Настя Каменських: "Мої родичі були якимись повіями"

Свіжа і сексуальна Настя Каменських сьогодні чи не найперспективніша виконавиця в українському шоу-бізнесі. Переможниця дитячого фестивалю "Чорноморські ігри", премії якого свого часу отримували Міка Ньютон і Тіна Кароль, Настя теж починала в поп-музиці.

Але вдалим для неї став R’n’B-дует із Потапом. Лише торік 20-річна Настя і 26-річний Потап зняли дебютне, яскраве і провокативне відео на пісню "Не пара", а зараз уже презентують однойменний альбом. Про нього, європейські концерти, життя в Італії, свою музичну сім’ю і хрещену маму Аллу Кудлай Настя Каменських розповіла журналу "Главред". Настю, на який ринок ви ви орієнтуєте свою творчість?
Україна, хоч я і патріот, і люблю свою країну, і нікуди звідси не виїду – таким ринком поки що не є. Ним є Росія, Китай також. У Потапа наполеонівські плани в тому напрямку. Ну і Європа, звісно.
Чим ви будете цікаві Європі?
Такими, якими є. Тільки перекладемо тексти англійською. От мені розказував Боря Моїсеєв, що він якось лежав на пляжі в Європі і чув прізвище Каменських серед відпочивальників. Це говорить про те, що через Росію і її телебачення можна вийти і на інші ринки, що ми і будемо робити.
Чи не хотіли би представити Україну на "Євробаченні"?
Я думаю, це можливо вже в найближчому майбутньому. Ми вже обговорюємо із продюсерами цю тему. "Євробачення" стало б для нас дуже хорошим дос- відом.
До створення дуету ні ви, ні Потап популярними не були. Він допоміг вам розкритися чи ви вдало доповнили його?
Ми просто знайшли одне одного – такий от вдалий тандем. Ми – два Тільці й не ладимо поза сценою. Але на сцені – ми одне ціле. Нас звів Руслан Мінжинський (продюсер Music-Motors), в якого я тоді працювала. Потап дружить з ним, і якось Руслан сказав: "Давай запишемо з дівчинкою пісню!". І пісня ("Не пара" – Авт.) стала просто фурором, обривалися телефони – усім сподобалося. І Руслан вирішив ловити хвилю і продовжувати цю тему. Дует і справді став лакмусовим папірцем, який проявив нас.
У дитинстві ви тривалий час жили у Франції та Італії...
Коли мені було п’ять років, мама відправила мене за програмою обміну до Франції. Я повернулася через два місяці й сказала, що більше в цю країну ні ногою: не розмовляла французькою, все було чужим... А наступного року мама знову відправила мене за кордон – до Італії. І мені настільки сподобалося, що наступні сім років з цієї країни практично не виїздила. Ходила там в італійську школу, а коли приїжджала – в Печерську гімназію.
Італійською спершу теж не розмовляли?
Італійська – легка мова. Я зрозуміла її відразу. Перші слова, які запам’ятала, були "їсти" і "спати" – до Неаполя ми летіли довго. А потім уже навіть забувала російську. Приїжджала і говорила: "Мама! Коме... коместа". (Ко¬піює італійську манеру.Авт.).
А в італійській сім’ї були діти?
Так, троє. Хлопчик мого віку. Як ми з ним билися подушками! (Усміхається.Авт.). Я й справді відчула себе в цій сім’ї ще однією дитиною. Це дуже круто! У мене нарешті були сестри і брат – адже біологічних не маю. А їхніх батьків теж називала мамою і татом. І моя мама не заперечувала, а навпаки – казала, що та сім’я про мене піклується, багато в чому допомагає.
Чи підтримуєте з ними стосунки зараз?
Так. Дві дівчинки вже вийшли заміж, народили дітей. Дуже хочу їх побачити. Вони знають, що я співачка, бачили мої сценічні фото. Але Інтернет чи телефон не подолає кілометри. Хочеться приїхати і все-все розповісти особисто. Сумую за Італією, маленькими вуличками. Коли приходили гості, мама мене посилала до крамниці чи на ринок за продуктами. І я, маленька дівчинка, бігла цими вуличками, віталася з сусідами – адже усі всіх знають, кивають, запитують, як справи. А ще на кожному балконі там є невеличкий кошик. Практично в кожному будинку – маленькі крамниці, де продає зазвичай один із мешканців дому, який особисто знайомий зі своїми клієнтами. Спускаєш цей кошик із грошима, а продавець кладе туди, що ти попросив.
Як щодо відомої італійської кухні? Чи навчилися готувати їхні страви?
Ой, це болюче питання. Тому що в Італії у мене порушився обмін речовин. Український організм не був готовий сприйняти пасти і піци, які італійці їдять щодня. І тепер мені дуже важко стежити за фігурою і тримати себе у формі.
Звісно, не можна не згадати про гарячих італійських кавалерів. Залишитися не пропонували?
Вистачало всяких! Але думаю, треба підтримувати національного виробника! Ну, який сенс мені, наприклад, вийти заміж і переїхати до Італії? В Україну іноземці назавжди не переїжджають. Їдеш італійським автобаном – стоять блондинки. І всі – наші, і всі – Наташі.
Вони їдуть туди від безвиході. Що робити бухгалтеру із зарплатою 500 гривень, двома дітьми і чоловіком-алкоголіком?
Значить, таким людям просто не вистачає характеру. Я вважаю, що вони не використали до кінця своїх можливостей. Україна – країна з необмеженими можливостями. Тут стільки роботи! Думаю, у всіх своїх негараздах треба звинувачувати не країну, а себе. Пригадую, якось я отримала трійку за чверть. І сиджу, ридаю. Підходить до мене подружка й каже: "Чого ти плачеш? Дурепа! Ти ж її заслужила". І я подумала: "Справді. Я ж протягом трьох місяців нічого не робила...".
У ті часи не кожна київська сім’я могла собі дозволити оплатити тривале перебування дитини за кордоном. Та й у печерських гімназіях навчаються діти дипломатів і депутатів. Хто ваші батьки?
Бізнесмени. Батькові зараз 70 років, мамі теж уже сьомий десяток. Я пізня дитина. Мама – з тих, хто спочатку має нагулятися досхочу, і вважає, що народження дитини має бути обдуманим кроком. Батьки теж пов’язані з музикою, мама співала в народному хорі імені Верьовки, а батько був його директором. Але часи змінювалися, народилась я, треба було утримувати сім’ю, і вони зайнялися бізнесом. Наприклад, один із його підвидів – автомийка і все з цією справою пов’язане.
То вам просто на роду було написано співати.
Так. Ще бабуся дуже гарно співала народні пісні – шибки дрижали. У мами – академічний вокал. А моя хрещена – Алла Кудлай. Вони з мамою співали разом у хорі. Щоправда, зараз вони вже не підтримують стосунків. А колись це була ціла творча тусовка. Але насправді ці всі музичні зв’язки не допомагали – мене просто віддали до музичної школи, яку я закінчила у 15 років.
Лейбл "Імперія" працює з дизайнерами, які спеціально для вас розробляють одяг. Не планували поставити цю справу на конвеєр, відкрити фірмові магазини?
Знову ж таки не вистачає часу, щоб цим повноцінно займатися. Але є такі плани. Поки що робимо футболки із принтами. І, звичайно, всі сценічні костюми, одяг, в якому ми з’являємося в кліпах, – це все наше виробництво. За допомоги дизайнерів створюємо моделі. У хлопців марка має назву Sosi moy khooy, у дівчат – Bitch club. Поки що купити можна тільки у нас. Або ж замовити. Знаєте, телефонують представники золотої молоді з Дніпропетровська, Донецька і кажуть: "Ось я хочу такий костюмчик, в якому такий-то був у тому кліпі".
Чи правда, що ваше прізвище – псевдонім?
Ні, це моє справжнє. Зараз покажу (дістає водійські права. – Авт.). Це мамине прізвище. Тому що з татовим – Жмур – я б зіркою не стала. Тато до зміни прізвища ставиться нормально. Усе одно я в майбутньому прізвище чоловіка візьму. Так що все правда! І народилась я в Києві – теж правда. Якось Михайло Поплавський, якого я дуже люблю, запитав: "А ти звідки?". Кажу: "З Києва". А він: "О, а я думав, таланти на асфальті не ростуть". До речі, якось була в Сургуті і знайшла ще одну Нас¬тю Каменських. У нас був водій, і він мені каже: "Моє прізвище – Каменських. І в мене є сестра, яку звати Настя". І потім в Інтернеті я знайшла ще одну людину з таким прізвищем.
Бачила, що Настя Каменських веде блог в Інтернеті. Він справді вашого авторства?
Інколи телефонують люди, розпитують про новини і розміщують їх від мого імені в Інтернеті. Особисто я цього не роблю – немає часу. Але справді дуже багато неправдивих блогів. Якось Потап заходить на сайт на кшталт Potap.org.ua – і сповзає під стіл. Дійсно хтось пише від його імені, причому таку фігню, яку б він у житті не сказав.
Каменських – російське прізвище. Ваша мама росіянка?
Це – сибірське прізвище. Але жартую, що мої родичі були якимись повіями. Тому що стільки намішано крові! І донські козаки, і росіяни, й італійці. А мама моя – блондинка, і волосся у неї ще кучерявіше, ніж моє.  

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять