Мода на моделей обійшла Литвина стороною

Все своє життя Володимир Литвин прожив з однією жінкою

Володимире Михайловичу, чи часто вам вдається спокійно погуляти центром Києва? Ви, до речі, уникаєте публічних місць?
Сьогодні я спокійно прогулявся до Верховної Ради, в Академію Наук з парламенту також ходжу пішки. Якщо з’являється нагода, то гуляю парком. Раніше, коли мав собаку, постійно вигулював його о шостій ранку.
Ранок у вас і досі починається із запливу в басейні?
Так, проте нещодавно був змушений зробити місячну перерву, тому що мав проблему з оком, і лікарі заборонили плавати.
Відчувається, що ви любите Київ. Що найбільше запам’яталося, коли ви вперше потрапили до столиці?
Це було в 1973 році. До того часу далі, ніж до районного центру на Житомирщині, не виїжджав. І тут одразу таке величезне місто – не знав, куди йти. Не наважився придбати квиток на тролейбус, тому пішов пішки з автовокзалу на Московській площі в приймальну комісію університету. Стукав у ці масивні двері Червоного корпусу (Володимир Михайлович показує на будівлю університету, повз яку ми якраз проходили. – Авт.). Живу в Києві вже 35 років.
За цей час більше змінилося місто, чи ви?
І я, і місто. Київ став іншим, зникає історія, колорит. Раніше вулиці не були заповнені транспортом, і скрізь було багато людей. Нині ж, коли вранці йшов на роботу, то зловив себе на думці, що проїжджі частини переповнені автомобілями, а людей на тротуарах майже нема. Зникає доброзичливість, притаманний Києву дух, час, коли місто знало собі ціну.
Вам допомагали батьки, коли ви остаточно перебралися до Києва? Чи ви досягли всього самотужки?
Переїхав до Києва, коли став студентом. Тож без яєць, сала, качки, які давали батьки, мабуть, не прогодував би себе сам. На першому курсі намагався щотижня їздити додому. Дуже хотілося напитися води з криниці, бо не міг пити воду з-під крана, хоч потім звик до цього. І зрозуміло, що крім іншого, в рідне село мене гнав голод. Там я брав торби – і назад, в гуртожиток.
Ділилися зі співмешканцями?
Авжеж. Нас спочатку було п’ятеро у кімнаті. Ми викладали по черзі усі харчі, і готували їсти. Потім, уже після першого курсу, коли я повернувся з будівельного загону, в якому я, до речі, заробив близько тисячі карбованців чистими, стало дещо простіше. Тим паче, що з того часу я почав працювати. З другого курсу я влаштувався двірником у дитячий садочок, потім мене підвищили — я став сторожем. Тоді я був у матеріально абсолютно незалежним від батьків, однак коли приїжджав додому, то десять карбованців батьки обов’язково клали до кишені.
До початку політичної кар’єри ви встигли освоїти досить багато різних професій. Наприклад, штукатура. Це правда?
Мені довелося побувати і муляром, і штукатуром. Однак тепер по господарству тільки копаю картоплю і зношу її в погреб. Коли спробував стільки професій, починаєш розуміти, скільки коштує шматок хліба. Цьому ми навчили і дітей, хоча зрозуміло, що вони живуть в іншому вимірі, в інших обставинах. Вважаю, коли людина знає, що таке праця, знає ціну хліба, вона в житті не загубить себе. І на моє глибоке переконання, треба завжди бути самостійним. Наприклад, прати свій одяг, прасувати сорочку власноруч. Я ніколи не дозволяв дружині прати мені, скажімо, спортивну форму чи інші дрібні речі. До цього ми привчили й дітей.
Ви часто своїм дітям відмовляєте в якихось їхніх проханнях?
Вони не звертаюся до мене, і мене це лякає. Було таке, що я підійшов до тієї межі, за якою втрачаєш сім’ю, дітей, спілкування. Усе життя я кудись бігав – то в аспірантуру, то в докторантуру, то по різних роботах, особливо в голодний період після 1991 року. Тоді я "грачував" вечорами – настільки треба було крутитись, щоб утримувати сім’ю. Зарплату тоді затримували, а коли приходив її отримувати, то грошей в касі не виявлялося. Це був надзвичайно непростий період. Коли я пішов у велику політику, відбулося відчуження в родині. На той момент політика мені все затьмарила – на сім’ю не зважав, хоча рідні мене повністю підтримували і жодного разу не виказали мені претензій. Зараз розумію, що був неправий. Очевидно, політичний егоїзм затьмарив мені сімейні стосунки. Одного разу, коли я, повернувшись з роботи і обклавшись газетами, матеріалами, читав, через відчинені двері почув, як син звертається до матері з якимось питанням, а вона йому відповідає: "А чому ти батька не спитаєш? У нас же батько є". Тоді я зрозумів, що цей контакт майже втрачено, бо діти вирішують свої питання або з матір’ю, або самостійно. І той факт, що у 2006 році я не був у парламенті, для мене став швидше позитивом, ніж навпаки. Я зумів повернутися у сім’ю, і намагаюся надолужити цей розрив.
Діти характером вдалися у вас, чи в дружину?
Більше в дружину. Я імпульсивний, а вони більш терплячі. У цьому плані вони вигідно відрізняються від мене.
Знаю, що донедавна син Іван позичав у вас ділові костюми?
Таке траплялося, він одягав мої туфлі. Однак він дуже швидко переріс мене. Сьогодні у нього розмір взуття значно більший – десь 45–46, зріст – понад 195 см. Тож такого більше нема. Більше того, він сьогодні підбирає гардероб мені, радить, якою має бути краватка, діловий костюм. І я йому за це вдячний. Очевидно, він більше цікавиться модними тенденціями, тоді як я більш консервативний, хоч у молодості хотів бути модним. Коли заробив перші гроші у будівельному загоні, то купив у комісійному магазині шубу. Мабуть, я виглядав у ній кумедно, але то були студентські роки.
Повернімося у ваші улюблені дитячі роки. Історію про те, що мама у дитинстві вас прив’язувала за ногу до ліжка…
... до дерева. Це була загальноприйнята практика, нікому було залишатися з дітьми. Тому мотузкою прив’язували до дерева, і ти там собі повзаєш, знайдеш собі якогось черв’ячка, чи ще щось. Таке було виховання, а як тільки я зіп’явся на ноги, тоді лозину в руки, і гайда пасти гусей.
Які педагогічні методи застосовуєте до своїх дітей?
На превеликий жаль, ті ж методи, що й мої батьки. Траплялося, давав рукам волю. Зараз, як згадаю, то мені дуже соромно. Але тоді я іншої педагогіки не знав. Мати постійно в такий спосіб виховувала: рушник, рогачі, віник, який у нас називають деркачем. Батько бив рідко, але з поважної причини.
Здається, за те, що ви продали костюм, і за те, що корову не догледіли. Так?
У нас в селі раніше часто їздили на підводах люди, які збирали ганчір’я, яйця. Їх називали в нас "гомешники". Вони продавали стрічки, свистульки тощо. Якісь речі, можливо, потрібні в господарстві, мене тоді не приваблювали, а от свистульки і якісь дитячі годиннички – інша справа...
А скільки вам тоді було років?
Якби я був дорослим, то, мабуть, костюма не віддав би. Тоді, пам’ятається, я гойдав молодшого брата у плетеній люльці. Інші діти бігали на вулиці, гралися, а мені ж дуже не хотілося доглядати його, тим паче, що брат увесь час плакав. І ось діти крикнули, що їде гомешник. А це була дуже велика рідкість для дітей, бо батьки тоді купували дітям у них якісь свистульки, дрібнички. Моїх батьків удома не було, я побіг у хлів, подивився на сідала, яєць там не було. Очевидно, мати перед цим їх зібрала. Почав думати, що б такого їм можна було віддати на ганчір’я. А тут висить батьків костюм на цвяху, я схопив його, віддав гомешнику. Дядько дав мені взамін два дитячі годиннички і якусь свистульку. Я начепив братові її на руку, він заспокоївся, почав розглядати. Собі сиджу і думаю, як пояснити йому обновку батькові. Коли він вже заходив у двір, діти йому розповіли, мовляв, дядьку Мішо, а Володька вже продав ваші штани. Він спочатку на велосипеді догнав того чоловіка, відібрав у нього костюм, а потім мене сильно набив.
У вас у селі ще збереглася піч, в якій готують різні смачні страви. А самі вдома до плити підходите, чи це виключно парафія дружини, або навіть хатньої робітниці?
Хатньої робітниці у нас нема. Якщо дуже хочу їсти, і немає бубликів та кефіру, чи сухариків, то можу щось собі приготувати, проте вже давно такого не траплялося. Зате моя дружина демонструє чудеса на кухні, вона це любить. Мій внесок у цю відповідальну справу – купити дружині кулінарні книги. У нас їх дуже багато, і я щоразу з Петрівки привожу їй якусь нову гарно ілюстровану книжку. Також, коли треба щось допомогти – нарізати, піти на город вирвати – я це роблю, хоч і без особливого бажання. Ви ж розумієте, з сім’єю треба дружити, і я дипломатично виконую свої обов’язки.
Чи є у вас улюблена страва з дитинства, яка досі викликає трепет в душі?
Картопля "з підправкою", вона готувалася в чавуні і мала довго вимліти у печі. Також деруни з сиром, голубці з картоплею, домашня ковбаса з картоплею. Це мої найбільш улюблені страви, до цього переліку можу додати хіба що вареники з капустою із лляною олією і часничком. На все життя запам’ятав хліб, здір і часник.Здір – це коли колють свиню, шар жиру знімають, потім його солять, скручують, кладуть в марлю і підвішують на пантин, воно там просолюється. А потім ти мажеш цей жир на хліб. Мені здається, що вже ніхто так не зробить.
Любите поспівати, коли приїжджаєте додому в село?
Реву, бо голосу в мене немає. Колись мене змушували співати в шкільному хорі, навіть заспівувати. Я був слухняним і гарно вчився, і щоб не поставили мені за поведінку низьку оцінку, співав: "Ми піонери, діти робочих"… Співав, просто кричав від сорому, від злості, і від необхідності, від безвиході, що я маю виконувати таку місію. У нас, серед хлопців, це було ганебно, бо співати в хорі було виключно дівчачою справою.
Багато читаєте, які останні придбання?
Минулої суботи придбав три книги: "Епізоди з життя Черчілля", "Спогади актора Іллінського" і "Вибрану поезію Дементьєва". На превеликий жаль, можу констатувати, що українська книга практично не продається.
У Вінстона Черчілля є афоризм про відмінність між політиком та державним діячем. Вам було б більше до вподоби, якби все-таки про вас говорили як про політика, чи як про державного діяча?
Звісно, кожен хоче, щоб його любили, я не виняток. На чому будується політика? На змовах, на невиконанні домовленостей. Вважаю, що людина тоді є порядною, коли вона про щось домовляється, потім досягає такого рівня, що може собі дозволити ці домовленості не виконувати так, що їй за це нічого не буде, але вона все одно ці домовленості виконує. В українській політиці треба приймати правила гри зграї, інакше ти весь час будеш битий. Доводиться періодично йти на компроміс із совістю. Якби ми українці почали говорити правду одне про одного, то, думаю, в Україні почалася б велика війна.
Що саме, за вашими спостереженнями, у вас змінила політика?
Навчила терпіння, слухати людей і намагатися знайти раціональне зерно в їхній позиції, точці зору. Навчився величезному мистецтву компромісу, який зовсім відсутній у нашому політичному житті. У нас компроміс розглядають як поразку, коли одна сторона здалася на користь іншої. Вважаю, що компроміс — це домовленості, після яких всі залишаються незадоволеними. Бо коли всі незадоволені, це означає, що виграла справа.
Компроміс поширюєються і на ваше особисте життя?
Тут все значно простіше. Розуміння сімейного життя приходить тоді, коли ти вже нікому не потрібний в оточуючому світі, коли з’являється відчуття поваги, утверджується почуття любові до сім’ї. Ми ж соромимося демонструвати свої почуття. До речі, наше виховання, вважаю, має один негатив — ми боялися справжніх почуттів, адже нас завжди мобілізували на боротьбу, революцію, відкритість, щирість у нас розглядалася як слабкість. Це величезна помилка, бо можна фронти, війни, протистояння переносити на особисте. Здавалося б, дуже просто казати щоранку дружині: "Яке щастя, що ти в мене є". Але скажіть, будь ласка, скільки треба зусиль, щоб це речення вимовити?
Наскільки я зрозуміла з ваших слів, у вас відбувся певний внутрішній перелом два роки тому, коли ви зазнали політичного удару. Це так?
Відбулося особисте переосмислення. Очевидно, з’явилася можливість просто зупинитися, оглянутися, побачити, хто з тобою, хто чого вартий, і зрозуміти, що попри всі ті тимчасові злети і падіння, стрижень, довкола якого обертається життя, – це твоя сім’я, твої діти. Правду кажуть, що найкращі почуття з’являються між чоловіком і жінкою, коли вони стають вже нікому не потрібні, крім як одне одному.
Ви один з небагатьох політиків, хто зберіг стосунки – ви були одружені лише з однією жінкою...
(Сміється) Мода на моделей на нашу сім’ю не поширилася. Переконаний, що сім’я – мій справжній тил. Навіть якщо я 20 разів буду не правий, рідні завжди мене підтримають.
Назвіть три речі, без яких ваше життя не було б сьогодні повноцінним.
Очевидно, на першому місці сім’я, рідні та близькі. Інколи прокидаюся серед ночі через те, що кричу, бо мені сниться, що немає моїх батьків. Я розумію свій егоїзм по відношенню до них, я для них дитина, вони найбільше мене розуміють, найбільше мене жаліють. На другому місці — ця клята політика. Зрозуміло, що мені важко уявити себе без книг, не знаю, як можна не читати. І я дедалі більше переконуюсь у чудовій істині: чим більше ти живеш, тим менше знаєш. Мені здається, я абсолютно нічого не знаю.
Сейчас вы просматриваете новость «Мода на моделей обійшла Литвина стороною». Другие новости шоу бизнеса читайте в разделе «Stars». Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter. Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
google news Главред в Google News telegram Главред в Telegram
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять