Вікторія Тігіпко: "Печатка в паспорті не впливає на стосунки"

Дружина віце-прем'єр-міністра України – персона різностороння: молода бізнес-леді, цінитель сучасного мистецтва, мама трьох дітей

Зараз у Вікторії справжній "цейтнот" – наша зустріч відбулася в самісінький розпал останніх приготувань до відкриття Першого Одеського міжнародного кінофестивалю, президентом якого вона є  
Кіно як хобі

Ви зараз зайняті підготовкою Міжнародного кінофестивалю в Одесі. Чому вирішили звернути увагу на кіно і взятися за захід такого масштабу?
Я кіноман зі стажем. Одеський міжнародний кінофестиваль, що проходитиме з 16 по 24 липня, – це  органічний проект, який не міг не відбутися. Одеса – місто  кіно, тут відбувалося безліч кінофестивалів. І ми хочемо відродити традицію проведення кінооглядів найвищого рівня в Одесі. Щоб підкреслити зв'язок часів, ми вирішили взяти за головний приз фестивалю статуетку "Золотий Дюк". Свого часу вона символізувала кінофестиваль "Золотий Дюк", який був популярним в Одесі наприкінці минулого століття. Але ОМКФ не варто ототожнювати із "Золотим Дюком", адже він був комедійним, а у нас представлено повнометражне ігрове кіно, в якому є почуття гумору.
У чому особливість Першого Одеського міжнародного кінофестивалю?
Протягом тижня буде показано майже 100 картин, 16 із яких братимуть участь у конкурсній програмі. Відбирали картини з усіх фестивалів, які проходили цього року. Ми підібрали кілька фільмів із "Кінотавра" для російської панорами кіно, кілька фільмів із Канн, Берліна, Венеції. Всі 16 картин дуже достойні. І зробили так, щоб принаймні два представники картини – актор і режисер – були присутні на прем'єрі свого фільму. Крім того, деякі зірки світового кіно, які відвідають наш кінофорум, дадуть майстер-класи в "Літній кіно школі" ОМКФ.
Чоловік не ревнує вас до такої активної діяльності?
Навпаки. Для  нього, як і для будь-якої нормальної людини, має неабияке значення, що його дружина вважає важливим, щоб я реалізувала себе і як професіонал. Наша сім'я – доволі сучасна "країна рад".
Яке кіно дивляться у вашій сім'ї?
Різне, особливо любимо авторське кіно. З великим задоволенням дивимось роботи Ханеке, Аллена, Тарантіно, братів Коэнів, Стеллінга – вдома є майже повні зібрання їхніх фільмів. Дітей теж орієнтуємо на якісний перегляд. Як і всі малюки, вони люблять мультики. Намагаємось зробити так, щоб вони не дивились такі, в яких є жорстокість і насильство.
У своїх інтерв'ю ви розповідаєте, що перший свій мільйон доларів заробили у 25 років. Хіба таке під силу в нашій країні, до того ж тендітній дівчині?
Абсолютно реально! Особливо якщо ти – трудоголік. А працювати я почала з 15 років. З першого курсу  Інституту народного господарства  була брокером на Українській універсальній товарній біржі, перекладачем у банківській школі, а також представляла інтереси кількох західних компаній в Україні. Серйозно почала займатися бізнесом на останньому курсі економічного вузу. Це були будівельні високотехнологічні роботи з використанням найсучаснішого німецького обладнання для підприємств фармацевтичної і харчової промисловості.
Пізніше моя організація  була одним із найбільших дилерів німецької компанії "Керхер" в Україні. Отож керівництво  колективом, у якому працювали 70 чоловіків, мене не лякало ще тоді.
Хто ж вам порадив зайнятись такою серйозною справою, як бізнес?
Ніхто. Я сама до цього прийшла. Просто склався певний ланцюжок подій у моєму житті. Як кажуть, "з'явилася в потрібний час у потрібному місці". Плюс – величезна працездатність. Пригадую, пізніше восьмої ранку на роботу я не приходила.
У 18 років ви придбали перший автомобіль – вітчизняний. Як скоро стали власницею іномарки?
Спочатку я купила "дев'ятку", потім закінчила курси водіїв – надто вже хотілося керувати автомобілем. Через рік у мене з'явилась французька Peugeot, потім – Mercedes 500. Швидку їзду люблю, але безпека – передусім. Коли працювала з компанією "Керхер", брала участь у корпоративних заїздах на професійному картингу в Німеччині. Я тоді часто вигравала в чоловічих змаганнях.
Ви навчалися за кордоном. Як туди потрапили?
За програмою студентського обміну я поїхала до Віденського економічного університету, навчалась фінансового менеджменту. Було образливо, адже обмін проводили тільки з німецькомовними країнами, а я вивчала англійську, навіть дитячий садок у мене був з вивченням англійської мови). Тому за три місяці з репетитором я підготувалась до заліку в посольстві Австрії. І – на мій власний подив – пройшла. Умови навчання у Відні були надто суворими: ночами вивчала німецьку, бо щотижня проводили сесії і відсіювали неуспішних студентів зі Східної Європи. Після першого курсу мене як одну з кращих студенток перевели до головного економічного університету Відня. Отож з Австрії я повернулася з відмінним знанням німецької мови.
Батьки беззастережно прийняли той факт, що їхня дочка готується стати бізнес-леді, а не наслідувати їх?
З батьками у мене завжди був повний консенсус, жодних непорозумінь: я все вирішувала сама – на правах єдиної дитини в сім'ї. Мені здавалося, що більше я відповідальна за батьків, ніж вони за мене. Іноді почуваюся так, ніби вони – мої діти. Мама – педагог і лікар-логопед – тільки запитала: "Можливо, в медінститут?". Але це був не мій варіант. Тато – військовий музикант, грає на багатьох музичних інструментах, і мене завжди захоплював світ музики. Я навіть закінчила музичну школу по класу гітари, там же навчилася гри на фортепіано і домрі. У музичній школі грала у квартеті гітаристів, і мене без іспитів запрошували до училища імені Глієра. Любов до музики – назавжди, напевно, це від тата. Подобаються всі напрями: від класики і джазу до сучасної електронної музики. Але зараз ні на гітарі, ні на фортепіано не граю – просто немає бажання. Зате наша дочка Ася уподобала білий красивий рояль, який тато подарував їй на день народження. Хотіла, щоб старший син Тіма теж займався на ньому, але він пару разів пограв і зрозумів, що це не для нього.
Кажуть, що дівчатка більше схожі на своїх матусь. Які риси характеру ви успадкували від батька і матері?  
Мама – винятково вимоглива людина, у тому числі й до себе – стовідсотковий перфекціоніст. Ніколи й ні на що не скаржиться, у неї маса енергії, і вона не знає слова "ні". В цьому ми дуже схожі. Тато – дуже спокійний, його практично неможливо довести до "точки кипіння". У нашій сім'ї різні психотипи: мама – як вулкан, а батько – її повний антипод. Я – такий собі симбіоз батьківських характерів. У мене є надлишок енергії, але вивести мене із стану рівноваги – практично нереально.
Тобто сімейні сварки за вашою ініціативою трапляються вдома нечасто?
Сварки – не моя стихія. У нашій сім'ї всі питання обговорюються відкрито, тому до суперечок не доходить. Ми з чоловіком уміємо обходити гострі кути.
Ви славитесь як поліглот. Окрім англійської й німецької, володієте ще італійською й французькою. Навіщо вам так багато?
Моя подруга-одногрупниця була великим цінителем французької культури і знала досконало французьку мову. Вона займалася зі мною як репетитор більше для свого задоволення. Завдяки їй я освоїла літературну французьку: можу читати твори в оригіналі. Італійську вивчила, бо була потреба: кілька років поспіль возила дітей на відпочинок до Італії. Обожнюю цю країну, але італійці категорично не хочуть розмовляти по-англійськи! Тому довелося зібратись і вивчити італійську. Добре розумію розмовну мову: дивлюся телепрограми, читаю пресу.
Цього року ви з чоловіком відзначаєте шестирічний ювілей сімейного життя, а офіційно шлюб зареєстрували тільки у вересні минулого року. Чому витримували паузу: сумнівались у правильності кроку?
Ми із Сергієм достатньо давно знаємо одне одного і встигли досконало вивчити: він – мене, а я – його. Для мене головне – стосунки, а розпис – це просто формальність. Та й весілля у нас як такого не було. Пишної білої сукні, фати і розсипів трояндових пелюсток теж не було – для мене це лише елементи шоу, не більше. Просто заїхали в РАГС із Сергієм і розписались, а потім роз'їхались по роботах. Печатка в паспорті не впливає на стосунки. Щастя в сім'ї залежить від взаєморозуміння, а головне – від емоційної та духовної зрілості чоловіка й жінки.
Ви вийшли заміж у 31 рік. До того вас не мучила заздрість: "подруги замужем давно, а я о принце все мечтаю?"
Досі почуваюся 20-річною, незважаючи на наявність трьох дітей. Ніколи не заздрила заміжнім подругам і завжди відчувала себе в ритмі часу і на піку подій, не комплексувала, оскільки користувалась підвищеною чоловічою увагою. Тому батьки ніколи не тиснули на мене в плані заміжжя: вони були впевнені, що у мене все буде чудово.
Які якості чоловіка цінуєте в ньому як у господарі?
Вдома Сергій уміє робити практично все: прибити, повісити, полагодити для нього – не проблема. Він пройшов студентський гуртожиток, будзагони на півночі й армію, а там швидко стаєш самостійним. Коли ми влаштовуємо пікнік, Сергій сам рубає дрова, варить юшку, готує м'ясо й рибу. Та й будівництвом нашого будинку він керував чудово.
Чоловіка балуєте власноруч приготовленими кулінарними шедеврами?
Особливо я не готую: у мене просто немає на це часу. Але під настрій можу приготувати  щось з італійської кухні. Головне – вкластись у 30 хвилин. Оскільки приготування, яке виходить за рамки цього таймінгу, мене обтяжує.
Вас нерідко можна побачити на кінофестивалях, виставках. Які ваші уподобання в сучасному мистецтві?
Я намагаюсь не пропускати жодного знакового арт-форуму за кордоном. Щорічно хоча б на один – два дні вириваюсь на "Арт-Базель", "Фриз-Арт", "Фіак", "Арморі-шоу" в Нью-Йорку – туди цього року вдалося злітати тільки на півтора дні, все було в режимі, але воно того варте. Колекціоную картини переважно українських художників: з усіма особисто знайома, часто буваю в їхніх майстернях. Мені подобається підтримувати українське мистецтво. У мене доволі значна колекція, і вона постійно поповнюється. Думаю, на осінній виставці "Арт-Київ" у ВЦ "Арсенал" я покажу деякі картини. Коли навчалась у Відні, щотижня ходила в "Kunst Historische Museum": там шикарні зібрання Рембрандта, Рубенса та інших метрів живопису – поруч із цими шедеврами по-особливому відпочиваєш. Ще мене цікавлять інші географії: наприклад, Китай, Тайвань, Гонконг, Індія. Незабаром почну формувати колекцію.
Є інформація, що ви любите виїжджати в Мілан на тиждень моди?
У Європі на показах мод ніколи не була, але це не означає, що не буду. Спеціально на шопінг теж не їжджу: виходить поєднувати його з діловими поїздками. Речі підбираю за простим принципом: якщо подобається – купую. Журнали мод довго не дивлюсь – на це просто немає часу.    
На світських раутах вас часто бачать у компанії Олени Франчук (дружини бізнесмена Віктора Пінчука). Дружите сім'ями?
Так. Я її дуже поважаю: вона мені подобається як особистість і як сильна розумна жінка. Із задоволенням зустрічаємося з нею і спілкуємось, я з великою повагою ставлюся до її благодійної діяльності, до рівня, на якому все організовано. Та й спільних інтересів у нас багато: скажімо, сучасне мистецтво, благодійність.    
Ви у прекрасній фізичній формі, незважаючи на те, що маєте трьох дітей. Як вам це вдається?
Це може кожна жінка, якщо приділятиме собі хоч трохи часу. Дотримуюсь поради легендарної балерини Майї Плісецької: "Щоб не повніти, треба зашити собі рот" і не лінуватися ходити у спортзал. Мій ранок починається у тренажерному залі: три – чотири рази на тиждень як мінімум. Послугами тренерів не користуюся: сама знаю свій комплекс вправ, оскільки 20 років займаюся фітнесом. Раніше майже щодня бувала у фітнес-центрі, коли не закінчила б роботу, незважаючи на те, що він був розташований в іншому кінці міста. Зараз удома є міні-спортзал із найнеобхіднішими тренажерами – це величезна економія часу.
Ви захоплюєтесь йогою. Чому виникла в ній потреба?
Я не відразу захопилася йогою. Починала кілька разів, тільки з третьої спроби знайшла собі хорошого тренера. Вже сім років практикую йогу. Чергую її з фітнесом.
Хто з дітей завдає вам найбільше клопоту?
Тіма, Ася і Леонтій (назвали на честь батька чоловіка) – дуже яскраві особистості, з різними характерами. Сказати чесно – мені на роботі легше, ніж із дітьми, адже виховання – складний психологічний процес. Недостатньо сказати "не можна", потрібен більш тонкий підхід. Я доволі строга і вимоглива мама. Старшому синові Тимофію невдовзі виповниться вісім років: він ліцеїст, любить математику, має чудову пам'ять. Перевіряю виконання домашніх завдань, ходжу на батьківські збори. Асі п'ять років, і вона поки що ходить у дитячий садок, складає вірші, любить співати. А Леонтій ще зовсім маленький, але у футбол грає, як дорослий.  
У розпалі літо. Відпустку проводите з дітьми чи з чоловіком?
Намагаємось відпочивати разом із дітьми. Без них їздимо тільки у відрядження. Коли ми з чоловіком у роз'їздах, діти залишаються в надійних руках: із бабусями та нянечкою.
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять