Павло Гудімов: "Я повинен відчувати постійну сексуальну зацікавленість"

За останні декілька років у житті екс-музиканта гурту "Океан Ельзи" Павла Гудімова відбулося безліч змін: він став самостійним артистом та започаткував чимало мистецьких проектів. Нарешті зрозумів, що ж таке справжня творча відповідальність і що означає відчувати крила за спиною.

Йому цікаво в мистецтві все: і живопис, і література, і архітектура, і музика. Каже, що переповнений численними новими ідеями, зокрема у вимірі розваг. Йому так хочеться, аби наш народ був більш освіченим, "відлипав" від пляшок з пивом та від негативних телевізійних програм. Більше б відвідував музеї і читав книжки. Він бажає, аби Україна стала справжньою інтелігентною державою, якою, можливо, була раніше. "Главред" зустрівся з Павлом Гудімовим в його художній галереї і намагався дізнатися про його нинішні життєві пріоритети, творчі погляди, кохання та мрії... Павле, що взагалі для вас значить внутрішня свобода, і наскільки максимально це відповідає зараз вашим творчим справам?
Вважаю, що в кожної людини з дитинства формується певний ступінь свободи, дозволеності та власних комплексів. Усе це потім допомагає чи заважає реалізовуватись.
У моїй сім’ї завжди був дух творчості, тому відчуваю себе досить вільною і розкутою людиною. 11 років я пропрацював у групі "Океан Ельзи" і коли зрозумів, що мій творчий розвиток зупинився, зайшов у глухий кут, покинув гурт. Нині над своїми мистецькими проектами, які об’єднані єдиною назвою "Гудімов арт проект", мені працюється неймовірно легко: нарешті жодних творчих суперечок, розбіжностей чи самодурства, ніхто не заважає мені по-справжньому реалізовуватися.
Щодо ваших культурних поглядів: загалом ви ставите акцент на сучасному мистецтві – у живописі, архітектурі... Як сформувалися ці пріоритети?
Розумієте, сучасне мистецтво розпочалося з того, що художник відмовився виконувати завдання. Він просто почав робити те, що хочеться. І це дуже відповідає моїм особистим поглядам. А в цілому... Україна – жива держава, і мені подобається брати участь у становленні молодих сучасних художників. Відчуваю до цього азарт, спостерігаючи за грою метаморфоз. Навмисно не хочу зай- матися архівами, "колупатися" в минулому. Отже, саме в сучасному мистецтві бачу майбутнє. Для мене це вже класика. До речі, я обов’язково повинен сам відчути, пережити і полюбити кожен твір, який експонується в моїй галереї. Треба пропустити все це через власну душу. Інакше ніколи не зможу сформувати виставку.
Ви відомі своїми оригінальними дизайнерськими розробками, особливим відношенням до предметів. Як ставитеся до світу речей?
Я виріс у сім’ї архітектора, і для мене дуже важливе відчуття комфорту в просторі. У дитинстві деколи чинив опір "обростанню" якимись зайвими предметами. Потім почав читати книжки – вивчати архітектуру, історію предметів, дизайну.
На мене впливає в приміщенні все: кути стін, колір, матеріали. Вважаю, що кожний матеріал має своє енергетичне поле і кожний предмет чинить особливий вплив на людину. Тому такими важливими для мене є власні дизайнерські розробки. Тож не дарма раніше люди робили з предметів культ чи божество.
А чим взагалі для вас є мистецтво?
Мистецтво для мене все – це і протест, і інсталяція, і шок, і шантаж. Це все що завгодно. Немов сама природа – відсутність кордонів, безмежна площина.
У моїй команді працюють люди, які навіть не думають про зарплатню чи кар’єру. Їм просто цікаво створювати щось нетипове, оригінальне…
І чим більше ти це розумієш – тим більше дивуєшся! Ось наприклад: Ван Гог робив те, що хотів, для нього не існувало кордонів у мистецтві, при цьому він не продав жодної картини за життя – цікаво, чи не так?
А що значить для вас внутрішня свобода в повсякденному житті, у стосунках? Вам близький такий стан, як "художник і самотність"? Чи навпаки?
Звичайно, кожна творча людина обов’язково повинна мати свій ступінь свободи і відокремленості. Це обов’язково! Можливість проводити певний час на самоті, аби реалізовувати нові художні ідеї. Все це супроводжує і моє життя. При цьому я дуже люблю спілкуватися з цікавими людьми, але – звучить дещо жорстоко – якщо це заважатиме моїм творчим намірам, одразу ж поставлю крапку на цих взаєминах. При цьому для мене важливо розлучатися друзями: адже ми разом ділили час, обмінювалися енергетикою.
А те, що ви й досі не одружені, – результат того, що так ретельно оберігаєте власний простір чи просто ще не зустріли свою половинку?
Так, я дуже оберігаю свій внутрішній простір. Мені важливо, аби партнер не тільки розумів мої забаганки, але й міг би доповнювати мене як особистість. Хтось скаже: це – егоїстично, але ж насправді так воно і є. Вірю у справжні гармонійні стосунки. Можливо, саме тому і досі шукаю своє кохання.
А що взагалі цінуєте в жінках?
Ціную в дівчині почуття гумору. Це просто супер! Уявляю, як ми, коли трапляться якісь неприємності, разом сядемо і посміємося. Розумієте, справжнє почуття гумору виявляється саме у важкі моменти: отже, одна справа – це реакція на якісь жарти, а зовсім інша – з самоіронією ставитись до життєвих процесів.
Також у жінці мене приваблює інтрига, і, звичайно, я повинен відчувати постійну сексуальну зацікавленість. Хочу, аби моя супутниця могла з останньої "Б..." вміти перетворюватися на найделікатнішу особу. Вважаю, що саме тут двоїстість натури жінки повин- на грати на користь. Можу навіть сказати, що цікавлюся психологією жінок.
А яка риса вас може відштовхнути одразу ж, навіть якщо зовні дівчина вам дуже сподобається?
Тільки дурість і обмеженість.
Які асоціації виникають у вас зі "шлюбними стосунками"?
Думаю, що поняття "інститут шлюбу" вже застаріло. Мені легше називати стосунки між чоловіком та жінкою партнерством. Як на мене, реєстрація шлюбних стосунків не потрібна. Реєстрація повинна бути лише одна – в серці.
Що вас бентежить більше за все у нашому сьогоднішньому суспільстві?
Мене дратує загальмованість деяких заможних людей, які нічим не цікавляться і не хочуть залишати в своїй душі жодного культурного відбитку.
Мене хвилює те, що в наших інститутах зараз не викладається сучасне мистецтво.
Мене хвилює відсутність зацікавленості багатьма культурними процесами з боку держави. Я багато подорожую, намагаюся налагоджувати міжнародні культурні зв’язки. Міг би навіть попрацювати над іміджем України. Та якщо наше мистецтво непотрібне тут нікому, кому нафіґ воно буде потрібне за кордоном?
А загалом, у нашій державі так: "помреш, тоді стане зрозуміло – геній ти чи ні".  

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять