Юрій Стоянов: Усі свої гонорари віддаю дружині

Мало хто знає, що відомий гуморист із "Городка" є театральним актором. Єдиною великою його роллю за час роботи в санкт-петербурзькому Великому драматичному театрі ім. Г. Товстоногова була роль Моцарта у виставі "Амадеус".

А ще він претендує на занесення до Книги рекордів Гіннесса як актор, що зіграв найбільшу кількість жіночих ролей. До того ж він віртуозно грає на шестиструнній гітарі. З обов’язку служби ви жартівник. А який насправді Юрій Стоянов? Я людина дуже емоційна. Свої емоції виплескую в кадрі й на репетиції, не тримаю їх у собі. У цьому великий плюс акторського ремесла. Від комедійних акторів глядачі в житті чекають підтвердження того, що вони роблять у кадрі. І, коли ми в реальності виявляємося звичайними людьми, багато хто сприймає це як похмурість та відсутність почуття гумору. Актор – майстер перевтілень. Ви згодні з таким трактуванням професії? У наш час актор уже давно не майстер перевтілень. Він усе життя грає одну людину, вважаючи, що грає себе. Він украй органічний та однаковий в усіх телесеріалах. Якщо поглянеш на одного й того самого актора у двох серіалах, великих відмінностей не помітиш – він анітрохи не змінився. Це цілий напрям – "серіальна органіка", який не має нічого спільного з кіномистецтвом. Так, в ідеалі актор – майстер перевтілень, але це дуже тяжка праця, і до цього рідко хто вдається. У власному житті любите щось змінювати? Академік Лихачов якось сказав: "Болгари – генії мініатюри". Хоча він і не мене мав на увазі, але я людина, так би мовити, малих форм, швидких рішень і змін. Наприклад, вважаю, що нові меблі ліпше купувати в один день. Не розумію, як можна півжиття присвятити ремонту або будівництву житла. Я не хочу потім на найвищому суді відповідати, чому витратив своє життя на якісь дурниці. Квартира в мене достойна, її облаштувала моя дружина. Я тільки "облагороджую" наше помешкання світлинами в зістарених рамках, привезеними з різних поїздок, та гарними картинами. Хто вам прищепив любов до живопису? Мій колега Ілля Олейников. До нашого знайомства такої величезної кількості картин, як у нього вдома, я не бачив. Він мене заразив цією пристрастю. Ілля добре знається на живописі – інтуїтивно, не як спеціаліст-мистецтвознавець. Принцип, за яким ми добираємо картини, дуже особистий, на рівні приємних спогадів або просто – подобається-не подобається. З Олейниковим у вас склався творчий тандем. А в "позакадровому" житті ваші погляди збігаються? Характери й темпераменти в нас абсолютно різні, смаки також. Проте у ставленні до якихось глобальних речей ми дуже близькі. Спосіб життя в нас діаметрально протилежний, друзі різні. Щоправда, ми ніколи не відчували різницю у віці: мені 52 роки, Іллі – 62. І народилися ми в один день – 10 липня. Чаювання щодня не влаштовуємо, у гості один до одного у вихідні не ходимо. Головне в наших стосунках – партнерство. Ми вже 20 років працюємо разом, і за цей час у нас не виникло жодного конфлікту на фінансовому ґрунті. Ви знялися у фільмі Нікіти Міхалкова "Дванадцять". Які враження від співпраці? Це тема окремого інтерв’ю. Кажучи про Міхалкова, не можу обмежитися кількома фразами. Це буде некоректно з мого боку. Зйомки у гранда режисури Міхалкова – важливий момент у моєму житті, незалежно від того, яку роль я зіграв. Немає актора, який не бажав би працювати з ним. Це визнають і його друзі, і його вороги. Ви примхливий на зйомках? Дивлячись у чому. Наприклад, мій водій обов’язково має бути професіоналом. Велику частину свого життя проводжу на колесах, тому для мене важливо, кому я довіряю свою безпеку. Людина, яка отримала права чотири місяці тому, мене не влаштовує, на відміну від людини з 30-річним водійським стажем. У готельному номері я маю жити один, але не в "люксі", бо там телевізор в іншій кімнаті. Я ж хочу, щоб він стояв навпроти ліжка. От увесь мій "випендраж". Що ж до знімального процесу, то я – один із найслухняніших та найдисциплінованіших акторів. Мені достатньо таких зауважень, як "тихіше", "голосніше", "швидше", "емоційніше". У програмі "Городок" я ще й режисер, тож у кіно мені подобається бути лише актором. Нещодавно ви знімалися в Криму, у фільмі "Правдива історія про Пурпурові вітрила". Усім відомий романтичний сюжет твору Гріна. Погодилися на зйомки, бо ви є романтичною натурою? Моє рішення не залежало від моїх особистих характеристик. Професія і життя – різні речі. Я не прихильник таланту письменника Гріна. Ніколи не мріяв грати класичних персонажів – капітана Грея, Ромео. Хоча замолоду цілком міг би втілити ці образи на сцені й у кіно. Не любив грати красивих, романтичних, однозначних людей. Хоча тривалий час сам був уразливим, чуйним, добрим. Ваш немолодий герой Гез бажає поєднати свою долю з юною дівчиною. Нині таке – не дивина. Як ставитеся до подібних альянсів? Природніше, коли чоловік закохується в жінку, набагато молодшу від себе, аніж союз "хлопець – літня пані". Але вік тут ні до чого. Проте я не високої думки про дівчат, які одружуються з немолодими чоловіками. У мене це викликає чимало питань і сумнівів, особливо коли чоловік казково багатий. Ви зараз могли б одружитися з юною дів-чиною? Навіщо?! Моя дружина молодша від мене на десять років. Я абсолютно щаслива людина, батько трьох дочок. Ми разом уже десять років. Мене завжди чекають удома, люблять. І я люблю. А в кіно, звісно, не відмовився б зіграти такого персонажа. Чим привернула, коли ви ще не були одружені, ваша друга половинка Олена? Спочатку зовнішністю. Мені сподобалися її очі, усмішка. А ще те, як вона вимовила перше "здрастуйте". І це вже не зовнішні, а внутрішні дані. Однак на питання про природу тяжіння чоловіка та жінки й досі не можуть відповісти ні науковці, ні великі лірики. Але мої почуття належать мені, а не тим, хто про мене читатиме. Відомо, що ви були присутні на пологах вашої дружини Олени. Як прийшли до такого рішення? Ми це не обговорювали на сімейній раді. Просто я вважав, що це необхідно. Того дня в мене були зйомки. Після того як Олена народила, я знову поїхав на роботу. Між іншим, пологи в першої моєї дружини приймав мій батько-гінеколог, а я в цей час грав дипломний спектакль. Раніше чоловіків не підпускали до пологового будинку ближче ніж на 200 метрів, тепер усе змінилося. Психологи стверджують, що бачити пологи – великий стрес для чоловіків, після цього в інтимних стосунках подружньої пари відбувається надлам. Спростовую цей міф! Безумовно, я дуже хвилювався за дружину, але моя присутність на пологах ніяк не позначилась на наших інтимних стосунках. Хто розпоряджається грошима у вашій сім’ї? Дружина. Вона знає, коли і за що треба платити. Усі свої гонорари віддаю їй. Але я не належу до тих чоловіків, які йдуть на роботу зі 100 рублями в кишені, які видала дружина. Беру стільки, скільки мені потрібно. Ніколи не питаю дозволу, бо все одно велику їх частину витрачаю на подарунки для рідних. Ви – багатодітний батько. У вас від двох шлюбів п’ятеро дітей. Так, у мене велика родина! Старшій дочці 20 років, доньки Настя та Саша навчаються у школі. Найменшій, Катюші, шість рочків. Вона народилася, коли мені було 46. Від першого шлюбу в мене двоє дорослих синів: старшому 32 роки, молодшому – 31. Найстаршій дочці Ксенії 20 років. За її особистим життям пильно стежите? Вона не дає приводів для тривоги, тому я не втручаюся в її стосунки з хлопцями. Якби вчув, що в особистому житті Ксюші щось негаразд, без вагань втрутився б і жорстко підкоригував. Але я не розглядаю її кавалерів через призму прописки й фінансів. Замолоду ви робили неординарні вчинки заради жінок? Про це треба запитати в жінок. Та я тоді й не думав, що чиню безглуздя. У молоді роки мої вчинки я були цілком природні, можливо, з боку вони здавалися романтичними. Узагалі, якщо заздалегідь обдумувати вчинок, то він стає демонстративним, нещирим. Це нині деякі сучасні "зірки" шукають будь-який привід для піару й розказують ЗМІ про свої романтичні "подвиги". Останнім часом жінки нарікають, що бракує справжніх чоловіків. Як би ви змалювали образ справжнього чоловіка? Нинішні дівчата люблять своїх тат і оцінюють усіх чоловіків лише із цієї точки зору. Але, як і раніше, жінки прагнуть все-таки вийти заміж, і навіть не за справжніх чоловіків у їхньому розумінні. У вашому житті були ситуації, коли треба було все починати із чистого аркуша? Кілька разів. Наприклад, коли йшов із першої сім’ї. Раніше не було шлюбних контрактів. Я йшов, як справжній чоловік: узяв із собою тільки необхідні речі, залишив усе нажите добро дружині й синам. Можете сказати про себе, що ви – людина, яка здатна пробачити геть усе? Я не мстивий, але зло добре пам’ятаю. Кривдника прощаю, однак роблю певні висновки, і з цією людиною ніколи "у розвідку не піду". Не люблю, коли в мене просять вибачення – почуваюся ніяково. Я так вважаю: людина відрізняється від тварини тим, що вміє говорити слова "дякую" і "вибач". Самі часто просите пробачення в рідних? Буває. Усі ми не без гріха. При цьому "корона з моєї голови не падає". Навпаки, чоловік, вибачаючись за провину, набуває самоповаги. У вас близькі стосунки з однокурсниками? У нас був унікальний курс. У нас викладав Володимир Наумович Левертов. Звичайно, у нього були улюбленці, яким він приділяв більше уваги: я, Тетяна Догилева, Віктор Сухоруков, ще кілька артистів, не відомих широкій публіці. Наш курс збирається раз на рік. Життя закинуло кого до Москви й Санкт-Петербурга, кого – до Петрозаводська й Твері, але в призначений день усі приїжджають. Наші колишні староста і парторг з роками не втратили своїх організаторських здібностей, і однокурсники й досі їх слухаються. Ваші друзі – артисти? Усе життя я перебуваю в артистичному середовищі. Природно, що більшість моїх друзів із цього ж оточення, виняток становлять лише друзі дитинства. У США живуть одні з найкращих моїх приятелів, вони лікарі. В Одесі багато друзів різних професій. У справжній дружбі немає місця статусності! Як вважаєте за краще відпочивати? Люблю, коли поряд зі мною моя сім’я, діти. У мене немає бажання усамітнитися. Я не їжджу на Мальдіви чи Сейшели, як нинішні олігархи. Мені важливо, щоб поряд був водний мотоцикл – обожнюю ганяти на великій швидкості. Не люблю галасливих компаній. Віддаю перевагу товариству не більш як із чотирьох-шести осіб. Чого у вашому житті було найбільше: сміху, кохання чи розчарувань? У професії було дуже багато сміху, але водночас і болю та невизнаності. Часто зіштовхувався з несправедливістю та непростими ситуаціями. У житті було багато кохання, а розчарування, розлука – його незмінні супутники. Якби я не зазнав розчарування в першому шлюбі, то не зустрів би теперішню мою дружину Олену. Велике розчарування привело до зачарування на все життя!

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять