Фреймут: Одна на всіх мода

Суспільство доти залишається натовпом, поки має одну на всіх моду

Лячно стає не тоді, коли масово носимо тілесне або взуття на високій танкетці, найбільше лякає тенденція бути "як усі".  
Вбивство індивідуальності відбувається в усіх на очах, але мало хто готовий засвідчити злочин. Страх оступитися на малолюдну територію сковує подальший культурний розвиток. Залишаємося з тими, кого більше. Але ж у натовпі обмаль простору для демонстрації власного "я". Ми припинили дружно носити капори з ангори та прикрашати стіни килимами. Чудово. Але продовжуємо всім натовпом цуратися тих, хто трохи інший, хто нескорений у власних переконаннях.  
Одна на всіх мода має безліч прикмет. Зупинюся на тих, що заслоняють моє щасливе існування в соціумі.
Зараз надзвичайно модно розмовляти російською. Цю тенденцію засмакували навіть ті, кого в дитинстві заколисували під "Люляй-люляй, мій синочку", чи кому казали "Боже поможи", коли ті поралися в городі. Потрапивши у вище суспільство, деякі Оксани спішно перевтілились у Ксюш.
Нещодавно мене запросили провести престижну церемонію нагородження. Я радо погодилась. За день до події зустрілася з режисером заходу. Почувши від мене "добрий день", жіночка стала сумною, як крій її штанів. Перепитала мене, чи це, бува, не жарт, чи розумію, що подібні заходи мають проводитися російською заради інтересів публіки. Я не стала марнувати час на такі хибні переконання, бо абсурдно нагороджувати найліпших українських дизайнерів, користуючись мовою не вітчизняного виробництва.
Ще одна прикмета загальної моди – прагнення жити на заздрість усім. Дуже важливо мати заможного коханого, навіть якщо він ганебний і "бракований", влаштуватися на нестерпну, але престижну роботу, бути батьками дітей, які вже з пелюшок є поліглотами. Ця тенденція примусового щастя – заради демонстрації іншим – придушує внутрішню свободу, спричиняє депресію. Заради того, щоб володіти такими масштабними "маст-хевами", ми працюємо до відрази. Часу бачитися з тими, кого любиш, залишається мало. А прагнення подивитися на зоряне небо стає наївним і фінансово невиправданим.  
Ще один дратівливий тренд, від якого ніяк не позбутися, – дискримінація жінок щодо кольору волосся. Мода ділити панянок на білявок і темноволосих – це той випадок, коли жарт інтегрував у реальність, отруюючи життя власницям світлих кіс. Сортування розумових здібностей жінки згідно з відтінком її волосся вже надто схожий на расизм. На відміну від темношкірих, які можуть вцідити у писок за образу, гоноровим кубітам не личить вдаватися до таких радикальних заходів. Доводиться придуркувато всміхатися, поступово втілюючись в образ недолугої.  
Прикладів, коли загальна мода гальмує розвиток суспільства, безліч. Серед тенденцій-мутантів варто виділити й теми для розмов між друзями. Зокрема, плітки про знайомих, особисте, бажано нещасливе життя, політику, гроші. Але є теми, які поза фавором. Не заведено говорити про моду.
Нещодавно від Саші Педана почула застереження. Він попросив мене припинити так щиросердно говорити про моду, щоб в оточення не склалося враження, що я поверхова людина. Я одразу замовкла. Не для того, щоб підкоритися рекомендаціям колеги, а щоб подумати. Справді, більшість дискусій про моду закінчувались моїм монологом. Доволі часто співрозмовники делікатно змінювали тему, начебто я говорила про відверті пози з Камасутри. Тоді вперше збагнула, що розлогими розмовами про одяг можна нашкодити репутації.  
Чому? Мода – засіб самовираження. А жодна культура, тим більше українська, не стерпить загального привертання уваги до себе. Тому не заведено розмовляти українською, коли навколо масово експлуатують іншу мову, чи піти від неправильного чоловіка, аби тільки не спровокувати зневагу навколишніх.
Коли я говорю про моду, відчуваю неприязнь і заздрість. Адже моду не можна любити теоретично. Тут потрібні й фінансові затрати. Меркантильний бік модної теми породжує ворожість, муляє тих, хто любить відкладати гроші на чорний день.  
Доволі часто ми дивуємося, чому плаття, наче з носовичка, коштує тисячі гривень. А ще не розуміємо тих, хто три роки стоїть у черзі, аби придбати за десятки тисяч доларів сумку Birkin. Моду сприймаємо як засіб марнотратства, замість того щоб визнати її мистецьке походження. Іноді мода ліпше за картину чи інсталяцію демонструє настрої суспільства. То ж чому не ганебно за полотно відомого майстра викласти мільйони, тоді як щедро заплатити за досконале вбрання – ознака вседозволеності, ненадійності людини.  
Нещодавно побувала у Львові. Зупинилася з донечкою у пафосному готелі. Зранку Злата відмовилася снідати. Погодилась на фруктовий салат лише за умови, якщо залізу з нею під стіл. Я так і зробила. Бачили б ви перекривлені обличчя людей за сусіднім столиком. А мені стало так радісно, що вдалося відійти від набридливих норм суспільства. Того дня ми ще з’їжджали додолу на поручнях і ходили вечеряти в дорослий ресторан. Так, я виховую бунтівницю, бо хочу, щоб вона не залежала від моди на моду. Заодно виховую й себе.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять