Ганна Герман: Навколо мене багато легенд

Ганну Герман переважна більшість українців знає як політика і особу, наближену до Президента Віктора Януковича

Мало кому вона відома в іншій іпостасі. Хто вона за політичними лаштунками – дружина, мама, донька, сестра? Саме про звичайне людське життя за філіжанкою кави ми упродовж тривалого часу спілкувалися з нею у Президентському палаці Як почуваєтесь на новій посаді, вже встигли освоїтись? На будь-яких посадах завжди почуваюсь некомфортно. Якоїсь миті зрозуміла, що людина може бути однаково щасливою і нещасною як у сільській хаті, так і в президентському офісі. Основне – стан душі, антураж не має жодного значення. Але усвідомлення цього приходить із життєвим досвідом, який несе в собі мудрість віків: людина пізнає добро і зло, найкраще і найгірше. У молодості це важко збагнути. Дали собі якось перепочити після виборів, кудись їздили? Ніяк не святкувала перемогу, бо не мала на це часу. Після церемонії інавгурації навіть не мала змоги змінити свою вишиванку на діловий костюм, що його передбачав протокол. Завжди відчуваю брак часу. З чоловіком полюбляємо ходити в гори: Сергій захоплюється альпінізмом, він – кандидат у майстри спорту і побував на багатьох вершинах світу. Минулого літа їздили в Альпи: чоловік хотів зійти на Маттерхорн. Я дійшла з ним лише до початку маршруту… Я не фанатка гір, як Сергій: мені більше подобається ходити рівниною, а не підніматися вгору. Дуже подобається гуляти пішки, зокрема лісом і маленькими містечками. Пригадую, в дитинстві часто гуляли лісом зі шкільною приятелькою, старшою за мене на пару років. У мене не було хатніх обов’язків, на відміну від подруги, тому їй часто перепадало від батьків за наші лісові мандри. Зараз, коли приїжджаю на Львівщину, обов’язково провідую її. До речі, ми з нею посестри, навіть давали взаємну клятву на вірність. Чи поділяєте друзів на чоловіків і жінок, адже народна мудрість стверджує, що подруга – перший ворог, в особистому плані? Подруги ніколи не були моїми ворогами, і я не розрізняю друзів за статтю. Але зі мною нелегко товаришувати: у мене майже немає друзів, бо я несу їм багато проблем. Є інформація, що ви вмієте бачити майбутнє і що цей дар передався вам від бабусі. У свої долі багато чого побачили наперед? Довкола мене багато легенд. Дар провидіння – це досвід, інтуїція та сума життєвих знань. У результаті поєднання цих компонентів можна спрогнозувати події. Насправді маю інтуїцію і користуюся цим під час прийняття рішень. Швидко сприймаю або не сприймаю людину і жодного разу ще не помилилась у своїх оцінках. Дуже часто відчувала пікові ситуації в житті моїх близьких, але вони не хотіли до мене дослухатись. Навіть після справдження моїх слів, не вчаться на своїх помилках – на жаль... Але кожен мусить прожити своє життя. Моя мама відслідковує майже кожен мій крок, хоча я вже доросла дівчина, і мотивує це тим, що для матері її дитина – завжди мале дитя. Вам теж близька така філософія? У мене, як і в кожної мами, дуже розвинений опікунський інстинкт. Інколи це дуже шкодить стосункам із дітьми, бо вони прагнуть якнайшвидше вирватися з-під маминого крила. Проблема "батьки – діти" ніколи не зникне. Я теж колись не слухалась пересторог своїх батьків, як і ви, мабуть, але завжди називала їх на "ви" – так прийнято на Галичині. Характером ви більше схожі на тата чи на маму? На бабусю: зовні і внутрішніми рисами. З віком починаю помічати, що наслідую її жести, слова і тембр голосу. Бабця багато писала, і те, що я у другому класі почала складати вірші, передалося саме від неї (вона в ті часи знала грамоту й писала листи для всієї округи). На щастя, тоді ж я й припинила їх писати, бо немає нічого гіршого за бездарних поетів! У нас удома було безліч книжок: із трьох років я вже цитувала поезію Тараса Шевченка і мріяла стати письменницею. Люблю писати прозу, і у мене це доволі непогано виходить. Ваш чоловік Сергій – дипломат. Де вас звели шляхи долі? Із районної газети, де я працювала, мене тимчасово запросили у молодіжну – у Львові. Це було місце роботи мого майбутнього чоловіка, який перебував тоді у закордонному відрядженні. Вже тоді мені сказали, що ми з ним чимось схожі. Сергій за освітою журналіст, але за життєвих колізій перейшов на дипломатичну роботу. Пам’ятаю, як дуже не хотіла, аби він повертався із-за кордону! Але він приїхав: весь такий нерадянський, дуже вирізнявся поміж інших своєю галантністю. Я уявляла його зовсім іншим. На мою радість, він особливо не претендував на свою стару посаду. Коли ми познайомились, я сказала: "Герман – гарне прізвище, я хотіла б мати таке!" На що Сергій відповів щось на кшталт: "Поки мене немає – можу дати в користування", – і поїхав. Через рік він повернувся і сказав, що та ідея з прізвищем його зацікавила. За кілька місяців ми одружилися. Сергій одразу перевіз до мене свою основну цінність – книжки. До речі, чоловік постійно возив за собою по світу бібліотеку, а розкладати їх по місцях повинна була я, чим була вкрай невдоволена. Сергій Герман походить з інтелігентної сім’ї... У нього цікава родина. Його батько був відомим театральним діячем, а мама все життя пропрацювала у Львівській консерваторії. У Сергія в дитинстві була навіть французька няня, яка навчала його французької мови… Раніше ви були дружиною дипломата, а зараз Сергій – чоловік дружини-високопосадовця. Ролі змінились: чи немає між вами невидимого суперництва? Ні, я завжди була при ньому: Сергій мудріший, досвідченіший, більше знає й розуміє. Постійно прагнула досягти його рівня. Пам’ятаю дуже цікаву історію. Перед черговим закордонним відрядженням Сергія ми приїхали до Києва. Тоді він працював у МЗС, а я – на радіо "Свобода". Часто обідали у відомчій їдальні МЗС, бо там було дешево. Якось він не зміг по мене приїхати, а я була на Лівому березі. Зателефонував і сказав: "Сядь на метро і доїдь до Хрещатика". На що я розгубилась і відповіла: "У нас не було в селі метра. Я не вмію на ньому їздити…" Тривала пауза у слухавці: "Добре, що у вас у селі таксі їздило!" У нашій сім’ї немає голови, а суцільне безголів’я, але я слухаю у всьому чоловіка. До речі, це він переконав мене прийняти посаду заступника голови АП України. Я хоч і вільнодумна галичанка, але в моєму краї завжди слухають своїх чоловіка й батька. Можна не послухати мами, але не навпаки. Чому рідко з’являєтесь на публіці разом із чоловіком? Його не цікавить публіка! Працюючи за кордоном, він находився на прийоми, і зараз його це не цікавить. До речі, я також на жодні тусівки не ходжу, лише на протокольні заходи. На святкування 90-річчя Театру імені ІванаФранка ми прийшли удвох. Це був наш перший спільний "вихід у світ" після трагедії в сім’ї. Раніше ми регулярно бували в театрі, особливо в Молодому й Оперному. Адже Сергій виріс за кулісами … Ваша мама все життя грала в самодіяльному театрі. Ніколи не хотіли стати акторкою? Я теж грала в шкільному самодіяльному театрі, у спектаклі "Три мушкетери". Дуже хотіла отримати роль Міледі, але не була такою красунею, як та дівчина, котрій дісталася ця роль. Мені дали роль королеви, і я була вкрай незадоволена. Пізніше я зрозуміла, що ця роль краща, але почуття дитячої заздрості залишилося. Взагалі, в дитинстві дуже любила твори Оноре де Бальзака і Стефана Цвейга. Зараз читаю здебільшого філософію. Із сучасних українських прозаїків вважаю найбільш талановитою Оксану Забужко. Вашому синові Миколі (від першого шлюбу) 31 рік. Найбільший вплив маєте на нього як мама чи як одна з перших осіб держави? На жаль, ніколи не мала на сина впливу. Він завжди був надто самостійним, бо довго жив окремо (з бабусею) і будував своє життя на власний розсуд, як і я в молодості. Згодом переїхав до нас у Варшаву і здобув економічний фах у Вищій школі торгівлі. Не наглядаю прискіпливо за ним, і в цьому моя проблема: ніколи не вміла поводитися з дітьми. Те, що Микола пішов у політику – не найкращий його вибір, і вважаю, що син не повинен був погоджуватись на посаду заступника Нестора Шуфрича через брак професійного досвіду. Але мої батьки ніколи мені не нав’язували своєї позиції, і я не буду. Завжди допоможу синові, чим зможу, і було б лукавством, якби стверджувала протилежне, бо кожна мама прагне допомогти своїй дитині. І в цьому немає ніякого злочину: зі мною погодяться всі матері. Зараз у яких ви стосунках із першим чоловіком? Після розлучення ми ніколи більше не спілкувались. Я не була з ним зареєстрована у церковному шлюбі, а на Галичині це не вважається справжнім подружжям. Навіть не знаю, чи можна називати наш союз шлюбом. Та іноді так стається у житті… У вас є дві сестри. Нечасто бачитесь через вашу зайнятість? Чим вони займаються? Я – найстарша сестра, і ми дуже близькі духовно. Одна із сестер – педагог, інша – приватний підприємець. Із моєю високою посадою нічого не змінилось у наших сестринських стосунках. Обидві живуть у Львові: одна – у приватному будинку в центрі міста, а друга – у звичайній квартирі на Сихові. Раніше я частіше до них приїздила в гості, а зараз – навпаки. Невдовзі ваш День народження і за знаком Зодіаку ви – Тілець. Чи відповідаєте своїм зодіакальним характеристикам? Не вірю в гороскопи і не святкую Днів народження. З дитинства відзначала лише іменини: 22 грудня – святої Анни. Навіть на минулорічний ювілей не влаштовувала застілля. Які місця світу вважаєте найкращими? Є два місця на землі, де почуваюсь однаково добре: на річці Дністер, де виросла, і в Парижі, який дуже люблю. Коли ми буваємо в Парижі, обов’язково йдемо до Лувра, на Монмартрі п’ємо каву… Я страшенно заздрю Сергію, бо він говорить по-французьки, а я – ні. Правда, що ваше захоплення – мотоцикли? Із сьомого класу я вмію керувати ними, і це – заслуга мого тата. Пригадую, коли ми були із Сергієм у Німеччині, мені сподобався мотоцикл, що стояв у вітрині магазину. У мене було достатньо грошей на дорогу покупку, але я вирішила узгодити це з чоловіком і в результаті залишилась без своєї мрії. Позаторік я їхала з роботи і випадково побачила мотосалон: зайшла, вибрала собі модель і навіть "спробувала" її. Приїхала додому по гроші, але Сергій знову не зрозумів мого поклику душі. Цієї весни твердо вирішила: куплю мопед, він коштує значно дешевше. Також моя слабкість – коні, але їх ніде тримати, хоча нещодавно один чоловік збирався подарувати мені рисака. Кажуть, ви полюбляєте автомобілі японської марки "Toyota"? Взагалі не розуміюсь на машинах і вгадую, яке авто моє, за тим, хто повинен сидіти за кермом (син, водій чи чоловік). Для мене головне, щоб транспорт їхав, а престижність його марки, колір не є важливим. Я вмію керувати автомобілем: наприкінці 1980-их років у нас були "Жигулі" дев’ятої моделі. Навчав мене їздити Сергій, але перші спроби були не завжди вдалими: якось переплутала гальма з педаллю газу… В Києві ще не дуже добре орієнтуюсь на дорогах. За кермом завжди розмірковую над чимось і одного разу так захопилась, що опинилась майже у Житомирі… Представники сильної статі вважають, що місце жінки не за кермом, а на задньому сидінні. Як реагуєте на такі закиди? У моєму житті не було чоловіків, які вказували б на моє місце! Його я обираю завжди сама. Чому книгу "Піраміди невидимі" (2003 р.) видали під дівочим прізвищем Стеців? Це мій журналістський псевдонім. Тоді я вже працювала на радіо "Свобода", а журналістам змінювати прізвище не варто. Я написала цю книжку за кілька місяців. Тоді ми жили у Гданську (Польща), де Сергій працював консулом. Не думала її видавати, але якось забула вимкнути комп’ютер, і Сергій, прочитавши мою писанину, сказав, що це добре. Це мене дуже втішило. Взагалі, він жорсткий критик. Сергій віддав мій рукопис своєму товаришу, і той видав його невеликим тиражем. Окремі новели моєї книги потрапили навіть у різні антології. Зараз продовжую писати, але мого нового доробку чоловік ще не читав. Жінка-політик повинна бути привабливою, ніжною, мати шарм чи це – "залізна леді"? Як реагуєте на компліменти з боку чоловіків-політиків? Є дві категорії людей: цікаві, яких дуже мало, і нецікаві. Перші, незалежно від професії – притягують, а на інших не слід навіть витрачати час. Суто жіночих компліментів мені роблять дедалі менше, бо цим мене неможливо спокусити: я й сама добре знаю, який сьогодні маю вигляд. Не люблю компліментів, бо це своєрідне оцінювання й не завжди доречне. Після інтерв’ю Віктора Януковича на радіо "Свобода" він запросив вас працювати до себе. Як гадаєте, чим ви його так вразили і підкорили? Не знаю, чому він мені повірив. Коли я сказала у відповідь на пропозицію високої посади: "Ви ж мене зовсім не знаєте…", почула: "Ви мене – також, але я вас відчуваю". Януковича непросто зрозуміти: він багатовимірний і дуже вимогливий, у ньому уживається безліч характерів, і його слід розуміти з півслова, півбукви. Думаю, за роки співпраці хоч трохи його пізнала і отримала колосальний досвід, якого мені не дав би жоден університет. Чим хотіли б займатись після завершення політичної кар’єри чи вже не мислите себе без неї? Насамперед не хочу пов’язувати свою подальшу долю з політикою. Займусь письменництвом. Але наразі треба наполегливо працювати. Є такий анекдот: "Якщо зранку не хочеться прокидатися і йти на роботу, відкрий журнал "Forbes". Якщо знайдеш там своє прізвище – можеш не ходити на роботу". Кожного разу, відкриваючи це видання, не знаходжу там прізвища Герман… Журналістикою не займатимусь, я вже переросла її. Хоча раніше обожнювала репортерство і професійно вмію робити короткі змістовні повідомлення. Можна час від часу писати якусь публіцистику і белетристику, але для цього потрібно не думати про матеріальні сторони. Я сповідую принцип: або все, або нічого. Це стосується всіх і всього, що оточує мене щодня.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять