера був запаленим, фанатичним вигнанцем, відданим малонадійній справі. Цією справою була незалежність України, за яку він боровся так вперто, що совєтська пропаганда прозвала всіх членів українського підпілля "бандерівцями". Проте сьогодні ми знаємо – незалежність України не малонадійна справа, а завершений історичний факт. І С.Бандера недаремно поклав за це своє життя. Минають десятки, а скоро скажемо й сотні років, а українці й далі співають пісню: „Слава, слава, слава Україні слава! Хай живе Бандера І його держава" У спогадах і поетичних творах сучасників Степана Бандери помітна романтизація доби національно-визвольних змагань й ідеалізація провідника ОУН. Напевно, це прерогатива молодих і революційно настроєних людей, яким випала нагода виконати історичну місію у важкий воєнний час – вести боротьбу за українську державність. Чимало сьогоднішніх сучасників, втомлених численними політичними баталіями сьогодення, хотіли б боротися за Україну саме тоді й тими методами – методами честі й безкомпромісності. Але й зараз, читаючи твори Бандери, знаходимо чимало порад для подальшої діяльності кожного українського патріота - його твори є актуальними, проте маловідомими. І багато з тих, хто вважає Бандеру антигероєм, прочитавши його публікації із праці „Перспективи національної революції", безумовно змінили б своє ставлення до автора на визнання його як непересічної та видатної постаті в історії України. Аналізуючи значення Степана Бандери в історії України, слід уважно вслухатися у слова його найближчих побратимів по боротьбі, бо саме вони розповідали про свого Провідника як про символ на основі реальних фактів із життя і власних особистих спостережень. Степан Бандера став символом ще за життя і (що важливо!) у молодому віці. Про це свідчить спогад його адвоката на Варшавському процесі: „Було видно, що підсудні в усьому його слухають. Тому Бандеру вивели з залу суду, щоб мінімалізувати його вплив. Від нього била невичерпна енергія та фантастична сила". „Сумління поневоленого світу", „Найбільший мазепинець наших часів", – називали Бандеру його сучасники. „Він щирий борець-державник, а не звичайний амбітник, - сказав про нього 1944 року гетьман України Павло Скоропадський. Польською мовою слово „бандера" означає прапор, тож чимало поезій саме так і відображають постать Бандери: Зів’януть і вінки, і квіти. Нехай зів’януть! Ти поляг Щоб, не згоряючи, горіти! Ти – символ, Стяг! (Богдан Нижанківський) Постать Степана Бандери була символом боротьби за волю і джерелом сили духу для в’язнів, які за політичні переконання каралися у радянських концтаборах. Там, у найдальших закутинах колишнього Совєтського Союзу литовських, грузинських, узбецьких і патріотів багатьох інших народів, що боролися за волю своїх народів і каралися у ГУЛАГу, також називали литовськими, грузинськими, узбецькими й іншими бандерівцями. Навіть вбивство Степана Бандери теж стало символом, бо багатьох примусила задуматися над тим, ким насправді він був для України. „Совєтсько-російський уряд, очолюваний Хрущовим, постановив знищити Степана Бандеру тому, що він був провідником широко розгорнутого руху спротиву проти російсько-комуністичної окупації України. Бандера був символом боротьби за вільну і незалежну Україну 45-мільйонної неросійської нації з власними традиціями, культурою, мовою, цивілізацією", – писав Чарльз Дж. Керстен, конгресмен США. У прощальному слові соратник Степана Бандери Ярослав Стецько яскраво описав символізм провідника ОУН: „Він був сильний собою, своїм духом, стояв як скеля серед розбурханого моря, об яку відбиваються хвилі, був прибіжи щем для тих, хто сумнівався і вагався, даючи завжди їм щось зі своєї віри в Українську Правду. Він виріс поза рамки революційної ОУН, став загальноукраїнською власністю, речником волі всього воюючого народу. Силу він черпав із глибокої релігійності, що його ціхувала. Християнство було нерозривною частиною його духовости, віра в Бога і християнська мораль – критерієм його поступування. Його глибинний патріотизм був інтегрально поєднаний із християнством. Він був не лише небуденний революційний організатор, але й не менше передбачливий теоретик української національної революції. В усіх переломових рішеннях – його слово завжди було за революційним, безкомпромісовим супроти ворога шляхом дії. Він мав мужність рішати і брати відповідальність за рішення. Але й умів Бандера кожний добрий почин інакше думаючих українців доцінити, бути толерантним для думки інших, усіх, хто зі шляхетних мотивів трудиться для добра української справи. Він глибоко вірив, як християнин і український націоналіст, у шляхетні первні української людини і повторяв не раз, що у вирішальні моменти історії справжні патріоти відкладуть свої групові розходження і інтерес нації поставлять понад партикулярне". Читаючи ці слова, сучасний українець обов’язково задається питанням: коли ж знову Україна матиме лідера з такими Божими завдатками, який виведе державу на якісно новий рівень життя. 2009 рік є роком Степана Бандери, за це проголосувала навіть нинішня Верховна Рада України, бо минає 100 років від його дня народження і 50 років від дня загибелі. Чимало мешканців нашої держави мало знають про Бандеру, багато з них не знають нічого крім того негативного, що вкладала роками у їх свідомість комуністична пропаганда. Але для більшості українців сьогодні його ім’я є символом безкомпромісної і невмирущої боротьби за право української нації бути господарем своєї долі на своїй землі. І знову, з не меншою силою як за часів життя Степана Бандери, його ім’я є символом, який викликає любов однодумців, повагу опонентів і люту ненависть антиукраїнських сил. Найлютішим ворогам України несила заперечити історичну парадигму багатосотлітніх українських визвольних змагань: козаччина, Хмельниччина, мазепинство, гайдамаччина, коліївщина, петлюрівщина, бандерівщина. А за ставленням до історичної постаті Бандери і досі свої і чужі розрізняють серед нас українців і малоросів, друзів і ворогів, борців і рабів. На зміну символу Степана Бандери романтизованому й ідеалістичному, наші сучасники ставлять свій символ – глибшого й детального осмислення феномену популярності цієї постаті у минулому, сучасності та в майбутньому. І найкращим пам’ятником Бандері були б не монументи у центрі міст, а жива пам’ять людей про нього.

Реклама
Поддержите Главред

Последние новости

Реклама
Реклама
Реклама
Мы используем cookies
Принять