Пекторальні перспективи

8–11 квітня 2010 року в Україні відбувся Перший фестиваль телевізійних фільмів "Золота пектораль"

Незвичність події виявлялася геть у всьому! Міжнародний телевізійний фестиваль проходив на курорті, проте не в Каннах. Щоб потрапити на нього, треба було приїхати у Трускавець, але опинитися аж у "Женеві"! Попри яскраву "європейськість" контексту, учасниками заходу були здебільшого росіяни. Однак "золотими" переможцями загалом визнано українців. Наприклад, першу премію в номінації "Таємниці історії" отримав фільм "Я пам’ятник собі" (автор сценарію Дмитро Тяжлов, Україна), у номінації "Марафон-екстрим" "золото" здобула телепрограма "Арсенал" (автор Юрій Повх, Україна), у номінації "Кримінал-ТВ" переможцем визнали телепрограму "Територія закону" (автор Володимир Поліщук, Україна). І тільки в номінації "Експедиція в минуле" "Золоту пектораль" одержав російський режисер Вадим Артеменко. Проте і тут не обійшлось без України, бо тематика його фільму "Справа стрілочників" – скнилівська авіакатастрофа, що сталася 2002 року у Львові. Назва фестивалю, свідомо обрана його президентом Костянтином Стогнієм, покликана об’єднати насамперед слов’ян, для яких пектораль – важлива реліквія. Утім організатори запевняють, що наступного року в телевізійному конкурсі візьме участь безліч інших країн, бо заявки вже подали Казахстан, Білорусь, Італія, Франція. Цьогорічний перший млинець – пілотний варіант, для вузького кола друзів та колег. Хоча й він викликав чималий інтерес: на фестиваль надійшло 127 робіт, з яких вибрали лише 12. Фінансовий еквівалент золотої нагороди (а ще були срібна та бронзова) мав становити 500 доларів, тому що на пектораль планували напилити справжнє золото. Однак після підбиття фестивального кошторису від цього довелося відмовитися. Тож приз "Золота пектораль" – це оригінальна дизайнерська розробка, створена львівськими майстрами, цінність якої визначається не тільки вартістю матеріалу та роботи, а й власною унікальністю та суддівським визнанням. Перша доба конкурсу була дещо організаційно незбалансованою, тому все найцікавіше почалося у другій половині дня. Зрештою, хіба легко працювати, коли краєвид за вікном справді нагадує швейцарський і до послуг учасників заходу всілякі SPA-процедури, басейни, фітнес-зали та чисте повітря Трускавця? Після прибуття з Києва та недовгого відпочинку представники суддівської комісії подивилися російський фільм про Чечню "Гніздо чорного ангела" (режисер Олесь Адамович). Паралельна демонстрація інших стрічок проходила у двох майже порожніх залах. Організатори заходу пояснили, що фільми було надіслано членам журі напередодні, тож вони мали змогу ознайомитися з ними раніше. Увечері першого дня фестивалю відбулася прес-конференція, яка потішила щирістю питань та відповідей. На ній ми дізналися, що участь у фестивалі нічим не обмежується, головне – щоб тема фільмів не суперечила закону, а виробництво відповідало якості. У розпал обговорення української проблеми документального кіно в зал ефектно увійшла VIP-гостя Руслана Писанка. Костянтин Стогній запропонував їй як публічній особі зайняти місце в журі та уступив своє крісло. На що Писанка з радістю відповіла: "Я давно мріяла отак сидіти і щоб у мене була табличка з написом "Стогній"". Пан Костянтин знітився й застеріг – дружина може не зрозуміти жарту… Віце-президент фестивалю Андрій Бенкендорф навпаки пожалкував, що сидить у журі: "Це якось прикро, що я з номінантів поступово переходжу в судді, бо хочеться бути там, а не тут". А ще він сказав, що дуже важко "журити" інших, бо всі роботи, представлені на фестивалі, доволі високого рівня. Дебати щодо можливостей і потреб документального кіно в Україні тривали в невимушеній обстановці за щедрими столами ресторану "Тифліс". Наступний день деякі учасники фестивалю провели в тематичних екскурсіях – відвідали Музей-садибу Івана Франка в селі Нагуєвичі та Історико-культурний заповідник "Тустань". Завершився захід церемонією нагородження та гала-концертом. Усе відбувалося майже, як у Каннах: червона доріжка, фантастичний феєрверк. Ведучими були Ольга Сумська та Віталій Борисюк. На початку церемонії хвилиною мовчання вшанували загиблих в авіакатастрофі під Смоленськом. Після вручення призів відбувся бенкет. Костянтин СТОГНІЙ, президент фестивалю "Золота пектораль" Хочу, щоб фестиваль був справжнім, щоб зберігалася інтрига і не виникло навіть думки, кого потрібно нагородити, а кого – ні. Зараз кожен із членів журі ставить свої "плюси" чи "мінуси" навпроти переглянутих фільмів. А потім ми сідаємо й на калькуляторі сумуємо та визначаємо переможців. Головний критерій – свобода творчості та думки, тому що нас надто довго вчили, як знімати і що знімати… Сподіваюся, згодом "Золота пектораль" стане справжнім кіноярмарком. Андрій ЮРКІВ, генеральний директор ROYAL HOTELS & SPA RESORTS "Женева" За радянських часів на місці готельного комплексу "Женева" був підлітковий санаторій – страшні совдепівські корпуси. Згодом їх купив громадянин Австрії, який і придумав назву "Женева". З бізнесом у нього в Україні не склалося, тож він продав санаторій. Ми вирішили зберегти вже розкручений бренд, хоча наша загальна назва – "Роял Хоспітеліті Груп". Нині розпочинається цікава співпраця готельного й телевізійного бізнесу. Це своєрідна культурологічна місія, завдання якої – перетворити Трускавець на культурний центр регіону, а згодом усієї країни, і навіть світу. Василь ВІРАСТЮК, голова Професійної ліги богатирів України Телебачення – сильна й хитра штука, яка творить чудеса (як добрі, так і погані). Переглянув російський фільм про Чечню. Тема дуже контроверсійна – я думаю трохи інакше, ніж росіяни. Їм мало не щодня у вуха свідомо вливають певну інформацію. А я, як людина стороння, вважаю, що чеченський народ також має право на самовизначення. Тільки про це в документальних фільмах не кажуть. Тому завдання авторів – бути дуже виваженими, бо це надто тонка грань. Якщо показувати однобоко – значить, фільм на замовлення і далекий від істини. Вадим АРТЕМЕНКО, режисер, призер "Золотої пекторалі" (Росія) Сам я білорус, навчався в Мінську та Москві. Працюю на об’єднанні "РЕН ТВ". Цей телеканал не обмежується тільки російською проблематикою. Ми самі запропонували висвітлити трагедію у Скнилові, наші продюсери із цією ідеєю погодилися. У Львові маємо багато знайомих в МВС та структурах безпеки України, вони нам усіляко допомагали в роботі. Мені надзвичайно приємно, що мене визнали в Україні. А не сподобалося тільки те, що фестиваль тривав недовго. Ще два-три дні не завадили б.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять