Fashion-криртика вiд Ольги Фреймут: Одна на всіх мода

Суспільство доти залишається натовпом, поки має одну на всіх моду. Та лячно не тоді, коли масово носимо тілесне або взуття на високій танкетці, найбільше лякає тенденція бути "як усі"

Вбивство індивідуальності відбувається в усіх на очах, але мало хто готовий засвідчити злочин. Страх ступити на малолюдну територію сковує подальший культурний розвиток. Залишаємося з тими, кого більше. Але ж у натовпі обмаль простору для демонстрації власного "я". Ми припинили дружно носити капори з ангори та прикрашати стіни килимами. Чудово. Але продовжуємо всім натовпом цуратися тих, хто трохи інший, хто нескорений у власних переконаннях. Одна на всіх мода має безліч прикмет. Зупинюся на тих, що заслоняють моє щасливе існування в соціумі. Зараз надзвичайно модно розмовляти російською. Цю тенденцію засмакували навіть ті, кого в дитинстві заколисували під "Люляй-люляй, мій синочку" і кому казали "Боже, поможи", коли вони поралися в городі. Потрапивши у вище суспільство, деякі Оксани спішно перевтілились у Ксюш. Нещодавно мене запросили провести престижну церемонію нагородження. Я радо погодилась. За день до події зустрілася з режисером заходу. Почувши від мене "доброго дня", жіночка стала сумною, як крій її штанів. Перепитала, чи це, бува, не жарт, чи розумію, що подібні заходи мають проводитися російською заради інтересів публіки. Я не стала марнувати час на такі хибні переконання, бо абсурдно нагороджувати найліпших українських дизайнерів, послуговуючись мовою не вітчизняного виробництва. Ще одна прикмета загальної моди – прагнення жити на заздрість усім. Дуже важливо мати заможного коханого, навіть якщо він ганебний і "бракований", влаштуватися на нестерпну, але престижну роботу, бути батьками дітей, які вже з пелюшок є поліглотами. Ця тенденція примусового щастя – заради його демонстрації іншим – придушує внутрішню свободу, спричиняє депресію. Заради того, щоб володіти такими масштабними "маст-хевами", ми працюємо до відрази. Часу бачитися з тими, кого любиш, залишається мало. А прагнення подивитися на зоряне небо стає наївним і фінансово невиправданим. Ще один дратівливий тренд, якого ніяк не позбутися, – дискримінація жінок за кольором волосся. Мода ділити панянок на білявок і темноволосих – це той випадок, коли жарт інтегрує у реальність, отруюючи життя власницям світлих кіс. Сортування розумових здібностей жінки згідно з відтінком її волосся вже надто схоже на расизм. Прикладів, коли загальна мода гальмує розвиток суспільства, безліч. Серед тенденцій-мутантів варто виділити й теми для розмов між друзями. Зокрема, плітки про знайомих, особисте, бажано нещасливе життя, політику, гроші. Але є теми, які поза фавором. Не заведено говорити про моду. Нещодавно від Саші Педана почула застереження. Він попросив мене припинити так щиросердно говорити про моду, щоб в оточення не склалося враження, що я поверхова людина. Я одразу замовкла. Не тому, що підкорилася рекомендаціям колеги, а для того, щоб подумати. Справді, більшість дискусій про моду закінчувались моїм монологом. Доволі часто співрозмовники делікатно змінювали тему, начебто я говорила про відверті пози з Камасутри. Тоді я вперше збагнула, що розлогими розмовами про одяг можна нашкодити репутації. Доволі часто ми дивуємося, чому плаття, наче з носовичка, коштує тисячі гривень. А ще не розуміємо тих, хто три роки стоїть у черзі, аби придбати за десятки тисяч доларів сумку Birkin. Моду сприймаємо як засіб марнотратства, замість того щоб визнати її мистецьке походження. Іноді мода ліпше за картину чи інсталяцію демонструє настрої суспільства. Тож чому не ганебно за полотно відомого майстра викласти мільйони, тоді як щедро заплатити за досконале вбрання – ознака вседозволеності, ненадійності людини? Нещодавно побувала у Львові. Зупинилася з донечкою у пафосному готелі. Зранку Злата відмовилася снідати. Погодилась на фруктовий салат лише за умови, якщо залізу з нею під стіл. Я так і зробила. Бачили б ви перекривлені обличчя людей за сусіднім столиком. А мені стало так радісно, що вдалося відійти від набридливих норм суспільства. Того дня ми ще з’їжджали на поручнях і ходили вечеряти в дорослий ресторан. Так, я виховую бунтівницю, бо хочу, щоб вона не залежала від моди на моду. Заодно виховую й себе.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять